Наприкінці 80-х років минулого століття тодішній колгосп Калініна вирішував питання соціального благоустрою Миколаївки і, окрім житла, добудував місцеву школу, а після того став зводити лікарню.

Коштів у той час катастрофічно не вистачало і, обійнявши посаду голови районної державної адміністрації, намагався залучити до цієї важливої будови усі господарства району. Тим паче, що будувалась вже не лікарня, а Миколаївський кардіологічний центр. Напевно, навряд чи знайшлося б в Україні село, і тоді, і зараз, де б існував такий лікувальний заклад. А ми хотіли це зробити здебільшого на власному ентузіазмі. Але повний розвал економіки, а потім і країни з назвою СРСР, зміна керівництва у районі та господарстві зупинила те важливе для простих людей будівництво. Хоча кардіологічний центр був би необхідним і Миколаївці, і навколишнім селам, і Новомосковську, де такого медичного закладу немає і сьогодні.

Рік, який завершується не можна назвати вдалим, оскільки економічна, політична ситуація, помножена на несприятливі кліматичні умови, зробили свою справу, і ми, на жаль, не змогли отримати очікуваних врожаїв, адже були посіяні кращі сорти сільськогосподарських культур, були внесені міндобрива, засоби захисту рослин, дотримувалась висока культура землеробства. Буряк дав врожайність 435 центнерів, а в цілому – цифри не радували. Однак хлібороби щороку живуть новими сподіваннями і надіями. Сьогодні у гарному стані озимі культури, чекаємо ще на них дощу та тепла і щиро віримо, що Господь над нами змилується і вже наступного року ми порадуємось високим врожаям.

Та в той же час мене, ветерана аграрної галузі, турбує співвідношення цін на сільськогосподарську продукцію і продукцію, яку споживає агросектор: міндобрива, засоби захисту рослин, пальне. Приміром, тонна кукурудзи сьогодні коштує 1600-1700 гривень, а тонна солярки – 15 тисяч гривень! Лише дякуючи тому, що у нас зернова група високої якості і продовольчу пшеницю І класу ми змогли реалізувати по 2400 гривень за тонну. В той же час соняшник йде за ціною 4000 гривень, але якщо порахувати вартість виробленої з нього олії, аграрії знову залишаються у програші.

Нещодавно, наприклад, прочитав цікаву статтю про китайського фермера, який тримає 300 голів свиней і не обкладається жодним податком! І при цьому ще й може взяти банківський кредит під 3-5% відсотків річних. У нас же навіть під 25% сьогодні нікому кредитів не дають. Сподіваюсь, що в новообраному парламенті нарешті з’явиться аграрне лобі, яке сприятиме вирішенню нагальних проблем аграріїв, які спроможні вивести державу з економічної кризи. А для цього потрібно, щоб вітчизняний сільгоспвиробник відчував менше тиску з боку держави, а отримував «зелене світло» і всіляке сприяння, зокрема, кредитування під невеликі відсотки, формування реальної ціни на продукцію.

Напередодні нашого професійного свята – Дня працівників сільського господарства - хочу звернутись до своїх колег, які живуть і працюють на своїй землі. Незалежно від того, чи це керівник невеликого фермерського господарства, чи це директор потужного агроформування, усім їм треба дбати не лише про власний прибуток, а добробут людей, які працюють на полях та фермах. Якщо керівник буде жити проблемами колективу, знати потреби кожної людини, не цуратиметься ту просту людину вислухати і допомогти хоча б чимось, результат буде очікуваним: люди вам повірять і працюватимуть з більшою віддачею. Чи не щодня на прийом і до мене, і до директора товариства Анатолія Івановича Дерев’янка люди приходять зі своїми проблемами. Наприклад, той хворіє і просить дати наперед трішки грошей на лікування. Як тут відмовиш? У когось радісна подія – весілля чи ювілей. Треба і тут руку допомоги подати. Ось так і живемо.

Усім своїм працівникам, колегам, землякам із Черкащини бажаю здоров’я, благополуччя, щоб щедрими були наші поля, щоб добрими були наші ужинки, щоб люди, які працюють на землі, мали достойну зарплату та забезпечену старість.

Анатолій БІЛИК, генеральний директор СТОВ «Злагода», заслужений працівник сільського господарства України, кандидат сільськогосподарських наук, депутат Верховної Ради ІІІ скликання.

Дуже болючим став для селян розпад колгоспів у 90-х роках уже минулого століття. Реформування сильно вдарило по більшості простих сільських трудівників, які враз втратили своє місце роботи і хоч невелику, але постійну зарплату.

Однак в Україні залишилися і досі працюють господарства – спадкоємці радянських колгоспів, які після розпаювання змогли об’єднати людей і їхні розпайовані землі для того, щоб зберегти традиції і продовжити спільне й успішне господарювання уже на власній землі. Як живеться і працюється людям в одному з таких господарств - наша розповідь.

Основне багатство

Дорога до СТОВ «Злагода» рівна і широка, ніби злітна смуга. Узбіччя чисті, доглянуті, дерева скрізь підбілені. Біля контори господарства – полум’яніють заквітчані клумби, а поза нею молодий сосновий бір. Скрізь чисто і охайно – відразу відчувається рука справжнього господаря. І він таки тут є.

Анатолій Білик прийшов сюди у славнозвісні роки перебудови головою колгоспу ім. Калініна. Чи знав тоді молодий керівник, що миколаївська земля назавжди прив’яже до себе і стане надовго його рідною домівкою? Можливо, над цим тоді і не замислювався, але працював на совість і до людей завжди був відкритим, щирим, хоч і вимогливим. 28 років минуло відтоді, але і сьогодні до людей по-людськи – чи не основний принцип роботи генерального директора СТОВ «Злагода» Анатолія Білика. «Люди – основне наше багатство», - щоразу на святах не забуває наголошувати керівник. Про це ми чули не тільки в конторі від головного бухгалтера Алли Миколаївни Фурсової, головного економіста і голови профкому Антоніни Олексіївни Коцюби, це на власні очі бачили на різних виробничих ділянках господарства. Зокрема, в їдальні на тракторній бригаді кухарки Інна Пащенко та Наталя Васюк хвалились добрим оснащенням своєї кухні, де зроблено хороший ремонт, є гаряча вода, встановлені потужна витяжка, великий стіл, стільці – словом створені всі умови для роботи і харчування працівників. У сезон тут готують обіди і вечері для більш як півсотні робочих. За поставки продуктів є відповідальний – Сергій Лисогоря. Він до точності виконує поставки всіх замовлених на кухні продуктів. У меню обов’язкове м’ясо із власної свиноферми, як у старі добрі часи. На період жнив, коли доводиться кухаркам доставляти обіди і вечерю прямо в поле, там споруджено навіс. Тож людям є де сісти попоїсти, заховавшись від дощу чи вітру. Так тут дбають про людей.

Тому і люди працювати стараються на совість, тримаються і дорожать своєю роботою.

- А ви бачили, які у нас дороги? Таких рівних у Новомосковську нема, - порівнювала свою Миколаївку із рідним колись Новомосковськом. - До того ж нас у домі зараз і вода гаряча, і газ. Тут краще, ніж у місті,- переконувала нас Олена Головко, яка вийшла до Миколаївки заміж, зростила тут сина Ярослава, який після закінчення Попаснянського училища уже має роботу водія тут же, у «Злагоді».

А загалом у господарстві працює ціла династія Головків, яка йде від матері Тамари Іванівни, її двоє синів Віктор і Володимир вже давно знані тут як класні механізатори, донька Тетяна, невістка Олена, і тепер уже онук Ярослав – всі працюють у «Злагоді».

Профспілка постійно на сторожі захисту прав трудящих в господарстві. Буває, Антоніна Коцюба сама нагадає про пільгову оплачувану відпустку з нагоди весілля тощо. Майже 60 відсотків працюючих щорічно тут отримують матеріальну допомогу із фонду профкому. І якщо цього року соцстрах не надасть новорічні подарунки для маленьких миколаївців, профком «Злагоди» уже планує зробити так, щоб солодощі від Діда Мороза отримали всі дітки до 18 років всіх працівників «Злагоди». А їх у «Злагоді» більше 170.

- Люди працюють у нас по 30 років, - розповідала нам і Олена Щербина – комірник-заправник тракторної бригади, яка сама прийшла в господарство у 1996-му. – Тримаємось роботи, бо тут людське ставлення до людей і стабільна заробітна плата, - зауважила жінка.

Працюючи у «Злагоді» разом зі своїм чоловіком Василем Кухарем, вони зростили трьох дітей - двох синів і доньку. Старший Рома уже заробляє собі на картопляному складі, менші Юля і Вова поки що навчаються. Взагалі до дітей працівників у товаристві особливе ставлення. Їм довіряють, бо знають: вони не зганьблять чесного імені своїх батьків.

Радіють тут і молодим спеціалістам. Скажімо, сім'я Колєснікових - Тимофій та Оксана. Він агроном-насіннєвод, а вона - бухгалтер. Тут вітають народження нових сімей, нових діточок, для яких функціонує найкращий на Новомосковщині дитсадок, який уже не вміщає всіх дітей, бо розрахований на 70 місць, а тільки цього року на День незалежності України вітали з радісним поповненням 62 миколаївських сім’ї.

Є у СТОВ «Злагода» два старійшини – це директор товариства Анатолій Дерев’янко, який працює у господарстві з далекого 1975-го, і головний ветлікар, завідуючий СТФ Микола Лешко, який вірно служить господарству з 1970 року. Обидва висококласні спеціалісти, один – в агрономії, інший - у ветеринарії. Розпочинали свою самовіддану трудову діяльність у колгоспі ім. Калініна, згодом працювали у його правонаступнику «Колосі», а після розпаювання в нових економічних умовах були серед тих, хто підтримав ідею збереження цілісного господарства, в якому роками успішно господарювали їхні батьки, і ось відтоді живуть «Злагодою» і працюють в «Злагоді», постійно удосконалюючи методи господарювання, тримаючи свої натруджені, але невтомні руки на пульсі часу. Тому є завжди їм чим похвалитися: кожному своїми здобутками.

- На сьогодні маємо середньодобові прирости ваги у 700 грам, - пишався результатами праці колективу свинотоварної ферми її завідуючий Микола Лешко. - А он, погляньте, біля ферми ми посадили горіховий сад. Така краса! 30 дерев цьогоріч уже принесли свої плоди. А ферми хоч і пустують, але доглянуті, побілені і шифером вкриті. І як тільки тваринництво стане вигідним, тут знову можна вирощувати корівок.

Дійсно, «Злагода» намагається берегти колгоспне майно, дбайливо його доглядаючи дотепер. Тут збережено все – і зерноочисний комплекс, і критий тік, і навіть колгоспну техніку, яка ще служить вірою-правдою дбайливим господарям.

Хоча, ясна річ, у «Злагоді» уже є американські Кейси: оприскувачі, комбайни і сівалки.

- І якщо раніше у господарстві на 100 тракторах працювали 75 трактористів, то зараз новітньою технікою можуть упоратися 26 механізаторів. І нікого не треба умовляти, кожен знає, що виходить у поле за заробітком. Буде урожай – буде і гідна зарплата, - розповідав про зміни, які сталися в нових умовах господарювання в Україні, Анатолій Дерев’янко.

А ще нова високотехнологічна техніка європейського і американського виробництва переконала кожного, хто працює біля землі, що це техніка для людей, бо оснащена кондиціонерами, навігаторами, високоточним обладнанням і захистом при обприскуванні отрутохімікатами, внесенні гербіцидів і міндобрив. Тому і врожайність, і культура землеробства – все краще до нас сьогодні прийшло з Європи. Тож російський «Дон» чи американський «Кейс», німецький «Джон Дір» - це теж вагомий фактор українського вибору. А українські селяни – мудрі люди, тож, як кажуть у нашому народі, рибина шукає, де глибше, а людина – де краще.

Тільки боляче, що цей наш український вибір доводиться відстоювати зі зброєю в руках. Два миколаївські водії Олександр Лисогоря і Володимир Довгаль призвані і беруть участь в АТО. Всім селом збирались їм на бронежилети і каски,- розповідав директор СТОВ «Злагода» Анатолій Дерев'янко,- і коли приходив додому у відпустку один з них, то сказав, що бронежилет його врятував. І цьому всі дуже пораділи.

Традиції живі

Але зазвичай тут завжди на День працівників сільського господарства щиро вшановували своїх славних трудівників, тих, хто доклав чимало своєї праці, щоб ужинки на полях «Злагоди» були славними, щоб був хліб і до хліба. Вшановували, як у добрі радянські часи. Взагалі у СТОВ «Злагода» глибоко шанують здобутки минулого, коли на цих землях у післявоєнні часи творився трудовий подвиг і 17 миколаївських сподвижників були удостоєні найвищої нагороди в Радянському Союзі – звання Героя Соціалістичної Праці. Давно те було, більше півстоліття минуло. Пішли з життя ці героїчні люди – звичайні ланкові і механізатори. Здавалося, забулось те, і Союзу вже нема. Але всупереч тим, хто забуває, тим, хто не вміє цінувати людей і минуле, за ініціативи генерального директора СТОВ «Злагода» Анатолія Білика у центрі Миколаївки біля відремонтованої контори було встановлено 18 мармурових плит з викарбуваними іменами 18 миколаївських Героїв Соціалістичної Праці. Про цю визначну подію «Сільські новини» писали в серпні ц. р. А в травні тут піднявся на постамент Валерій Чкалов – відомий льотчик, ім’я якого носив колгосп, який прославився на весь Союз своїми трудовими звитяжцями. «Без минулого немає майбутнього», - не раз повторював Анатолій Білик, прищеплюючи любов і повагу до славного минулого своїм односельцям. У конторі СТОВ «Злагода» перед приймальнею директора можна побачити портрети всіх керівників колгоспу ім. Калініна. Це і їх заслуга, що колгосп гримів далеко за межами України. У кабінеті в трьох альбомах зібрані світлини, на яких молоді і талановиті люди, які славно працювали на цій землі, приносячи їй славу.

- Я завжди все робив, щоб зберегти це господарство, - щиро зізнався нам заслужений працівник сільського господарства України, депутат Верховної Ради ІІІ скликання Анатолій Білик.

А сьогодні тут свято бережуть всі найкращі традиції тих часів. Це – стабільна зарплата, за необхідності в радості і горі - матеріальна допомога, в останню путь своїх проводять теж по-людськи. Навіть нещодавно облаштували для цього спеціальну машину, якою везтимуть односельця до останнього дому.

Школа, дитячий садок, лікарня – всі вони давно на утриманні сільської ради, але за допомогою завжди протоптана стежка до «Злагоди». І керівники знають, що тут не відмовлять.

- Ось тільки-но отримали півтонни картоплі, продуктові набори, кошти на іграшки, на ремонт – словом багато допомагає «Злагода», ніколи не відмовляють, - розповідала нам про співпрацю з товариством завідуюча дитсадком Тетяна Коміссарова.

А у Миколаївській СШ з ініціативи СТОВ «Злагода» для старшокласників запроваджено стипендію 150 гривень за відмінне навчання. Цьогоріч її отримувала учениця 11 класу Аліна Швидка. За успішне навчання у середніх класах – туристичні поїздки теж за рахунок «Злагоди». Так тут підтримують прагнення дітей до навчання.

Але хочеться зауважить, що всі ті добрі справи роблять не одноосібники, які скориставшись своїм правом, вийшли зі своїм паєм з товариства.

- Одноосібники села не піднімуть, - переконаний генеральний директор СТОВ «Злагода» Анатолій Білик. А ось гуртом, спільно, шануючи добрі традиції минулого, тут працюють і святкують. А в біді чи горі підтримують. Недарма ж кажуть, що нове – це добре забуте старе. Але, здається, тут нікого і ніщо не забувають, спільно працюючи в мирі і «Злагоді».

Світлана МАРКОВА. с. Миколаївка, Новомосковський район, Дніпропетровська область.

Фото.

Бригадир тракторної бригади Андрій Кущ, механізатори Дмитро Хорін, Станіслав Краснопер, Сергій Кривошея, Анатолій Кривошея, головний інженер Олександр Глухов.

Завідувач СТФ Микола Лешко (у центрі) зі своїм колективом. Валентина Григоренко, Геннадій Лукін, Світлана Похмура, Володимир Чернишов, Євген Щербина, Світлана Литвиненко, Надія Гунько.

Механік автопарку Микола Антоненко, водії Станіслав Вергун, Василь Федоришин.