І ось ми вже біля трапу літака. Це був мій перший переліт. Ми зайшли до літака і сіли в зручні крісла. Було тихо, затишно і комфортно, але недовго. Раптом страшнючий гул наповнив салон. Мені стало по-справжньому страшно. «Мабуть, наш літак зараз зірветься», – першою промайнула думка. Тому що тільки що стюардеса розповідала про те, що треба робити у разі аварії літака. Ця інформація неабияк напружила.

Тато був поряд, і він заспокоїв, повідомивши, що той страшенний гул видають турбіни. Я перестав тривожитися, але маму хвилювання не покидало. За три години ми приземлилися, і весь салон почав аплодувати пілотам. Їх було двоє – українець і турок.

І ось я ступив на турецьку землю. Мене обдало теплим і вологим повітрям. Далі ми вирушили до аеропорту за багажем. До речі, з багажем треба бути дуже уважними, бо часто бувають однакові чемодани, а тому можна легко сплутати. Далі попрямували до готелю, де  поселилися на третьому поверсі.  На наш чекав теплий прийом турецької обслуги, яка  постійно жартувала.

Потім ми пішли на морське узбережжя. Нас зустріло чисте і тепле море і такий  же чистий берег з різнобарвною галькою. Наступного дня ми зустрілися з гідом на ім’я Ідрис. Він порадив скрізь носити із собою QR-код, який, власне, був пропуском до  супермаркетів та інших магазинів.

Одного дня ми вирішили  здійснити екскурсію по Туреччині.

Першим місцем, куди ми завітали, був храм святого Миколая, що розташований поблизу міста Демре. Там ми дізналися, що  всім нам відомий Святий Миколай народився ще в ІІІ столітті нашої ери в м.Патара. Так, це той Святий  Миколай, який роздає подарунки дітям 19 грудня. Перед поїздкою гід суворо попередив, що до храму Святого Миколая не прийнято пускати жінок і дівчат у сукнях і спідницях вище колін. Тож декому довелося придбавати довше плаття.

Біля гроба з кам’яною плитою був похований охоронець Миколая Чудотворця. Потім перед нами постав алтар з колонами, які вказували напрямок до раю. Колись монахи здійснювали ритуали на цьому алтарі.  Під самим куполом храму  ми побачили зображення святих. Дивовижним чином вони збереглися, незважаючи на те, що їм більше тисячі років. Дуже вразила і кров Ісуса Христа у вигляді піки, нанесена на стіну. На кривавому фоні  ми побачили зображення серця і дерева – символи життя. 

Далі нам показали саркофаг, де колись був похований Миколай Чудотворець. Ми помолилися і приклали ікони до саркофага Святого.

Екскурсія продовжилась на невеликій яхті, де нам розповіли про  місто Кекова, яке було  частково затоплене, а половина його лишилась на островах. Тут же зосталися кам’яні домівки з могилами колишніх мешканців міста Кекова.

Підводну частину міста нам запропонували подивиться через шлюз, але, на жаль, ми лише  побачили якусь споруду у вигляді букви Г і невелику арку. Далі, подорожуючи, нам відкрилась частина міста, де досі живуть люди. Я був дуже вражений, коли до  яхти, яка пришвартувалась до берега цього острова, вийшли люди. Цікаво, що на цьому острові не можна нічого ламати і будувати. Домівки тільки  одноповерхові, тому що на островах часто бувають землетруси. 

У місті Міра залишився стародавній амфітеатр, де змагалися гладіатори з тваринами. На жаль, він був вже напіврозвалений, але це нам не завадило відвідати амфітеатр повністю. Деяка частина театру було зачиненою, тому що тут досі тривають розкопки. 

Сходи були дуже крихкі, і можна було впасти, але, на щастя, цього не сталося. Боки крісел були схожі на якихось рибок. Біля  амфітеатру були розміщені справжні гробниці, які колись повністю розграбували. Лікійці вважали, що чим далі від землі знаходиться померлий, тим швидше він попаде в рай, і щоб потрапити в наступне життя, треба було заплатити Богу гроші. Тому на лоб померлому клали монету. За цими монетами і полювали грабіжники.

Після відвідування амфітеатру і гробниць ми поїхали на неочікуване місце. Це – льох із запасами вина, де ми купили вино з дині, рожковий  сироп і халву, схожу на вату. 

Це була незабутня подорож, яка відкрила до мене багато таємниць сучасної та стародавньої Туреччини. 

Холодного зимового ранку коли я дивлюсь в сумне і сіре небо, я подумки ніби знову перелітаю до сонячної Туреччини, де ми не лише гарно провели час, а й отримали багато цікавої інформації про історію древньої цивілізації.

Дніпропетровська область.

На знімку автора: залишки міста Кекова.