Поточний № 8 (1435)

05.12.2024

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Ти чуєш? Гомонить Україна…


16.03.2016

Другого березня виповнилось би         69 років талановитому журналісту, публіцисту Василю Перетятьку

НЕМАЄ із нами щиросердного українця вже чотири роки, та не забувають свого земляка в його рідному селі Шульгівка Петриківського району. З душевною теплотою згадують Василя Пилиповича в день його народження шанувальники патріотичного слова, бо його слова й досі звучать актуально, а його поезія котиться, як палаюче колесо, лунає, як грім навесні, зігріває як літнє сонечко. Ось і цього разу в Шульгівській середній школі зібрались учні старших класів, вчителі, земляки, щоб вшанувати пам’ять патріота.

Василь Пилипович у своїй книзі «Доля-кутя» згадує Шульгівку ще із тих часів, коли в село діставались по Дніпру катером, а потім кілька кілометрів ішли пішки, споглядаючи краєвиди по-справжньому українського села: хати-мазанки, пихаті клуні під очеретом, колодязі із «журавлями», якими діставали із надр землі найдобрішу воду в світі:

«Більш цілющої води, аніж у селі Шульгівці не пив і, певно, вже не вип’ю. Це жива вода. Вип’єш жбан - і жити хочеться. У воді і небо, і зірки, і діаманти, і смак молозива, і наче луки запахами заповзли у жбан.., вода, яку немає потреби порівнювати із іншими водами, бо немає більш цілющої, більш живої води, яка несе інформацію століть, наших пращурів, які пили цю воду і мали силу і міць долати своїх ворогів у двобої», - писав Василь Перетятько у книзі «Доля-кутя».

Вода в селі й досі найдобріша, зате сільські краєвиди давно вже не надихають поетів. Поступово зникла естетика солом’яної стріхи, бо з’явився шифер, яким місцеві мешканці перекрили старі помешкання, зруйнувавши споконвічну українську архітектуру. Найбільші біди в світі відбуваються від заздрощів, отож і село на свою біду позаздрило місту й захламилось шлакоблочно-металевим непотрібом від розпайованих колгоспів. В такий спосіб знищили не тільки основні фонди народного майна, а й зурочили майбутнє українського села.

Тепер в селі тільки заможні панянки можуть дозволити собі носити вишитий льняний одяг, а жити в новій хаті під очеретом тепер стало мрією для багатіїв, які подекуди, граючись, возвели собі особняки в українському стилі.

Василь Пилипович часто приїздив до своєї «красуні Шульгівки», щоб відпочити душею й тілом під старою грушею на батьківському подвір’ї. Тож у книзі «Доля-кутя» залишив мудру настанову для селян: «Повертаймося до свого!».

На мій погляд, повернутись можна, якщо впровадити спеціальну освітню програму для села: дівчат за одинадцять років навчити шити та оздоблювати український національний одяг, а хлопців навчити будувати хати в українському стилі, а всіх інших озброїти знаннями ефективного ведення сільського господарства на рідній землі.

Та багато чого можна було б зробити для майбутнього села, аби не крали чиновники із державної казни. Чесність не можна купити за гроші, тому й не вірять мудрі селяни в те, що великі зарплатні, які обіцяють чиновникам за чесність, сприятимуть розвитку країни.

Влучно колись зауважив Василь Пилипович: «Аби не топити у Дніпрі жирних котів і нелюдів, треба навчитись їх не плодити». Народу «жирні коти» не потрібні, а в уряді відводять для них певні місця із зарплатою в десятки тисяч гривень, щоб жирували, поки військові в зоні АТО отримують значно менше.

Про це гомонить вся Україна. А Василь Пилипович в 2011 році написав вірш:

«Ти чуєш? Гомонить Україна,

Час правди настав.

Ти чуєш? Гомонить Україна,

Час розплати настав,

Для кайдан - новий майдан.

Є в Україні козаки-молодці,

Долі твоєї, Україно, творці.

Ти чуєш? Гомонить Україна.

Гомонить...»

Багато про що й ми гомоніли в Шульгівці в день народження Василя Перетятька - мудреця, пророка, щиросердного патріота України.

Зінаїда БУБЛІЙ.