В останні п’ять років у нашому селі людей поменшало. Чи то від життя такого невеселого, чи то від інших, непідвладних нашому розуму обставин. Тривалий час довелося мені працювати завідувачем сільського клубу. І жили тоді небагато, а ось душа тяжіла у наших простих людей до культури. Увечері, пам’ятаю, у клубі було багато молоді. Працювали гуртки. Навіть духовий оркестр був. На сцені самодіяльні митці під моїм керівництвом ставили п’єси «Мартин Боруля», «Украдене щастя», «Назар Стодоля», «Сто тисяч», «Дай серцю волю, заведе у неволю» та інші. А ще проводили українські вечорниці. Ви б побачили очі наших виконавців. Це були справжні майстри сцени, які після вистави поспішали додому, аби нагодувати корів та свиней, а вранці поспішали на роботу на поля та ферми.

ТАК СКЛАЛОСЬ, що 20 років тому пішов я на пенсію, але душа шукала творчості. 20 років про мене та таких же пенсіонерів як я ніхто не згадував. Та наше сіре буденне життя змінилось шість місяців тому, з приходом на посаду Зарічанського Будинку культури Олени Молнер. Колишній педагог, енергійна та творча натура, вона повернула нам надію і віру. У першу чергу, запросила до клубу ветеранів «культурного цеху». Окрім мене ще Ніну Стасюк, колишню завклубу, Надію Пащенко, колишню завлубу, Любов Винник, колишню доярку, Олену Сидорову, колишню доярку, Світлану Кривко, робітницю заводу, Марусю Скакуненко, листоношу, Ліду Короленко, медпрацівницю.
І зібрала нас Олена Миколаївна за круглим столом, пригостила чаєм і запросила до відвертою розмови, аби ми поділились досвідом своєї роботи, запропонували свої проекти з відновлення культурного життя на селі.
І така щирість нашої колежанки вразила. Нам усім захотілось зробити щось корисне і потрібне людям. Я зразу ж запропонував прочитати гуморески і свої, й інших авторів. Дівчата склали свій співочий репертуар.
І розпочалась наша творча робота. У наших хористів такі голоси, що аж за душу беруть. Шкода лише, що баяніста немає. А репертуар пісень та гуморесок склали за текстами з районної газети та «Сільських новин».
А далі, як і годиться, гастрольна діяльність. Восени виступили на Дні села, потім на Новорічному вогнику, навесні – 8 Березня. А тепер готуємо програму до Дня матері.
Але Олена Миколаївна зацікавила не лише нас, а й дітей. Оскільки вона – колишній педагог, школярі охоче йдуть на контакт – і співають, і танцюють, і сценки показують. Навіть сільський голова, Микола Федотович Крот, дивується – звідки беруться сили у нашого завклубу.
Двічі на місяць збираємось на репетиції ми, учасники гурту «Зарічани», щотижня відшліфовують свою творчу майстерність майбутні зірки української естради – наші сільські діти. І це при тому, що клуб не опалюється, а стеля протікає. Та сільський голова вже пообіцяв, що в цьому році клуб капітально відремонтують. І це, скажу вам чесно, нам додає і сил, і здоров’я.
До Зарічанської сільради входить ще й Домоткань, де є хороше приміщення клубу, в Якимівці два роки тому вже відремонтували сільський заклад культури. Виходить, що не все у нас так вже й погано!

Микола ВІТЕБСЬКИЙ, с. Бородаївські Хутори,
Верхньодніпровський район, Дніпропетровська область.