або Кого поманить до себе дотепер лише розпайована земля, а для кого, як марево, щезне після скасування мораторію на продаж земель сільгосппризначення?

І чи не станеться так, що сорок два мільйони гектарів українських сільгоспземель опиняться в руках двох-трьох десятків «товстосумів»-власників замість нинішніх майже семи мільйонів? Проблема продажу землі стала останнім часом не менш болючою, ніж ціна на гречку й бензин: хто продасть і хто в змозі буде купити, хто від цього виграє - три кити, довкола яких, власне, й крутиться сама інтрига. Та попри різноманітні економічні прогнози і соціологічні дослідження, найбільш цікавою видається думка тих, хто починав свій земельний бізнес з перших п‘ятдесяти гектарів і старенького тракторця. Власне, стояв біля витоків фермерського руху, і за десятки років «доріс» до заможного господаря з кількома тисячами гектарів.
Амплітуда їх душевних переживань несподівано виявилася досить високою…
Іван Скирда, голова фермерського господарства «Сонячне» був одним з перших у Юр‘ївському районі, хто наважився господарювати самостійно. Непростий шлях довелося пройти - він став мало не ворогом номер один для тодішнього районного керівництва, бо кинув виклик роками відпрацьованій системі, в якій люди - лише гвинтики відлагодженого механізму.
Іван Скирда не захотів бути тим гвинтиком…
Тому й не дивно, що скоро з «опального» перетворився на «показового» - у «Сонячне» приїздили журналісти й колеги-аграрії. І тих, і інших цікавило одне - як воно, бути першим?
Іван Скирда пригадує, як був делегований на з‘їзди, конференції фермерів, як був обраний головою асоціації фермерів району і як допомагав становленню колег-початківців.
- Багато пройдено і пережито, - каже не без жалю, - щоб тепер ось так просто віддати нажите роками й власним горбом. Проте, фермери хазяйнують на орендованій землі і, власне, розпоряджатися нею будуть люди - приміром, у «Сонячному» сорок п‘ять пайовиків, і всі вони вправі розпоряджатися своєю землею на власний розсуд - залишити її в оренді Івану Скирді чи продати якомусь бізнесмену за більші гроші.
- Але, - на думку Івана Опанасовича, - продаватися земля повинна обов‘язково, і цього у майбутньому уникнути неможливо, бо цього вимагатиме саме життя. Мова йде про сам механізм продажу.
І взяти це на контроль має ніхто інший, як держава, вона й повинна захистити селян від дешевого розпродажу.
Як?
Перш за все, створити земельні банки, адже, якщо завтра почнуть продавати землю, більшість фермерів просто не зможуть її викупити.
Друге. Ввести жорсткий контроль за процесом відчуження чорноземів, інакше цим скористається армія шахраїв і спекулянтів. Зокрема, на думку Івана Скирди, необхідно чітко прописати норму щодо обмеження площ, котрі можуть переходити в одні руки. Приміром, така норма вже існує в США. Земельні наділи там обмежені площею у дві тисячі гектарів, а скуповувати землю не мають ті аграрні компанії, що мають річний обіг понад три мільйони доларів.
Ще одна, не менш важлива проблема, яка спіткатиме село з приходом крупних агрохолдингів і корпорацій. На тверде переконання Івана Скирди, вони скуплять землю - товар, що даватиме прибутки, але їм не потрібне село і люди в ньому. Це означає, що чимало сіл будуть відкинуті далеко назад і виживатимуть самотужки: навряд чи селянин достукається до керівника холдингу з життєво насущними питаннями про ту ж машину, щоб відвезти небіжчика на кладовище, виорати город і т.ін. Вони, ті керівники, місяцями, а то й роками не приїздять у село, на відміну від простого фермера, що тут виріс, живе і працює. А тому їм не «болить» сільський клуб з вікнами без шибок, нетоплена школа чи заметена снігом дорога…
Миколу Дерюгу, голову фермерського господарства «Наталка» з того ж таки Юр‘ївського району, найбільше обурює думка деяких дилетантів-чиновників про те, що фермер не в змозі засіяти землю якісним насінням, дотриматися сівозмін і агротехнологій.
- Послухаєш, - зізнається він, - то враження складається таке, що фермер - це такий собі недалекий сільський дядько, який нічого, крім старенького розбитого тракторця, у своєму арсеналі не має. Що може дати він тій землі і що віддасть вона йому взамін? Бур‘яни в коліно висотою? Хочу розчарувати державних мужів з високих кабінетів - сьогодні я можу на рівні конкурувати з крупними аграрними холдингами і компаніями, бо маю високоякісне насіння, необхідні добрива, сучасну техніку.
А починав справді з лопати і вил та одного мільйона кредитних грошей, на який купив першого тракторця. З недовіри людей, яким казав - ідіть до мене, буду давати зерно, - а вони дивилися, мов на чужого, хоч і знали, хто та відколи… Наче вчора це все було. А дивлюсь - життя у роботі минуло. Майже півтори тисячі гектарів землі, з техніки - сучасні «Джон Діри» і «Домінанти», цьогорік навіть авіацію задіяли на полях. Без гербіцидів і протруйників уже не обходимося, хоча, пам‘ятаю, були часи, коли про добрива і не мріяли… Тепер щодо бур‘янів у коліно. Вони нас не люблять, а ми їх - і поготів! Натомість одержуємо найвищі врожаї в районі: кукурудза - не менше 50 центнерів з гектара, пшениця практично вся продовольча другого класу і на рівні 60 центнерів з гектара.
Не приховуватиму, мені важко змиритися з думкою, що те, на що я поклав життя і здоров‘я, завтра опиниться в руках якогось заїжджого пана з товстим гаманцем. Тим паче, що це наш сімейний бізнес - у ньому задіяні старший син і племінник. Молодший Максим закінчує аграрний університет і бачить себе поряд зі мною.
У віддаленій від обласного центру Новопавлівці, що межує з Донецькою областю, вся соціальна сфера тримається на одній людині – Сергію Кондратюку, що очолює фермерське господарство з однойменною назвою.
- Якби не він, - кажуть новопавлівці, - цієї зими до села й дороги б не було. Хазяїв багато, а сніг з траси відгорнути нікому!
Дванадцять років тому взяти перші п‘ятдесят гектарів молодого механізатора з «України» Сергія Кондратюка змусила безвихідь: у колгоспі не платили «живих» грошей, а в сім‘ї двійко діток - і в школу зібрати, і вдівачку із взувачкою купити. Виручало домашнє господарство.
- За роботою світу білого не бачили, - згадує Сергій Кондратюк. - Ледь засіріє за вікнами, як ми з дружиною Інною вже на базарі. Копієчку до копієчки збирали, аж поки не зіп‘ялися на ноги.
Сьогодні Сергій Кондратюк - міцний господар, що має понад дві тисячі гектарів землі, сучасну техніку. Приміром, на цьогорічних жнивах він удвох зі своїм напарником Едуардом Тягуном не лише освоїли останню модель «Джон Діра», а й вийшли на перше місце в області за кількістю скошених гектарів ранніх зернових й намолотом на комбайн іноземної марки.
- Це земля моїх батьків, тут виріс я, на ній працюю до сьомого поту, тут народилися й виросли мої діти, - розмірковує Сергій Кондратюк. - Прикро, якщо прийдуть якісь «чужинці», занапастять село. Тому я двома руками за цивілізований механізм продажу землі, якщо вже так станеться.
Однозначно повинен бути прийнятий закон про ринок землі, який би прописував той самий механізм, створений іпотечний аграрний банк. Останній має бути державним, і видавати кредити не тільки під заставу землі, а й під заставу майна, посівів. Середня вартість таких кредитів не повинна перевищувати 10 відсотків річних у гривні. Можливо, не зайве буде продумати таке питання, як розстрочка хоча б до п‘яти років при купівлі землі.
Я дуже хочу, щоб отам, в уряді, зрозуміли, фермери - потужна сила, здатна підняти економіку України на значно вищий рівень, нагодувати свій народ якісними, доступними за ціною продуктами харчування. Сила, яку не можна ігнорувати, а тим паче, дивитися на фермерів, як на сміття, й не помічати. Скільки трудився, стільки й мріяв. Думаєте, про власні блага? Помиляєтесь… Про те, як запущу в Новопавлівці новий млин, і як буде у селян борошно і свіжоспечений хліб, як матимемо свої «вітаміни» з власного саду, як на новій, сучасній техніці залишатиметься працювати молодь. Як прийде газ у село і як оживе місцевий клуб…
Прикро, якщо таким мріям обріжуть крила!

Розпитувала Лариса НЕСІНА.
ВІД РЕДАКЦІЇ:
Запрошуємо всіх небайдужих висловити свої думки щодо бачення проблеми з відміною мораторію. Найцікавіші з них будуть направлені до Міністерства аграрної політики, в аграрний комітет Верховної Ради. Час складний і жорстокий. Але раптом саме ваш голос стане вирішальним? Не мовчіть, щоб потім ні в чому собі не дорікати!