Поточний № 37 (1275)

18.09.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

У своїй хаті своя й правда…


15.03.2012

ДЕВ‘ЯТОГО березня у 198-му річницю з дня народження Тараса Шевченка Президент України Віктор Янукович вручив найбільшу державну мистецьку нагороду – Шевченківську премію п‘яти лауреатам. І запропонував відзначати двохсотліття Тараса Григоровича не один день, а цілий рік. Пропозиція погодьтеся, вельми слушна. Причому вшанування пам‘яті видатного українського поета і художника потребує не лише урочистих заходів, перевидання творчої спадщини і облаштування музеїв, а і привнесення заповітів Кобзаря, який умів глибоко зазирнути в українську душу, в день сьогоднішній, «в сім‘ю вольну, нову». В одному з найбільш відомих творів «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм в Україні…» Тарас Шевченко висловив віру, що «і оживе добра слава, слава України». І прохає нас «Обніміться ж, брати мої, молю вас, благаю!»
Минулого року лауреатом Шевченківської премії за роман «Залишенець, або Чорний Ворон» став відомий український письменник Василь Шкляр. Та вручення йому нагороди він призупинив до часу, коли міністр освіти Дмитро Табачник піде у відставку. Численні «новації» одіозного міністра варті окремої розмови. Це й експеримент на учнях та вчителях із написання контрольних робіт у 5 - 8 класах. І запровадження електронних журналів і щоденників у сільських школах, де почасти є лише два-три напівсправних комп‘ютери, відсутній якісний інтернет-зв‘язок та й комп‘ютерів у батьків учнів також обмаль.Та попри численні протести батьків, студентів, закриття україномовних шкіл, Табачник веде і далі корабель української освіти.
Україна, як держава, де більше трьох чвертей населення є українцями, має національне радіо і телебачення. Передач про українську культуру з народними піснями і музикою, про українську історію небагато. Ще й Верховна Рада відмінила закон про обов‘язкову присутність 50 відсотків української продукції в радіоефірі. І тепер три чверті українців мають право чути своє, рідне лише в чверті ефірного часу.
На Першому національному телеканалі працює ведучим гість України Савік Шустер. Він вважає себе поліглотом, бо буцімто володіє 16-ма мовами. А от української за кілька років праці чомусь не здужає осилити. То ж присутні в студії гості й собі інколи «по-московськи так і чешуть». А під час обов‘язкових з якогось дива телемостів з Москвою на російську переходять майже всі. А чому? Вочевидь, треба брати приклад з Віталія Кличка, який прекрасно спілкується різними мовами, в тому числі державною.
До речі, на цю хворобу слабують чи не всі держчиновники України. Щойно вони почують запитання російською, одразу нею і відповідають. Згоден, у разі поїздки до району, де компактно проживає нацменшина, спілкуйся, якщо знаєш, мовою, доступною аудиторії. Але на державному телеканалі користуйся, будь ласка, державною мовою.
У прилеглих до України областях Російської Федерації, до речі, місцеві жителі й зараз спілкуються українською, бо колись ці землі входили до складу України. Позаторік довелося зустрітися з родичами трьох поколінь з Бєлгородської області. Їдучи до нас в Україну, вони на кордоні з нашими митниками розмовляли українською. І були дуже здивовані, коли у відповідь чули російську.
Цікаво, що спілкування рідною мовою дає ще й економічні дивіденди. Це вже давно помітили селяни, що продають вирощену продукцію на міських ринках. Городяни більш охоче купують в україномовних продавців, бо твердо знають – все вирощене саме на їхньому городі.
Слідувати Шевченковим заповітам, вочевидь, було б найкращим пошануванням його таланту. Це трапиться тоді, коли «братолюбіє», про яке він просив Бога, буде затребуване усіма нами, в Україні сущими.

Григорій ДАВИДЕНКО.