Поточний № 28 (1266)

20.07.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Тепло душі солдата


05.05.2011

Сторінка армійської служби нашого знаного земляка Андрія Крисаня з Семенівки – це ціла книга про мужність, героїзм, неабияке випробування на міцність фронтовим небом. Суворим і безжалісним небом війни, де на кожному кроці чатувала смертельна небезпека. Десятки, сотні разів потрапляв він зі своїми побратимами у найкритичніші ситуації і лише дивом уцілів. Певно, янголи-охоронці пильно його оберігали, бо цінували за доброту, тепло душі солдата.
А ЩО ЦЕ ТАК, переконливо свідчить один із епізодів його неординарного вчинку, пов‘язаного не з бойовими діями. А діями людини гуманної, з великим серцем, яке не зачерствіло, його не заморозив холод байдужості, попри усі складнощі тодішнього військового становища.
Екіпаж бомбардувальника, до складу якого входив Крисань, ось-ось мав відлетіти з Ленінграда до Калуги. Перед тим, як зайняти своє місце стрілка-радиста у «хвості» літака, Андрій звернув увагу на жіночку у благенькій одежині, до якої пригорнулося двоє діток. Нещасна застигла, мов монумент, з очей котилися сльози. Вона була такою безпорадною, беззахисною. Солдат зрозумів, що швидше за все цій трійці не вистачило місця в «транспортнику», який щойно відправився з ленінградцями на Велику Землю.
- Куди ж їм діватись? – подумав про себе. – У місті голод, холод, рвуться снаряди. Пекло - та й годі. Далеко не кожному вдається вижити. Тим паче матері з малюками…
Рішуче попрямував стрілок-радист до бідолашних. Взяв малих на руки і до літака. За ним і жінка. Забралися у відсік. Віддав «гостям» куртку, поділився спецпайком. Коли прилетіли на аеродром, ті вже солодко спали. І все було б добре, якби не нагодилися командири полку і дивізії.
- А це що таке? - суворо запитав генерал, побачивши цивільних. А тоді до полковника: - Розібратися і винних покарати. Нікому не дозволено порушувати дисципліну, вимоги інструкцій. І особливо у військовій обстановці.
Міг би потрапити тоді Андрій Артемович у велику халепу. Аж до направлення в штрафники. Та заступилися члени екіпажу. І командир авіаполку не вдався до крайніх заходів. Адже добре знав підлеглого як вмілого й досвідченого спеціаліста, який ніколи не підводив своїх товаришів.
На той час Крисань мав п‘ятирічний стаж армійської служби і за його плечима був не один десяток бойових вильотів. Закінчив школу молодших авіаспеціалістів. Його, як одного із здібних і фізично сильних курсантів, направили в авіаполк, що знаходився у Забайкаллі, стрілком-радистом на новий швидкісний висотний бомбардувальник СБ. Тоді він міг підніматись на висоту 10 тисяч метрів. При переході ескадрильї з навчальної на бойову пройшли стрільби. У них взяв участь і екіпаж, до складу якого входив Андрій. Літак набирав висоту. З восьми тисяч метрів належало провести бомбування. Десь на висоті трьох з половиною тисяч метрів над ними невідомо звідки виринув інший літак. Зіткнення не уникнути.
- Почувся страшенний удар, - згадує ветеран. – Ми почали падати. Парашут у мене під ногами. Поклав туди, аби легше було стріляти. Силкуюся дотягтися, але не можу. Не дають проводи, що з‘єднували шоломофон з рацією. Не знаю, де взялися сили, але зумів обірвати їх. Коли дістав парашут, літак вирівнявся і пішов на посадку, благополучно приземлився на поляні в тайзі. Виявляється, пілот не зміг вилізти з кабіни, бо щось так заклинило, і зробив усе можливе, аби врятувати екіпаж і машину. Та без жертв не обійшлося: загинув штурман, якого відразу відрубало з кабіною і він полетів вниз. Тоді я добре засвоїв, що в авіації дрібниць немає і найменший промах може обійтися дуже дорого. Цей урок став у нагоді в подальшому, коли почалася війна…
Авіатори висотної ескадрильї пройшли бойове хрещення на війні з фінами. Уже за 15 хвилин до її припинення зазнали значної втрати. Після бомбування ворожих об‘єктів у Виборзі поверталися назад. Всього один лише вистріл зенітом із землі - і літак командира вщент. Для усіх це було великим потрясінням, як і для молодого авіатора. Згодом його перевели стрілком-радистом на важкий бомбардувальник ТБ-3.
- Війна застала нас, - розповідає Андрій Артемович, - у містечку Сальці, що розташоване між Ленінградом і Москвою. Через тиждень нашому екіпажу надійшло завдання взяти на борт 24 стокілограмові бомби і летіти на Двінськ, де скупчились ворожі частини і багато техніки.
Той політ пам‘ятає ветеран і досі. Адже за теорією ймовірності вціліти у них шансів не було. Та вони не лише повернулись назад, а ще й успішно виконали бойовий наказ. З урахуванням погодних умов довелося йти під хмарами, що все більше й більше притискували до землі. Коли долетіли до середини Двіни, літак осліпили десятки прожекторів. Попереду – море вогню. Вийшов з ладу один з чотирьох моторів. Осколком пробило систему маслопостачання і бензобак. Бортінженер дещо там полагодив. Майже відбомбились. Аж тут штурман доповідає, що в одному з бомбовідсіків – осічка. Тож висять ще чотири бомби. Бомбардувальник розвернувся і знову взяв курс на переправу, де і скинув рештки смертоносного вантажу. Робили посадку, що називається, навмання, бо замість скатів залишилося одне лахміття. Усі члени екіпажу повернулися цілими і неушкодженими. Зокрема, Крисаня врятувало те, що перебрався в передню частину літака, аби вести прицільний вогонь по прожекторах і вогневих точках. Бо коли повернувся назад, то на місці, де сидів, виднівся отвір від прямого влучення снаряда.
Надзвичайно важливу і ризиковану операцію виконав екіпаж під Вязьмою, де наші війська опинилися в занадто скрутному становищі через відсутність пального, боєприпасів, продуктів харчування. Попередні спроби доставити їх літаками закінчувалися невдачею. Усі вони були збиті. Тож надія покладалася на винахідливих сміливців. Машину завантажили за повною програмою. Вилетіли ополудні. Похмурий осінній день, низько навислі хмари грали на руку. Уміло зманеврували, проскочили загороджувальне кільце. У зазначеному місці скинули увесь вантаж. Коли гітлерівці схаменулись - було вже запізно. Щоправда, вони вчинили стрілянину навздогін. Та зуміли приземлитись благополучно. А вранці центральні газети повідомили про цей незвичайний політ, неординарні дії екіпажу. Його командира нагородили орденом Бойового Червоного Прапора, а всіх інших, серед них і Крисаня – орденом Червоної Зірки.
Ленінград, Сталінград, Київ, Польща. Такий бойовий шлях авіаполку, в якому ніс службу Андрій Крисань. У складі екіпажу він брав участь у 76-ти бойових вильотах і 450 обслужив як авіамеханік. Це вже після зняття Ленінградської блокади, коли за станом здоров‘я йому заборонили літати, за вдале виконання бойової операції під час оборони Сталінграда одержує другий орден Червоної Зірки і медаль «За оборону Сталінграда». За успішне забезпечення висадки десанту під Києвом – медаль «За відвагу». А дещо раніше – медаль «За оборону Ленінграда». У цьому місті зустрів свою суджену – Марію Степанівну, з якою прожив у мирі та злагоді майже сім десятків літ. Виростили й виховали двох доньок.
Після демобілізації повернувся Андрій Артемович до рідної Семенівки. Запропонували фронтовику очолити колгосп. Односельці підтримали його кандидатуру. Так і став головою правління тодішнього «Червоного Променя». Оскільки через певний час господарство укрупнили, то йому доручили очолити відділок. Господарський хист, організаторські здібності відзначені орденом «Знак пошани», іншими нагородами. Коли пішов на заслужений відпочинок, то тривалий час очолював місцеву ветеранську організацію. Де б не працював, якою справою не займався, та повсюдно мав великий авторитет серед односельців. За його порядність, небайдужість, діловитість, тепло людяності, яке він носив у душі й серці завжди.

Юрій СКРИПКЕВИЧ.
Криничанський район.
Дніпропетровська область.