Поточний № 4 (1431)

15.06.2024

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Україно, живи!


14.04.2022

Наша співоча,  поетична Україна устами своїх співців завжди відлунювала то журбою, то героїкою, то гнівом. Юна поетеса Софійка Нечоса, тоді ще учениця П’ятихатської  ЗОСШ № 1 Дніпропетровської області, у 2018-му написала вірш, який глибоко вражає тим болем, яким об’єднана вся Україна, ні, весь прогресивний світ сьогодні.  50 день Українське військо героїчно, ціною неймовірних зусиль  за підтримки дружніх держав і народів стримує російську армію, яка прийшла руйнувати наші міста і села, вбивати наших людей: чоловіків, жінок, дітей. 
Складається враження, ніби цей вірш створений  тільки-но. Спасибі, тобі, Софійко, за твоє небайдуже серце. І за цей заклик: «Україно, живи!» Віримо: ні, ніколи не здолати російському загарбнику нашої неньки України, допоки в неї є такі доньки, є такі сини. 
Україно, живи!
Де трави, пахучі та буйні,
І маки, й чебрець, васильки,
Де гори в смереках високих,
Прості українці жили.
Поля золоті засівали,
Духмяний ростили хміль.
Дітей своїх мови навчали
І просто любили край свій.
Та ворог близький, 
майже родич,
Підступно війною напав
І Україну, мов здобич,
Як звір, на шматки розірвав.
За волю готові загинуть,
Свій край боронить 
до кінця,
На Схід, мов птахи ті линуть,
Хоробрі, гарячі серця.
І жовті лани на Донбасі,
І неба чисту блакить
Воїни наші, вірні присязі,
Готові грудьми затулить.
А вже ранком на Сході неспокій,
Шумить «Ураган», 
свистить «Град».
І бій смертельно жорстокий…
А з неба – вогню зорепад.
І раптом  – тиша німа повисла,
Дим. Кров. Скла кришталь.
І руки вперто зброю стисли,
А погляд вже стрімко пронизує даль.
А ранок  на Заході тихий,
Садки  білим цвітом тремтять.
І бавляться діти в пісочку,
Виліплюють з пасок звірят.
Аж раптом лопаточку 
з ручок
Маленьке дитя випуска,
Крізь сльози стривожено губки шепочуть: 
– Татку мій любий! 
Живи, не вмирай!
В повітрі повисли 
дощу краплини –
То сльози жінок молодих,
Що зрошують квіти 
на домовині
Навіки коханих своїх.
А скільки їх, мужніх, незламних
Щодня забирає  війна.
І в очі їх гарні, блакитні,
Не прийде квітуча весна.
Моя Батьківщино, 
настав час єднатись,
Ворожу навалу 
здолаємо ми!
І Каїну лютому 
нас не зламати!
В ім’я всіх героїв, 
Україно, живи!