Датою заснування Томаківки вважають 1552-й рік, а першими поселенцями - запорозьких козаків. У 1564 році було засновано Томаківську Січ. Відтоді минуло більш, як чверть тисячоліття, але не перевелося тут козацьке коріння. Сотні молодих захисників Вітчизни знову змушені були взяти до рук зброю, щоб відстоювати незалежність України на Донбасі. Більше 400 атовців уже демобілізовані і повернулися до мирної праці. Але, на жаль, 10 гідних синів не дочекалися на рідній Томаківській землі. Їхні імена було увічнено на Дошці пам’яті, яку було урочисто відкрито 14 жовтня 2016 року на День українського козацтва, Покрови і День захисника Вітчизни.
- Всій країні сьогодні важко. Тому тільки злагоджено, тільки разом сьогодні треба всім працювати, допомагаючи один одному виживати, плануючи подальший розвиток, - так націлює діяльність всіх сільгосппідприємств Томаківського району голова РДА Сергій Семененко, який сам родом звідси і походить із родини аграріїв.

ЯК ПОСТАВ "СВІТАНОК"

Головою колгоспу «Червоний партизан» Григорій Семененко був обраний ще у 1983-му. Родом із Томаківського села Новокиївка, він в юності мріяв вступити до Одеського військово-морського училища, але у військкоматі дали направлення до Ташкентського артилерійського. Так юнацькі мрії про море було безжально розбиті, і він змушений був повернутися додому і піти навчатися до Запорізького будівельного училища, потім буде три роки служби в армії, після якої - курси водіїв. Далі - Ерастівський сільськогосптехнікум, який закінчить з відзнакою, і здавши один іспит на відмінно, буде зарахований студентом Дніпропетровського сільськогосподарського інституту.

Вчився сумлінно, з бажанням, а науку Григорій Семененко поєднував з роботою у тракторній бригаді, спочатку обліковцем, потім - бригадиром. Відповідальність і прекрасні організаторські здібності були помічені у районі, і у 1977-му його обирають заступником голови колгоспу «Червоний партизан», а через шість років - головою колгоспу, який на той час мав в обробітку 5 150 га, але значився у числі відсталих.

- Іди працюй, щоб ти був останнім, - як сьогодні, пам’ятає Григорій Степанович слова одного із керівників району.

І він почав працювати. Агрономічна освіта і талант керівника невдовзі принесли свої результати: земля стала давати високі врожаї, а вівчарство, на якому спеціалізувалось господарство, успішно поповнювало колгоспну касу. За Степановича, як його з повагою називають у Китайгородці, «Червоний партизан» піднявся на ноги. Уже через чотири роки колгосп почав будівництво. Власним коштом було зведено двоповерхову контору, а поряд у 1987-му з’явився будинок культури.

Тоді ж Китайгородка почала активно забудовуватись. Три, чотири будинки за рік зводили, давали людям безпроцентний кредит, який потім вираховували із зарплати. Але справжнім святом для китайгородців стало підведення до села газу у 1993-му, яке було здійснене теж коштом господарства. На урочисте відкриття ГЗС до Китайгородки приїхав навіть тодішній очільник області Павло Лазаренко, який у непрості часи бартерних відносин взяв безпосередньо під свій контроль поставку труб для газової магістралі села.

Дев’яності роки стали справжнім екзаменом на виживання. Економічні зв’язки було розірвано. Раптом стало очевидним, що вовна, яку вони стригли і поставляли до Харківської фабрики, нікому уже не потрібна.

- Заплатіть за помивку, ми зробимо пряжу, а ви забирайте і реалізовуйте самі, - сказали на фабриці.

І тут намагався вийти із ситуації керівник: забирали, відправляли на Криворізьку прядильну фабрику, де шили спортивні костюми і видавали в рахунок зарплати своїм працівникам. За м’ясо, яке поставляли на Нікопольський м’ясокомбінат, розплачувались ковбасою, яку теж роздавали в зарплату. Але люди не скаржилися, бо все робилося чесно, по справедливості.

Але ще важче стало після розпаювання. «Червоний партизан» фактично розпався на п’ять господарств. Найважче було розпайовувати майно, корів, ферми, техніку. І все ж більшість колгоспників вирішили залишити свої паї у дбайливого голови колишнього колгоспу - Григорія Семененка. Так постало ТОВ «Світанок», яке, переживши дуже скрутні 2000-2006 роки свого становлення, сьогодні успішно господарює в уже нових ринкових умовах.

Далеко позаду залишились ті шість років суцільної скрути і безвиході, коли господарство розплачувалося за майнові паї, коли банки відмовлялись видавати кредити під урожай, бо нічого свого «Світанок» фактично не мав, все ж було людське - і земля, і техніка, і ферми.

Дуже допоміг тоді директор місцевого елеватора, який під урожай надав і пальне, і засоби захисту, і техніку. Тоді все доводилося знову починати «Світанку» з нуля. І Степанович докладав максимум зусиль, бо знав - за ним люди, які йому довірили свої паї, люди, яким треба виплачувати зарплату.

БЕЗ КРЕДИТІВ ДЕШЕВШЕ

У 2007-му тут придбали у кредит перший власний трактор. А коли той кредит повернули, побачили, що за такі кошти можна було придбати б півтора трактора. Надалі вирішили затягти паски і акумулювати кошти, щоб обходитись без позик. На сьогодні в господарстві є сучасні комбайни і трактори «Джон Дір» і «Нью Холанд», а нещодавно придбали і самохідний оприскувач «Кейс» для обробітку соняшнику, рапсу, інших культур.

Із самого початку створення ТОВ «Світанок» уже 16 рік трудиться тут головним агрономом Дмитро Єрмоленко, а головним інженером Володимир Івженко. Працюють тут і родинами. Зокрема подружжя Ольга Бринза - головним бухгалтером, а Володимир Бринза очолює машино-тракторний парк.

Механізаторами і комбайнерами працюють тут три рідних брати Алєксєєнки: Олександр, Олексій і Руслан.

«Трактор, земля - це моє, - стверджує Олександр, якого ми застали на осінньому полі за кермом потужного трактора. - Бо виростали ми у кабіні трактора. Батько брав завжди із собою у поле, і кращого часу для мене не було», - додає чоловік.

Загалом колектив механізаторів: Преяславець Михайло, Васильєв Іван, Любашенко Микола, Тюренков Віктор, Алькема Андрій, Білай Валерій, Вітик Микола - люди досвідчені і серйозні. Скільки їхніми невтомними руками зорано землі, скільки намолочено!

НЕ БУДЕ БРИГАДИ - НЕ БУДЕ СЕЛА

- Ми залишили свою бригаду у селі Зелений Клин, бо там проживає сьогодні 70 чоловік. У більшості своїй це пенсіонери, колишні працівники колгоспу «Червоний партизан». Як передбачено договором, укладеним з пайовиками, постійно підвозимо туди питну воду. Фельдшера нашого ФАПу теж привозимо для огляду тих, хто потребує і не може добратися до сусідньої Китайгородки, - розповідав нам Григорій Степанович Семененко, керівник ТОВ «Світанок». - Ми розуміємо, що не буде там нашої бригади - не буде села.

Григорія Семененка у Китайгородці і Зеленому Клину знають і поважають від малого до старого.

- У нас як Степанович став, так колгосп зразу пішов угору, в мільйонери вибився, і ми зажили, а до того, пам’ятаю, батьки говорили, довго у нас керівники не затримувались, то один прийде, то інший, а діла не було, - жваво розповідала нам обліковець другої тракторної бригади ТОВ «Світанок» Юлія Бганка, яка мешкає у Зеленому Клину. Ветеринар за освітою, розпочинала вона свою трудову діяльність тут у 1995 році за спеціальністю після закінчення сільгоспінституту, бо господарство мало тоді потужну тваринницьку галузь: 5 тисяч голів свиней, 400 ВРХ і 200 голів дійного гурту, а спеціалізувалося на вівчарстві. Тут все своє життя трудились родина Бганків, батько - трактористом, мати - дояркою. Їх уже давно немає, брат виїхав до міста, і лишилась тут тільки Юлія. Завжди усміхнена і життєрадісна, а ще не байдужа до своїх земляків. Вона тут як мати рідна. Так про неї відгукуються односельці, які йдуть до неї, якщо треба зорати город чи зерно виписати. Тому на вибори, які невдовзі відбудуться у громадах, на старосту села Зелений Клин висувають саме свою Юлію Бганку.

НАША ОПОРА І НАДІЯ

- Аграрії - наша опора і надія, - підкреслював значимість аграрного сектора голова райдержадміністрації Сергій Семененко. - Саме вони забезпечують районний бюджет коштами.

Сергій Григорович добре знає, скільки його батько і сьогодні, будучи керівником ТОВ «Світанок», допомагає Китайгородській школі, садочку, ФАПу тощо.

Немає чим шкільний автобус заправити, не та швидкість Інтернету в комп’ютерному класі, потрібно встановити вбиральні у стінах Китайгородської школи ще 1912 року будівництва - з усіма проблемами ще за старою колгоспною традицією йдуть до Григорія Семененка. І він не відмовляє. А іноді сам готовий подати руку допомоги тим, хто потребує найбільше. Приміром, коли йшли хлопці в АТО, коштом господарства придбавали їм бронежелети, каски, одяг. А коли дізнався Григорій Степанович, що неподалік базується військова частина, поспішив туди спитати, чого потребують. Звісно, цілий список, виданий командиром, не здужав. Однак найголовніше - акумулятори для техніки придбав, причому досить оперативно.

Але з тривогою вдивляються аграрії у майбутнє. Намагання позбавити їх відшкодування ПДВ викликає справжній шок і нерозуміння, де брати кошти для існування і розвитку. Ще з радянських часів вважали, якщо прибутковість господарства нижча 18% - це вмираюче господарство, до 25% - дихаюче, і тільки вище 25% - здатне до розвитку.

Тож батько і син Григорій та Сергій Семененки щиро бажають аграріям вистояти в ці нелегкі часи, зберегти свої господарства і людей, які працюють на добробут держави. А ще гарної погоди і хороших цін на зерно. І тоді, на їх щире переконання, відродиться село, а з ним і наша рідна Україна.

Світлана МАРКОВА.
Томаківський район, Дніпропетровська область.

На знімках:

Батько і син. Григорій та Сергій Семененки. Ще донедавна Сергій Григорович фермерував, встиг отримати три вищі освіти у Дніпропетровському агроуніверситеті, Харківській юридичній академії та Академії державного управління при Президенті України. Набуті знання дозволили тепер йому керувати районом, а Григорій Степанович, як і тридцять років тому, – біля землі, вирощує хліб та щиро радіє за свого сина.

У свій час Ольга Бринза приїхала навчатися в Україну з Росії. Так і залишилася тут, поєднавши свою долю з Володимиром Бринзою, який завідує нині автотракторним парком «Світанку». Ольга Георгіївна вже 30 літ у господарстві, зараз – головний бухгалтер ТОВ «Світанок». Роботу свою любить, хоч, як вона зізналася, вона непроста і потребує постійного навчання, аби бути у курсі всіх новацій податкового законодавства.

Директор Григорій Семененко, механізатори Олексій Алєксєєнко, Іван Васильєв, учасник АТО Михайло Переяславець, начальник автотракторного парку Володимир Бринза і головний агроном, учасник АТО Дмитро Єрмоленко задоволені сучасною технікою.