Поточний № 4 (1431)

15.04.2024

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Українська ідентичність Одеси


10.02.2023

Одеса – українське місто-мільйонник, за яке зараз, як за останню соломинку, намагається вхопитись Росія у своїх спробах нав’язати наратив про «ісконну рускость» міста. На південь України свої лещата країна-терористка запустила давно, задовго до окупації Криму та початку війни на сході: відкривала пам’ятники своїм імперцям, перекручувала історичні факти на свою користь, організовувала мітинги й намагалась влаштувати переворот. Утім, усе це виявилося марним: у відповідь населення Одеси лише рішуче продовжує відмовлятися від натяків на спорідненість із «рускім міром». 
 
Як з’явилася Одеса й чому Катерина II тут ні до чого
Щороку 2 вересня Одеса відзначає День міста. Прийнято вважати, що її заснувала Катерина II в 1794 році. Російська імператриця нібито вирішила створити порт на Чорному морі, щоб розширити економічні зв’язки з Європою, і видала рескрипт, в якому написала: «Повелеваем быть порту и городу». За цією версією 2 вересня 1794 року «были забиты первые сваи в основание города». Це – загальновідома неправда, яка нав’язує хибну думку, що саме Російська імперія освоїла ці території і завдяки її зусиллям вони почали розвиватися. Насправді до 1794 року місто існувало вже багато років і називалось спочатку Кочубіїв, а потім – Хаджибей. Краєзнавець-одесит Дмитро Жданов коментує:
– Перша писемна згадка про Кочубіїв з’явилась 19 травня 1415 року у польського хроніста Яна Длугоша. Там йшлося про експорт збіжжя з порту. Ніякої Російської імперії тоді ще не було, а місто наше вже існувало.
Прибічники теорії заснування Одеси Катериною II аргументують свою позицію саме її рескриптом (рескрипт – у дореволюційній Росії лист царя на ім’я певної службової особи з покладенням на неї тих чи інших доручень, висловленням подяки тощо). Однак, за словами дослідника, вони неправильно його тлумачать, адже в документі йшлося: «Зважаючи на зручне розташування Хаджибея, наказую побудувати там військову гавань» (переклад із рос.). Тобто сама російська цариця вважала Хаджибей містом, а не неосвоєною землею.
Історик Олександр Дерібас у книзі «Стара Одеса» (1913 рік) писав, що наступного дня після захоплення Хаджибея (14 вересня 1789 року за старим стилем) отамани чорноморських козаків Антін Головатий та Захарій Чепіга разом із каталонським полководцем Хосе де Рібасом (інші версії імені – Жузеп, Іосиф, Йосип) пішли до кав’ярні грека Симона Аспоріді, щоб відсвяткувати свою перемогу. До цього апелює Дмитро Жданов:
– Якщо тут нічого не було, то звідки кав’ярня? Сам Дерібас, описуючи цю подію, відзначив, що святкування відбулось «під топот запорозького гопака». У місті були турецькі бані, які зберігалися до середини XІX століття, і кам’яні будинки. Останній будинок Хаджибея був зруйнований у 1980-х в Красному провулку. Це було справжнє місто, яке було захоплене, а потім перейменоване.
 
Козаки й Одеса
Запорозькі козаки почали заселяти околиці Хаджибея ще з початку XVIII століття, тобто до звільнення Хаджибейської фортеці від османів у 1789 році й розбудови порту чорноморським козацьким військом. Тому історія козаків у місті – тривала й багатогранна.
Це підтверджує і Тарас Гончарук – доктор історичних наук, професор кафедри історії України Одеського національного університету імені Мечникова, автор низки наукових робіт, присвячених історії Хаджибея. Зокрема професор досліджує роль козацьких формувань в історії міста. Він наголошує, що Причорномор’я – одна з пріоритетних цілей українського козацтва у протистоянні з османами та Кримським ханством. Перша велика перемога козаків була в 1516 році. Тоді вони здобули Аккерман (зараз – Білгород-Дністровський) під проводом Предслава Лянцкоронського (за деякими джерелами – перший козацький низовий запорізький гетьман) та Остапа Дашкевича (організатор козацьких загонів, засновник і перший кошовий отаман Війська Запорозького). Вони підкорили все місто, крім фортеці. Задовго до Олександра Суворова, у 1595 році, Северин Наливайко штурмував Ізмаїл. Тарас Гончарук ставить на місце Московію і в цій боротьбі:
– Що робила Московія в 1516 році, коли козаки штурмували Білгород? Вона і думати не думала про Чорне море. Це була столітня боротьба за визволення краю від османів, і Російська імперія приєдналася до неї лише на останній стадії.
Згадки про козаків в історії Кочубієва з’являються із середини ХVI ст. Кримський хан скаржився в 1548 році польському королю, що козаки нападають на татар, коли беруть сіль на лиманах. Тарас Гончарук розповідає про козацькі промисли на території Одеси:
–  За однією із версій, запорожці оселялись навколо сучасної Одеси, тодішнього Хаджибея, і активно збирали каміння на розбудову міста. Добували його просто з-під землі майже в усіх районах Одеси, крім Пересипу, і в селах поруч. Це був такий суто український чи навіть запорозький бізнес. Жили вони в скелях Шкодової гори (околиця Одеси, що межує із селом Усатове). Завжди звертаю увагу, що це саме українське печерне житло – воно побілене! Оскільки українці білили мазанки, то за звичкою білили і печери.
 
Чому дати заснування міст важливі?
Росія часто й абсолютно безпідставно привласнює собі чужу спадщину: наукові винаходи, письменників, митців. Ба більше, декілька років тому росіяни почали зазіхати на український борщ. Усе це – частина пропаганди, яка розмиває кордони між національними ідентичностями та плекає міф про «братні народи». Проголосивши себе спадкоємицею Русі, а пізніше – Радянського Союзу, РФ нібито виправдовує відновлення «історічєской справєдлівості» й на українських землях, зокрема в Одесі.
Під час публічного виступу у 2014 році Путін заявляв:
– Нагадаю, що це – Новоросія. І цей Харків, Луганськ, Донецьк, Херсон, Миколаїв, Одеса – не входили до складу України в царські часи. Всі ці території віддала Україні радянська влада. Навіщо вона це зробила, Бог її знає.
Російський лідер пізніше не раз подавав свою версію історії України, навіть написав статтю, в об’єктивності якої засумнівається будь-який школяр, що й казати про поважних дослідників. Українські історики на неї відреагували цілком очікувано, зокрема старший науковий співробітник Інституту історії України НАН Кирило Галушко прокоментував так: «Це все – суміш псевдоісторичних, параноїдальних і конспірологічних уявлень, що не мають стосунку до історичних фактів».
У 2015 році громадські активісти «Одесі – 600+» добились, щоб Верховна Рада внесла дату першої писемної згадки про Одесу – 1415 рік – до переліку ювілеїв, що відзначають на державному рівні. Завдяки цьому наша країна-сусідка з імперською хворобою не зможе нав’язувати свою «правду», яка виправдовуватиме російсько-українську війну всередині своєї країни або на міжнародному рівні.
 
Катерина II і компанія
Демонтаж пам’ятників, пов’язаних із імперським і радянським спадком – один із найблагодатніших ґрунтів для суперечок серед українців. Процес масового демонтажу розпочався 8 грудня 2013 року під час Євромайдану, коли в Києві вперше повалили пам’ятник Леніну. Повномасштабна війна «розставила пам’ятники по своїх місцях»: Україна знов активно позбувається символів країни-терористки. Але Росія не тільки протестує проти знесення цих пам’ятників в Україні, а й установлює нові в тимчасово окупованих містах, підкреслюючи важливість цього символізму для неї.
 
Пам’ятник «Засновникам Одеси»
Хвиля любові до Катерини ІІ почалася в Україні вже за часів незалежності. Причому не без російського впливу, зокрема Юрія Лужкова, який тривалий час був мером Москви (1992–2010 роки). Це «визнання» російської імператриці Катерини і вилилось в повторне встановлення їй пам’ятника у 2007 році (вперше він тут з’явився в 1900 році, але більшовики демонтували його в 1920-му). Тарас Гончарук пригадує, як розвивалась кампанія на підтримку встановлення цього пам’ятника російській імператриці:
– Це був проєкт «Новоросія», коли тут був пан Анатолій Ворохаєв, заступник Гурвіца (ексмер Одеси). Тоді ж не було ще Путіна, був Єльцин, але він вже пропагував ідею «Новоросії», за якою стояв Лужков. Ворохаєв прямо говорив: «Лужков дає за пам’ятник Катерині 5 млн. доларів, а ви хто такі, мовляв».
У тому, що у цієї ідеї «ноги ростуть» в Росії, впевнений і представник Українського інституту національної пам’яті на півдні України Сергій Гуцалюк. Він наголошує, що в Одесі не дослухались інтелігенції, не проводили громадських слухань і не зважали на масові протести й сутички. На думку Гуцалюка, незаконне встановлення цього пам’ятника – «помста тодішньому Президенту Ющенку за визнання Голодомору геноцидом».
Суперечки щодо пам’ятника «Засновникам Одеси», центральною фігурою якого є  російська імператриця Катерина ІІ, точилися не один рік. Що ж вона зробила, що настільки розбурхала суспільство? Ось короткий список її «заслуг» перед українцями:
– ліквідувала гетьманство (1764);
– ліквідувала Запорозьку Січ (1775);
– запровадила кріпацтво на українських землях (1783);
– заборонила друкувати книжки українською мовою (1769);
– спалила бібліотеку Києво-Могилянської академії (1780).
Напруга між противниками та прихильниками монумента в центрі Одеси невпинно зростала й виливалась у мітинги, акції протесту, гарячі інтернетні (й не лише) суперечки. Зрештою, вона начебто спала в суді навесні 2019 року. Тоді Верховний Суд України на якийсь час поставив крапку у справі: ухвалив, що пам’ятник встановлений законно. Конфлікт поновився з початком повномасштабної війни: одесити підписали петицію на сайті Президента, в якій попросили прибрати імперців із Катерининської площі...
Володимир Зеленський розглянув петицію і доручив це питання місцевій владі, в компетенції якої і мають бути такі рішення. І хоча одеський мер Геннадій Труханов не надто палкий прихильник знесення Катерини, про що не раз натякав в інтерв’ю, діватись було нікуди. На міському сайті запустили голосування, в якому одесити могли висловити своє бачення долі «Засновникам Одеси». Більшість підтримала ідею повного демонтажу. Свої голоси одесити підкріплювали акціями: розписували імператрицю словами «Єкатєріна = Путін», обливали червоною фарбою, одягали ковпак ката, а в руку вкладали петлю для повішання.
Під тиском суспільства 30 листопада на сесії місьради цей пам’ятник, а заразом і пам’ятник Суворову все ж вирішили прибрати. Катерину та Суворова демонтували вночі 29 грудня й відправили в Одеський художній музей на тимчасове утримання. Там вони перебуватимуть, поки в Одесі не створять парк «Імперського та радянського минулого», куди планують перемістити пам’ятники певним діячам тих періодів на кшталт парку тоталітаризму в Литві.
У Росії на новину про рішення знести пам’ятник відреагували досить бурхливо. Рупор Кремля – прессекретарка Міністерства закордонних справ РФ – Марія Захарова сказала, що так представники української влади йдуть «шляхом диктатури, тільки не пролетаріату, а лібералізму», ще й закривши «царіцу» щитами. 
Путін теж не промовчав: «Як відомо, Одесу заснувала Катерина ІІ, і навіть найрадикальніші націоналісти не наважуються знести пам’ятник засновниці міста».
 
Що знають про Одесу у світі?
Сонька Золота Ручка і Мішка Япончик – чули про таких? Образи цих бандитських персонажів романтизували протягом довгого часу й використовували для брендингу Одеси. Також із «перлиною біля моря» в пересічного громадянина країни, який застав СРСР, можуть асоціюватись згадана «особлива» одеська мова, тільняшки, сушені бички, Привоз (продовольчий ринок), гумор і «Гуморина» (щорічний фестиваль гумору й сатири, який проводять із 1973 року).
Одеська бренд-менеджерка Аксенія Єржова аналізує, наскільки ці образи відповідають реальності. Вона доходить висновку, що сьогодні вони – законсервований культурний код, неактуальний для сучасного світу. Щоб не зациклюватися на минулому, Аксенія пропонує переглянути образ міста:
– Одеса – це кіно, жива музика, концептуальні заклади, ресторани, мода. Бренди одягу нашого міста – справжня знахідка, вони варті того, щоб про них дізнались у світі. У нас є приклади успішних концептів, як-от Привоз. Це яскрава і потужна асоціація з Одесою: спробувати тюльку, поторгуватись, поспілкуватись. Думаю, непогано було б попрацювати над запуском оздоровчих комплексів – в нашому місті для цього є ресурси.
В Одесі народилося кіно: у 1893 році механік Йосип Тимченко винайшов кіноапарат – на 2 роки раніше, ніж брати Люм’єр і на 3 місяці раніше, ніж Томас Едісон презентував свій кінетоскоп. Свою відданість фільмам Одеса виправдовує і зараз: щоліта в місті проходить Одеський міжнародний кінофестиваль (влітку 2022 року через напад Росії на Україну його провели за кордоном). Тому Одесу серед інших міст вирізняє точно не російський українофобський серіал «Ліквідація» (2007), який, між іншим, заборонений в Україні з кінця жовтня 2014 року.
Джерело: ukrainer.net