Поточний № 45 (1283)

14.11.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Тернопільські храми


12.04.2012

Тернопілля, що історично включило в себе частину земель Південної Волині, Західного Поділля та Східної Галичини, дуже багате на пам‘ятки містобудування та архітектури. Ця унікальна спадщина представлена замками ХІV-ХVІ століть, католицькими та православними храмами доби ренесансу і бароко. Кількість таких історичних пам‘яток у невеличкій загалом-то Тернопільській області – 1068.
Досить згадати ансамбль Почаївської лаври, а ще ж є відомий Збаразький історико-культурний заповідник, картинна галерея у Тернополі та багато-багато іншого.

Древній Бучач
Березневий ранок моросив неприємним холодним дощиком. На автовокзалі Бучача я запитав невисокого зросту добродія у фетровому капелюсі, як дійти до вулиці Галицької, 160 – офісу ТзОВ «Бучачагрохлібпром».
- То оце, - показавши ліворуч, - і є Галицька, центральна себто. Але йти далеко, швидше маршруткою.
- Та нічого, світ краще вивчати ногами, - сказав я філософськи.
- Ну, коли ласка, йдіть. Містечко наше древнє й цікаве, - промовив привітно чоловік.
Бучач лежить на півдорозі з Тернополя на Івано-Франківськ. Звісно ж, перед відрядженням я поцікавився у Вікіпедії передісторією містечка. Перша письмова згадка про нього, як виявилося, датується аж 1397 роком, а вже 1512-го Бучач отримав Магдебурзьке право. Місто належало русинам магнатам Бучацьким, котрі прославились при захисті Галицької Русі й Поділля від кримських татар.

Місцевий рельєф віками мережили повені й стрімкі потоки, що наповнювали русло в‘юнкої річки Стрипа, яка протікає містечком. Старослов‘янське слово «буча» вживалось у значенні «вода напровесні, бистрина та глибінь». Я повагом піднімаюсь центральною вулицею Галицькою, і передусім в очі впадають округлі бані храмових споруд.
Бучач прикрашають церква св. Миколая із дзвіницею (1610 р.), костел о. Домініканців, комплекс монастиря о. Василіяна, Успенський собор, Хресто-Воздвиженська та Покровська церкви. І це при тому, що у містечку проживає 12,5 тисячі чоловік. А найдревніша пам‘ятка – замок кінця ХІV століття. У центрі Бучача височить велична ратуша що перебуває нині на реставрації.

Духовний центр у Зарваниці
- Ми маємо ще трохи часу, тож заїдемо в по-своєму унікальне село Зарваниця, що на півдорозі з Бучача до Теребовлі, - сказав мені Іван Карачка, виконавчий директор ТзОВ «Бучачагрохлібпром», з котрим ми уже півдня об‘їжджаємо молочні комплекси агропідприємства.
- Колись пішки кілометрів сім, - продовжив Іван Володимирович, - бабуся нас ще хлопчаками водила до Зарваниці, щоб подивитись на чудотворну ікону Божої Матері. ЇЇ виставляли просто неба під липами.
Перед нашими очима відкривається величної краси храмовий комплекс. Можна тільки уявити, як чудово сяють своєю позолотою купола серед ошатної зелені. Ми заходимо на простору територію.
- Передусім поп‘ємо цілющої водиці, - каже Іван Карачка.
Джерело в ажурній споруді на зразок каплички. На дні виблискують монетки. Вода аж бринить своєю свіжістю.
Монаше життя в Зарваниці, за переказами, заснувалось у далекі роки монголо-татарської навали, коли був зруйнований Київ, а уцілілі від набігів ворога монахи подались на Поділля та Галичину. Отут, у лісі під Теребовлею, одному з монахів з‘явилася у сні Пречиста Діва Марія і біля джерела, що й нині б‘є живильним ключем, він знайшов ікону Богородиці. Згодом монах збудував біля кринички каплицю і помістив у неї ту ікону.
За іншою версією, у те місце, де нині розташоване село, прийшли сербські ченці і вибудували над джерелом невеличку церковницю на честь Пресвятої Трійці. Село від ченців-сербів назвали нібито Сербаницею, а пізніше Зарваниця. У часи турецьких набігів село та монастир були знищені. І тільки на початку ХХ століття митрополит Андрій Шептицький поклав початок відновленню монастиря. Втім, 1940 року його було зову закрито, спалено дерев‘яну церкву. А в 1960 році джерело обгородили колючим дротом, поставили міліцейські заслони. Та селяни все одно йшли до святого місця, богослужіння проводились у катакомбах церкви та в лісі поблизу. Душепастир         В. Семенюк керував підпільною духовною семінарією, а в 1991 року на зорі незалежності за допомогою селян він збудував капличку біля джерела, відремонтував церкву та проклав під гору хресну дорогу.
А ще через два роки, 11 липня 1993-го, відбулося освячення місця під новий Святотроїцький монастир. Нині ця споруда та дзвіниця висотою 60 метрів просто вражають. Архітектор Михайло Нетриб‘як у співавторстві з Анатолієм Водоп‘яном та Ігорем Гебурою вдало поєднали можливості різних зодчих стилів з місцевим мальовничим ландшафтом. Новітній храм – один із найбільших на Тернопіллі – хресто-купольний, п‘ятибанний. Враження підсилює пірамідально-ярусне групування склепінь.
Весь цей чудовий комплекс збудований переважно на кошти українців із діаспори у «голодні» дев‘яності, і 2000 року в присутності майже півмільйона прочан з усього світу він був урочисто відкритий.
На висипному пагорбку встановлено гранітний постамент з мармуровою стелою Богоматері. Ми піднімаємося з паном Іваном сходинками вгору.
Щонеділі тут велелюддя. А на Великдень, як і на всі церковні свята, тут буде море людське.

Микола ШАРИЙ. Тернопільська область.

Фото. Велич духовного центру. Панорма Бучача.