Поточний № 49 (1236)

13.12.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Ця війна триває 350 років


22.08.2016

«На Осіянській горі,

християнській землі

Там спить спочиває

Пресвятая Мати Богородиця

Чи ти спиш, чи ти чуєш:

На високих холмах

Ісуса Христа розпинають,

В руки-ноги цвяхи забивають

На головоньку терновий

вінок накладають.

Не впала Ісусова кров на землю,

А впала у Чорнеє море

Не дайте мукам,

Візьміть Христа на руки…»

Таку молитву читала моя матуся, Віра Трохимівна, яка навіки спочила у 1997 році. Де вона взяла цю молитву – залишається загадкою. Але у свої 85 років вона читала напам’ять і молитву, і вірші. І показувала нам приклад безмежної любові до нашої рідної України. Коли доводиться чути від деяких псевдоукраїнців, які не знають ні рідної мови, ні свого роду, про ностальгію за СРСР, я знову і знову пригадую мамині розповіді, коли у страшному 1933-му впродовж трьох тижнів у Валківському районі Харківщини вимерло від голоду майже все село Вишневе, де були і її батьки. До речі, про страшні роки голодомору у Валківському районі розповідається у книзі Павла Губського «Голодні війни». За цю працю тодішній президент Віктор Ющенко нагородив автора орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

Напевно, десь далеко у моїх генах залишилась довічна любов до рідної землі, передана мені з молоком матері. Усе своє життя, а це немало-небагато 80 років, навчався і навчав інших, аби отримувати високі врожаї сільськогосподарських культур, аби ніколи люди не знали голоду. Моїх дев’ять аспірантів стали докторами філософії і працюють у Нігерії, Беніні, Мадагаскарі, Камбоджі, Палестині, Того, Конго, Сирії.

Завтра Україна святкуватиме свій ювілей – 25-річчя незалежності. Я радий, що до цієї дати у нас ще збереглися українці, хоча, як казав Володимир Винниченко, «українську історію треба читати з бромом».

А стосовно війни на Донбасі, то вважаю, що її підвалини були закладені ще 350 років тому, коли у 1654 році було укладено так званий Акт про возз’єднання України з Росією. Пам’ятаю, український письменник Олесь Гончар у своїй записній книжці ще у червні 1993 року писав про проблеми українського Донбасу. Шкода, ті застереження класика української літератури так ніхто і не почув. Але ми повинні чітко усвідомлювати, що Донбас – це Україна.

З часу виїзного Пленуму Спілки письменників України, який проходив у Харкові у 1970 році, у мене збереглася книга «Тронка» з автографом автора «Михайлу Бобру. На добру згадку. Олесь Гончар».

25 років незалежності – то тільки початок української історії, яку треба пам’ятати і примножувати, аби наступні покоління могли жити у вільній державі.

Бережімо свою Україну!

Михайло БОБРО, доктор сільськогосподарських наук, професор, член-кореспондент НААН України, завідувач кафедри рослинництва Харківського національного аграрного університету ім. В. Докучаєва.