Поточний № 20 (1258)

25.05.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

У Дубовиках - господар Дубовик


16.11.2012

Віктор Анатолійович Дубовик, голова селянського фермерського господарства «Україна-2000» - досить відома особистість у Васильківському районі. Тут, в мальовничих степових Дубовиках, здавна жили його предки. Батько був передовим механізатором і не раз його портрет красувався на районній Дошці пошани, має заслужені трудові нагороди. У колгоспі на різних роботах працювала й мама Ганна Митрофанівна. Їхній син Віктор закінчив тут же місцеву школу, здобув професію вченого-агронома й повернувся до рідного села. Працюючи агрономом, а згодом і головним агрономом, зарекомендував себе не тільки грамотним спеціалістом, а й порядним та перспективним організатором. Кілька скликань був депутатом районної та обласної рад. І не тільки «був», а й активно займався і займається депутатською громадською роботою.
Логічно, коли наприкінці вісімдесятих років минулого століття обирали нового голову колгоспу, ця кандидатура найбільше імпонувала односельцям, які надали перевагу саме Дубовику, обравши його своїм лідером...

…На долю молодого керівника випало славнозвісне реформування землі і розподіл колгоспної власності в дев’яностих роках. Згодом, ставши на чолі селянського фермерського господарства, він не втратив набутого авторитету. Тож переважна більшість селян охоче довірила йому свої земельні частки. А довірою не слід зловживати. Це Дубовик підтверджує з року в рік, бо живе не тільки господарськими турботами, а й опікується про всіх своїх пайовиків: тому потрібна термінова допомога на лікування, тому поміч і розрахунок з перспективою, той хоче відокремитись… Його кредо, якщо є така можливість, не відмовляти людям. Та й про саме село Дубовики опікується: допомагає школі, свого часу збудував у центрі села розважальний центр, опікується ремонтом доріг. Хоч як депутат, домагається дольової участі й інших дрібних фермерів цим займатися.
– Знаєте, – розмірковує Віктор Дубовик, – зараз ми стали зовсім іншими людьми. Ін-ши-ми... Ні, ремесло не поміняли, але підхід до справи, організація самого господарювання докорінно змінилися, хоч багато хто називає наше підприємство ще й досі по старинці колгоспом. Колись нам доводили плани посівів різних культур. Тепер самі обираємо те, що вважаємо найбільш ефективним і перспективним, хоча, самі розумієте, аграрний бізнес був, є, і завжди буде досить ризиковим і через примхи погоди, і через державну політику. Далеко не треба ходити – доказ тому минулий сільськогосподарський рік, коли деякі культури навіть не повернули затрат. Однак ми не тільки хазяйнуємо, а й експериментуємо, намагаючись мати хоч якусь та стабільність…
– До речі, у Васильківському районі свого часу ви одними з перших взялися за досить прибуткову справу – вирощування цукрових буряків, чим, як відомо, гарно поправили економіку господарства.

– Ця культура й справді була досить рентабельною. Пригадую часи, коли ми мали від того чистого прибутку більше мільйона гривень. Збирали по чотирнадцять тисяч тонн коренів у заліковій вазі. І це при урожайності понад 30 тонн з гектара. Навіть незважаючи на величезні затрати, включаючи ручне прополювання посівів, було дуже вигідно займатися буряківництвом. На той час ми досконало освоїли цю копітку справу. Тепер все те лишилось тільки історією місцевого значення.
… Не буду відкривачем чогось нового, якщо скажу, що всі ми, керівники-аграрії, стараємось шукати вигідні для сівозміни й економіки культури. Таким став для нас після буряків соняшник. А ще останніми роками паралельно з традиційними пшеницею, ячменем і кукурудзою почали сіяти заморське сорго. Підрахували, що це теж рентабельна культура і непоганий попередник. Головне – мало ризику, а технологію ми вміємо витримувати.
– У сівозміні ви маєте не так-то багато землі, а в сучасному аграрному бізнесі без високопродуктивної техніки вже не обійтися. Як кажуть, тепер навіть калачем нікого не заманиш в поле із сапкою…
– Для обробітку землі маємо відповідну техніку і кваліфіковані кадри. Стареньку техніку поступово міняємо новою, як правило, імпортного виробництва. Так, за останні роки прикупили два імпортні зернозбиральні комбайни, а цього року два культиватори КПС-4, дванадцятирядкову жатку для Джон Діра, трактор Т-150 Харківського тракторного заводу, який чудово зарекомендував себе в роботі, а також сівалку точного висіву Great-Plains. Цією сівалкою вже посіяли чимало озимини під урожай наступного року. Найефективніше її використовуємо на полях, де був соняшник. Роблячи ставку на прогресивну техніку, не забуваємо і про людей. Не можу не відзначити спеціалістів: головного агронома Миколу Олексійовича Коваля, який достеменно знає кожнісіньке поле і його можливості, головного інженера Анатолія Петровича Кузьменка, головного бухгалтера Наталію Даріївну Пащенко, агронома з проблем захисту рослин і насінництва Романа Борисовича Козія, інженера Володимира Миколайовича Білова та багатьох інших. Всі вони добротно виконують свої обов’язки. Так що в нашому СФГ надійні як передові так і тилові служби, хоча в подальшому нарощуватимемо як технічну базу, так і впроваджуватимемо новітні технології з прицілом на збільшення урожайності при зменшенні затратності.
– До речі, кажуть, що ви тісно співпрацюєте з відомими насінницькими агрофірмами, які займаються селекцією і продажем своєї продукції.
– Це не секрет. Відомі на зерновому ринку компанії Сингента й Агротехнологія от уже протягом п’яти років практикують дослідні посіви соняшнику й кукурудзи на наших землях. Ми уважно спостерігаємо за тим процесом опробування гібридів, і для себе визначаємо ті, що нам найбільше підходять. Виграш очевидний. У багатьох господарствах цього року зафіксовано недорід олійної культури, а ми з гарним урожаєм. В середньому з гектара зібрали по 26 центнерів соняшнику. А сіяли гібридами Конді, Опера і НК Рокі. Щоправда, нам пощастило – у травні як тільки підживили соняшник, пішов дощ. Добриво спрацювало напрочуд ефективно. А от кукурудза, яка тішила око гарним майбутнім урожаєм, через посушливу другу половину літа, не дала очікуваного: на круг вийшло трохи більше двадцяти центнерів. Низька урожайність (теж в межах двадцяти центнерів) була й ранніх зернових культур пшениці та ячменю. Щодо сорго, то минулий рік теж видався несприятливим для цієї культури. Так що основний прибуток матимемо від реалізації соняшнику.
На сьогодні ми майже стовідсотково розрахувалися із селянами за користування земельними паями – дали людям за пай по 500 кілограмів пшениці, 500 - ячменю, стільки ж кукурудзи і 150 кілограмів соняшнику. Це не рахуючи надання різних послуг по веденню домашнього присадибного господарства у кожному дворі. Виплата за кожен орендований гектар складає понад 700 гривень, а не 400, як говориться в передвиборних програмах деяких партій.
– Однак і за таких ніби сприятливих умов нинішнього року від вас від’єдналося кілька колишніх орендодавців…
– Я в цьому не бачу проблеми. Рух землі був, і він залишиться. Ми уклали угоди з людьми на п’ятирічну перспективу. Мораторій на продаж землі поки що триває. Люди чинять так, як їм краще. Ми в свою чергу ставимося до такого процесу лояльно. Хто бажає, нехай спробує свої можливості. Хоча на малих земельних площах господарювати, звичайно, набагато складніше. Закономірно, що й урожайність там нижча.
– А коли настануть часи продажу землі «товарної», яка очікується доля вашого фермерського господарства?

– Поживемо, побачимо. Деякі речі, на жаль, в Україні сьогодні не прогнозовані. Хоча ми не збираємось вичікувати і гальмувати виробництво.
...У Дубовиках з року в рік люди живуть заможніше. Це ще одне свідчення стабільності місцевого господарства, яке очолює потомственний землероб Віктор Дубовик. А ще він має гарні стосунки з партнерами по аграрному бізнесу, сільськими фермерами і одноосібниками. Та й не дивно, бо село – це, можна сказати, велика община, в якій багато спільних інтересів.

Олександр СВЯТИНА. Васильківський район, 
Дніпропетровська область. Фото автора
.

На знімках:
Голова СФГ В. Дубовик (угорі).
Головний агроном М.Коваль в бесіді з водієм В.Бондаренком та комбайнерами М.Богатиренком і О.Хорошиловим.