Борисфен – так давньогрецький історик Геродот назвав наш Дніпро - одну з найбільших річок Європи, «Борисфеном» назвав Олександр Халамай агрофірму - одне із найбільших господарств Томаківщини.

Широко розлив свої сині води Дніпро-Славута. Тут, біля давнього села Вищетарасівка, що на Томаківщині, ширина Дніпра сягає 18 кілометрів. Село притулилося до ріки своїми спраглими устами. Недарма ж кажуть: де є вода – там життя. Вже друге століття господарюють тут невтомні хлібороби і тваринники – одвічні трудівники села. Вони сіють і жнуть, займаються овочівництвом, ягідництвом, скотарством, рибальством – словом, годують і себе, і городян.

Село налічує 1200 дворів і близько 3 тисяч мешканців. Є школа і дитсадок, стадіон і навіть своя футбольна команда «Борисфен». Стоять тут ще колгоспні багатоквартирні будинки, де надають житло молодим спеціалістам, які виявили бажання працювати у великому господарстві, яке названо давнім, ще скіфським ім’ям «Борисфен».

Племінне тваринництво

Агрофірма «Борисфен» – одне з найбільших господарств у Томаківському районі. Воно стало спадкоємцем колись успішного колгоспу ім. Леніна. Завдяки непоказному патріотизму і мудрому керівництву Станіслава Халамая вдалося не тільки не зменшити, а навіть трохи наростити площі господарства, зберегти тваринництво, механізований тік, тракторну бригаду та інші колгоспні підрозділи.

Якщо хтось ремствує, що голштинська порода корів надзвичайно вибаглива до умов утримання і харчування і непридатна взагалі для України, то в АФ «Борисфен» дбайливо збережене покоління ще тих голштинів, які свого часу були завезені з Голландії за сприяння Павла Лазаренка та з АФ «Наукова». Останнім неабияк пощастило, бо про розкішних голштинок, якими завжди так гордився керівник агрофірми «Наукова» Микола Агафонов, нагадує хіба що кам’яна скульптура чорно-рябого бика на в’їзді до агрофірми. А самі ж голштинки-молочниці там вже давно пішли під ніж…

У «Борисфені» ж, навпаки, відмовились від непродуктивної, хоч і невибагливої червоної породи, надавши перевагу голштинській і голштино-фризькій. Тут досі збережено племзавод цих високопродуктивних молочних порід корів і ставлять на меті збільшення поголів’я чорно-рябих красунь. Тільки за останні півтора року чисельність стада зросла на сто голів, і на сьогодні тут утримують 600 голів дійного стада і 200 – на сухостої. Відомо, що голштинки претендують на «манікюр», бо часто страждають на захворювання копит, тому для обслуговування вибагливих красунь введена така спеціальність, як копитник. Володимир Ковальов та Ігор Мохтан чистять голштинкам копита, бо хворі на ноги корови відразу зменшують свою продуктивність. За здоров’ям худоби в «Борисфені» уже 14 років поспіль пильно стежить головний ветлікар господарства Володимир Ласковський, який приїхав сюди з Межевої і тут знайшов своє покликання.

– Неабияке значення для здоров’я худоби має її харчування, – вважає головний ветлікар. – Для збалансованого і якісного харчування корів два роки тому придбано кормозмішувач голландського виробництва «Тріолет», який змішує сіно, сінаж, комбікорм, силос – і корова поїдає все в рівних кількостях.

Ми бачили, як апетитно пережовували корівки-молочниці свіжий корм, розвезений «Тріолетом». Така техніка повністю виключає людське втручання, крім того, дозволяє звільнити від ручної праці доярок. На подрібнювачі встановлено комп’ютерну програму, яка контролює весь процес збалансованого кормотворення. Зоотехніку можна тільки простежити за комп’ютером всі етапи виробництва кормових сумішей. І це ще не всі інновації. У корпусах нещодавно встановили нове імпортне доїльне обладнання, вакуумні насоси, охолоджувачі молока.

Для безперебійної подачі електроенергії довелося придбати електростанцію на 100 кВт, адже цим коровам не поясниш, що доїти не будуть, бо відсутнє електропостачання.

Навантажувач придбали теж для молочниць, бо комунальних служб у селі немає. І якщо сніг з доріг не прибрати, молоковоз до ферми не доїде. А це 10-12 тонн щодня високоякісного молока, яке прямує на Придніпровський молокозавод. Одна прикрість для директора та спеціалістів тваринництва, коли вони бувають у місті і дивляться на цінники молока у супермаркетах, де літр доходить до 15 гривень, а молокозавод приймає його по 4,80.

Не скоротити, а модернізувати

– Коли прийшов до керівництва, я не думав над тим, як і що скоротити, а як модернізувати всі процеси виробництва, – ділився своїми задумами керівник ПП АФ «Борисфен» Станіслав Халамай. – Ця мета і сьогодні лишається провідною у його роботі.

А приїхав Станіслав Олександрович сюди молодим спеціалістом із червоним дипломом після закінчення Дніпропетровського сільгоспінституту разом із дружиною у далекому 1979-му. Він – інженер, вона – економіст. Вже за два роки керівництво колгоспу (головував тоді Василь Таран) оцінило розум, відповідальність, чесність молодого фахівця, тому довірило йому вже посаду головного інженера. Наступник Василя Тарана Семен Терещенко головував у колгоспі ім. Леніна шість років, а коли був обраний головою райради, рекомендував на своє місце Станіслава Халамая. Неамбітний інженер господарства тоді відмовився від цієї посади. А за півтора року все ж погодився очолити величезний колгосп, який мав в обробітку 8500 га угідь, ферми, сад, навіть свій винзавод. Було тоді Станіславу Олександровичу всього 35. І відтоді, пройшовши через радикальну реформу розпаювання, Станіслав Халамай зумів зберегти і утримати на плаву свій «Борисфен», хоча хвилі економічних бур не раз били по ньому, недосконале законодавство гальмувало, а фіскальна служба так і чатувала на помилки, щоб накласти штрафи і якось потрусити велике господарство.

За традицією

– Я себе великим бізнесменом не вважаю, – зауважує директор. – Якби на моє місце прийшов бухгалтер, економіст, вони відразу все, що збиткове, прибрали. Але ж я переконався – скоротити легко, відновити – важко. Тому впрягся і тягну свого воза. На утриманні агрофірми сьогодні знаходиться дитсадок і водогін, який качає воду на всю Вищетарасівку. За старою, ще колгоспною традицією щороку допомагає АФ «Борисфен» місцевій школі. Раніше робили тільки ремонти, тепер купуємо сучасне обладнання: музичну апаратуру, мікрофони, ноутбук, відеосистеми з проектором. Шкода лишень, що випускники нашої школи не хочуть отримувати так затребувані аграрні спеціальності ветлікаря, зоотехніка, економіста. Я міг би і квартиру надати, і за навчання заплатити, але вчитись не хочуть. Здебільшого йдуть навчатись в педвузи, – із сумом констатує Станіслав Олександрович.

– Життя іде по синусоїді. Бувало, що закупляв добрив по 1000 т, – згадує керівник «Борисфену». – А три роки тому був такий неврожай, що не було чим розплачуватись з пайовиками. Просив відстрочити на рік. Ні, плати зараз, – сказали. Довелося купити більше 300 тонн кукурудзи, щоб віддати за оренду пайовикам.

– Цьогоріч кукурудза вродила непогано, приблизно 45-50 ц/га, залежно від поля, – розповідає комбайнер Дмитро Левада, якого ми застали на полі погожого суботнього дня на сучасному «Джон Дірі». Влітку і навесні йому доводиться працювати ще на французькому оприскувачі «Альфа-Єва». З усього видно, що із сучасною технікою Дмитро на ти. З ним у парі на КамАЗі працює Євген Барсуков. Уже 30 років накручує кілометраж, транспортуючи зібране зерно на тік. А натхнення до праці додають дітки. Їх у водія четверо: дві донечки і два синочки.

– Урожай міг бути більшим, але спека під час цвітіння і відсутність дощів у серпні негативно вплинули на формування зерна, – зауважує бригадир-агроном Павло Котельчук.

Павло Макарович добре обізнаний у хліборобській праці, адже працює на цих ланах ще з 1979 року, коли тут ще був колгосп, потім – КСП, тепер – агрофірма «Борисфен». І хоча цього року цей грамотний фахівець оформив пенсію, керівництво сподівається, що цей відповідальний фахівець ще довго працюватиме і принесе «Борисфену» ще багато користі.

У господарстві чітко дотримуються сівозмін. Сіють озиму пшеницю, рапс, ячмінь, сою, горох, кукурудзу, соняшник і багаторічники для худоби. Колись на зрошуваних площах вирощували цибулю, картоплю, цукровий буряк.

Диктує ринок

– Але ринок зробив свою справу, – розповідає головний агроном. – Декілька років поспіль ціни на цибулю не було. Дійшло до 25 коп. за кілограм. Залишилося 400 тонн, вона почала псуватися, щоб її перебрати, треба наймати людей, платити більше, ніж вартує кілограм. Довелося списати і за це ще заплатили штраф. Від картоплі відмовилися, бо вимагає багато ручної праці. А цукровий буряк став теж невигідним для господарства після закриття Губиниського цукрового заводу. Спочатку возили до Полтави, на сьогодні вирішили продавати соняшник і купувати за ці гроші цукор для пайовиків.

Справжнім достоїнством АФ «Борисфен» можна вважати механізований зерновий тік, яким 12 років завідує Віктор Перебийніс. Чотири бункери для зерноочистки дбайливо підфарбовані і справно функціонують. Зведено нові ангари для зберігання зерна. Зерносушарка, яка колись працювала на газу, потім була переведена на дизельне пальне, а недавно тут встановлено польське обладнання, яке працює вже на біопаливі – соломі. Станіслав Халамай спеціально їздив до Польщі, щоб пересвідчитись у доцільності придбання і переводу зерносушарки на новий, більш економний вид палива.

– Поряд із механічними вагами встановлено електронні, – розповідає вагар Ірина Вітренко, батьки якої Віктор і Валентина Карпови все життя працювали в колгоспі ім. Леніна. Тепер і їй знайшлося тут місце.

Загалом, ПП АФ «Борисфен» надає роботу трьомстам працівникам. Тому працюють тут сім’ями. Зокрема троє братів Калюхів – Юрій, Сергій і Андрій – ще після армії прийшли сюди на роботу, уже мають власні родини, будинки, тримають господарство і відзначають, що директор завжди чесно розраховується за паї. А ще з вдячністю згадують той неурожайний рік, коли для пайовиків спеціально було закуплено зерно. Крім роботи у «Борисфені», кожен вдома утримує ще й господарство. Займаються вирощуванням картоплі, цибулі, полуниці, тримають худобу не тільки для себе, а й на продаж, бо по-іншому із сучасними тарифами на газ і електроенергію в селі не вижити.

З великою повагою говорив директор про головного бухгалтера Лідію Стрєльцову, яка працює у сільському господарстві близько 40 років. Сама Лідія Степанівна місцева, після школи закінчила технікум, потім інститут. До речі, її батько, Степан Гаврилович Анохін тут все життя трудився механізатором, комбайнером. А мати Раїса Григорівна – дояркою. Сьогодні батьки радіють, що вклали у доньку не лише знання, а й любов до людей та землі.

- Дуже важливо, коли поруч є не лише кваліфікований фахівець, а й помічник директора, який добре орієнтується у податковому законодавстві, фінансових питаннях, - відзначив Станіслав Олександрович. – А ще дуже важливо, коли людина приходить на будь-яку посаду спеціаліста і думає працювати не лише сьогодні, а й завтра. Ми це помічаємо і намагаємось такому фахівцеві всіляко допомогти, налагодити його побут, підтримати морально. І приємно, коли наші спеціалісти зростають і обіймають вищі посади. Як приміром головний ветлікар Володимир Ласковський, якого після 14 років роботи в агрофірмі «Борисфен» запросили на посаду головного ветлікаря Томаківського району.

А ще керівник господарства висловив щиру подяку усім трудівникам агрофірми «Борисфен», які працюють на всіх ділянках багатогалузевого господарства. І в першу чергу це механізатори Олексій Лютий, Андрій Гунчак, Сергій Калужський, Олександр Климович, завідувач автогаража Анатолій Поляков та його підлеглі – водії Віктор Романов, Іван Федів, Анатолій Муравйов. А ось водій Анатолій Скороход вже на пенсії, але продовжує сумлінно працювати на своєму КамАЗі, цілий рік, без перерви перевозить всілякі вантажі, має повагу серед своїх колег.

«Як мало рук, що вміють сіять хліб»

Напередодні професійного свята працівників сільського господарства хочеться низько вклонитися цим невтомним трудівникам, які з ранку до ночі кланяються землі, щоб в Україні був хліб і багато чого до хліба.

Слава Вам, трудівники села! Нехай міцне здоров’я і світла надія ніколи не полишає Вас, а держава не тільки підраховує мільйони зібраного вами збіжжя, а й дбає про підтримку таких господарств, які вкладають власні кошти у соціальний розвиток і майбутнє українського села. Бо й справді, як писала наша поетеса Ліна Костенко, «як мало рук, що вміють сіять хліб, і як багато тягнуть його в пельку»…

Світлана МАРКОВА. Фото Павла ЯКОВЕНКА. с. Вищетарасівка, Томаківський район, Дніпропетровська область.

На знімках. Телятниця Тетяна Безверхня з великою любов’ю ставиться до голштинської малечі Чверть століття завідує молочною фермою Ніна Глушанкова. У її підпорядкуванні доярки Ніна Мартинюк і Рима Явор уже освоїли доїльне обладнання фірми «Де Лаваль».

Стабільний, фаховий і дружний колектив зернотоку: слюсар Юрій Калюх, водій КамАЗа Іван Федів, завтоку Віктор Перебийніс, слюсар Сергій Калюх, електрик Максим Верховий, молодий слюсар, випускник Томаківського ПТУ Олександр Пишний.

Злагоджено працює на збиранні кукурудзи досвідчений екіпаж у складі комбайнера Дмитра Левади і водія КамАЗа Євгена Барсукова.

ОГОЛОШЕННЯ

Агрофірма «БОРИСФЕН»

запрошує на постійну роботу

зоотехніка, ветеринарного лікаря, агронома, інженера.

Господарство забезпечить цих спеціалістів житлом.

Вимоги до кандидатів: стаж роботи за фахом не менше трьох років.

Наша адреса:

село Вищетарасівка, вулиця Леніна, 1, Томаківський район, Дніпропетровська область.

Телефон (05668) 365 98. Е-mail: af_borisfen@ukr.net