Поточний № 28 (1266)

18.07.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Убивство щасливих людей


26.04.2012

Трьох беззахисних інвалідів, які входили до складу однієї з релігійних громад, безжально позбавив життя двадцятирічній убивця

У шлюбі сорокасемирічний Андрій і його на десять років молодша дружина Олена прожили дев‘ять років. Незважаючи на тяжке захворювання і як наслідок інвалідність, подружжя не втратило почуття оптимізму. Хоча й позбавлені через хворобу можливості вільно рухатись, вони вели активний і духовно збагачений спосіб життя. Подружжя плідно працювало в різних громадських організаціях і благодійних товариствах, які допомагали інвалідам. А згодом вони стали й сумлінними прихожанами однієї з одеських релігійних громад. Знайомі знали Андрія як людину обдаровану й талановиту. Адже він писав музику на вірші інших віруючих, потім ці пісні й гімни з натхненням виконували члени громади. Особливих матеріальних проблем у подружжя не було, адже їм надавали всіляку допомогу досить забезпечені батьки. Про них відгукувались, як про веселих і щирих людей, які ніколи не відмовляли у допомозі іншим, завжди радо приймали у себе друзів і знайомих. Двері їх окремої трикімнатної квартири, спеціально облаштованої до потреб інвалідів, були завжди гостинно відкриті для гостей. Андрій і Олена називали себе щасливими людьми…

ПІЗНІШЕ члени релігійної громади згадували, що проблеми у них почалися з появою хлопця на ім‘я Петро. Сусіди говорили, що Петра з дитинства інакше як ходячим нещастям не називали. Та воно й не дивно. Старшого сина та ще двох дітей мати виховувала одна. Батько, що мав шахрайські здібності, не лише покинув родину, а й залишив колишню дружину і дітей буквально на вулиці. Якимось чином йому вдалось продати квартиру і зникнути з грошима. Тож покинута напризволяще родина була змушена винаймати житло. Ще учнем школи Петро вперше загримів «по малолетке» - відбував покарання за крадіжку у колонії для неповнолітніх правопорушників. А через деякий час після звільнення знову потрапив за грати, але вже за шахрайство – гору взяли батьківські гени. Тож двічі судимий, з певним кримінальним досвідом, молодий чоловік прийшов у релігійну громаду. Хлопця, незважаючи на минуле, не відштовхнули, прийняли, як свого. Хоча з його появою після зібрань почали зникати деякі цінні речі, чого раніше серед віруючих ніколи не було. З таким характером Петро не зміг ужитись в громаді, тож десь через рік перестав ходити на зібрання й про нього почали забувати. Однак з деякими прихожанами Петро за межами громади продовжував спілкуватись. Того дня у Андрія і Олени гостювала їх добра подруга Галина, яка, хоча й мала проблеми зі здоров‘ям, однак все ж таки могла рухатись самостійно й не потребувала інвалідного візка. Подруга часто гостювала у подружжя, і навіть інколи залишалась у них переночувати. У великій трикімнатній квартирі це не створювало ніяких незручностей. Такі плани мали й на ці гостини. Досить пізно, близько 23-ої години пролунав дзвінок біля вхідних дверей.
- Хто б це міг бути так пізно? – стривожено запитала Олена у чоловіка.
- Зараз подивимось, кому це ще не спиться, - відповів дружині Андрій.
Коли відкрили вхідні двері квартири, то на порозі побачили Петра. Подружжя, звичайно, було невдоволене пізнім візитом непроханого гостя, та ще й з такою репутацією, однак люди добрі й інтелігентні, вони впустили молодика до помешкання, навіть не підозрюючи, що жити їм залишилось зовсім недовго. Петро пояснив свій пізній візит тим, що йому треба терміново записати кілька дисків. Прохання, на перший погляд, не виглядало дивним, адже Андрій займався музикою, мав певне професійне обладнання, серед якого – і синтезатор. Зловмисник продумав все заздалегідь, перед візитом до інвалідів купив у підземному переході гострого ножа. Тож потрапивши у квартиру, Петро відразу вихопив ножа й перерізав горло Олені. Чоловік, побачивши цей жах, втратив свідомість. Ганна кинулась в іншу кімнату, щоб зателефонувати до міліції. Але зробити цього хвора сорокарічна жінка не встигла, молодий і дужий убивця легко наздогнав її і завдав кілька смертельних ударів ножем. Потім Петро повернувся до коридору й холоднокровно позбавив життя Андрія. Убивця виявився завбачливим. Після потрійного убивства він переодягнувся у чистий одяг, який спеціально приніс з собою. На підлогу акуратний убивця кинув одяг з вішалки господарів, щоб не бруднити в калюжах крові своє взуття. Потім молодик умився, помив руки від крові й почав збирати цінності. У квартирі убитих Петро знайшов близько двох тисяч доларів, кілька золотих прикрас, антикварну монету й мобільні телефони. Акуратно упакувавши синтезатор, убивця покинув помешкання. Лише наступного дня знайомі знайшли тіла убитих. Оперативникам, які зайнялись розслідуванням цього страшного злочину, довелось багато попрацювати, встановлюючи зв‘язки убитих. Адже подружжя мало досить велике коло знайомих та друзів. А факти свідчили, що Андрій і Олена самі впустили убивцю до свого помешкання. Прихожани релігійної громади активно співпрацювали зі слідством, допомагаючи міліції знайти убивцю. В розмовах з цими людьми оперативники дізнались про Петра. Правоохоронці вирішили перевірити молодика з кримінальним минулим. Через знайому дівчину, щоб не викликати підозру у зловмисника, оперативники запросили Петра на зустріч. Нічого не підозрюючи, убивця прийшов на цю зустріч з мобільним телефоном однієї з жертв. Тож замість квартири, яку Петро знімав у центрі міста за гроші убитих, він потрапив до райвідділу. Убивця був чомусь упевнений, що його ніколи не знайдуть, тож за місцем проживання зберігав викрадений синтезатор і ще одну мобілку. Міліція вилучила ці речові докази. Під час допитів молодик пояснював, що убив, бо потрібні були гроші. А найбільш «підходящими» жертвами він вважав інвалідів, які не могли чинити опір. Вражає те , що молодий убивця, якому загрожує довічне ув‘язнення, так і не розкаявся. Він жалкував лише, що потрапив до рук міліції.

Олександр ЮРЧЕНКО. Одеська область.