Здавна кажуть - все тече, все міняється… Начебто й справедливий цей вираз. Та коли задуматися про зміст і суть соціальної складової українського законодавства останніх років, то можна впевнено сказати, що з плином часу нічого не міняється. Або навіть так - зміни є, але не в кращу сторону. Багатьом українцям запам’яталася остання виплата давніх заощаджень, проведена урядом Миколи Азарова. З телефонними дзвінками аж у столицю держави, численними походами до банку… Враження було таке, наче отримуєш не мізерну на сьогодні суму, а принаймні цілий мільйон. Про наступний «транш» згадають, мабуть, аж перед новими виборами… Є в Україні і декілька інших законів, фінансування виплат за якими (або за рішеннями судів за ними) досі в той чи інший спосіб успішно «оминає» уряд.

«Діти війни» - як
дочекатися виплат?
Цій пільговій з точки зору закону категорії громадян вже скільки разів обіцяли наші (чи чужі?) представники влади у встановленні справедливості, що мимоволі стає соромно. Перед семидесятилітніми і ще старшими ветеранами, по долі яких страшним своїм тягарем прокотилися не одна - дві тоталітарні системи! І ще й тепер на схилі літ пенсіонери змушені на покручених від роботи й хвороб ногах відстоювати гарантовані законом права (!) у… судах. Із болючим запитанням цієї теми на початку березня до редакції «Сільських новин» звернулася жителька Єгориного Царичанського району Наталія Самарська.
- Шановна редакціє! Прошу вас - допоможіть встановити істину. Мої батьки, Микола Іванович і Раїса Юхимівна Яценки, «діти війни», звернулися до суду з позовами до управління Пенсійного фонду України в Царичанському районі. Тринадцятого грудня 2010 року Царичанський райсуд визнав незаконною бездіяльність УПФУ, яка виразилася у ненарахуванні та невиплаті їм підвищення до пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком за період з 23 травня 2010 року по 23 листопада 2010 року. Та зобов’язав нарахувати і виплатити належні суми. Рішення суду було оскаржене, свої заперечення на це батьки в один день подали до Апеляційного суду Дніпропетровської області, який залишив попереднє рішення без змін. Ніяких паперів з Дніпропетровська їм не надходило. А через кілька місяців мама отримала 900 гривень від Пенсійного фонду, тато - ні. І таких випадків, розповідають люди, у селах Цибульківської сільради є чимало. Батько мій 1938-го року народження, зазнав усе - і війну, і голод… Його батько загинув на війні, мама залишилася сама з трьома дітьми… Малого його ще дитиною возили по степах колгоспних, на працю. Розповідав, як під голод рвали рогіз, «роги» на нього кажуть, сушили, потім м’яли, товкли у ступі на борошно… Мама підсіювала їх і пекла. І то, як побаче начальство, то ще й забере ці «роги»… І курай їли, все. У колгоспі батько працював скотарем, біля телят. На постійній роботі - 48 років, ішачив, ішачив, ні вихідного, ні прохідного, а пенсія, що ті сльози, як у всіх… Переніс дві операції, скільки грошей пішло на ліки… Тато все чекав, турбувався, чи згадають його добру роботу і принесуть ті кількасот гривень за «дитину війни». Звернувся до Пенсійного фонду, сказали «ждіть». Та не судилося діждати, на початку цього року він помер. Скільки ж треба було батькові жити, щоб дочекатися таки належної за законом суми? Чому в Україні так не по-людськи ставляться до ветеранів? Чому рішення судів не виконуються роками?
Вочевидь, таке гірке питання сьогодні задають владі, собі і всьому українському суспільству тисячі «дітей війни». Інколи, на жаль, вже лише їхні рідні, як Наталія Самарська. На звернення «Сільських новин» щодо терміну виплати родичам нарахованої Миколі Яценку суми начальник УПФУ в Царичанському районі Валентина Семенча повідомила: «Через відсутність фінансування ця та інші виплати «дітям війни» за рішенням судів не проводяться. Їхнє фінансування здійснюється із Державного бюджету України. На даний час фінансування відсутнє».
Що ж, у районах тепер така ситуація - є кошти, виплачують, а немає - то й діло не робиться. Неоднаковий час виплати двох спільних за датою рішення адміністративних справ в управлінні пояснили різним терміном надходження матеріалів з Апеляційного суду. Чому ж «мовчить» Київ, чому не виконуються рішення судів щодо «дітей війни»? На редакційний запит щодо цього директор Департаменту Міністерства соціальної політики І. Тарабукіна 22 травня ц.р. надіслала таку відповідь (скорочено):
«Статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції до 1 січня 2008 року передбачалося, що «дітям війни» пенсії або щомісячне довічне грошове утримання підвищуються на 30 % мінімальної пенсії за віком. Законом України «Про Держбюджет на 2012 рік» встановлено, що у 2012 році норми й положення ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» застосовуються в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів Держбюджету України та бюджету ПФ. На виконання вимог Прикінцевих положень ЗУ «Про Держбюджет України на 2012 рік» ухвалено постанову КМУ від 28. 12. 2011 р. № 1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення», відповідно до якої з 1.1.2012 р. передбачено виплачувати підвищення до пенсії «дітям війни» у розмірі 7 % прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який набрав чинності з 1.1.2013 року, виконання рішень судів про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державним казначейством в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі їхньої відсутності - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для виконання рішень суду. Законом України «Про Державний бюджет на 2013 рік» передбачені кошти на забезпечення виконання рішень судів, що гарантовані державою, в сумі 153,9 мільйонів гривень».
Ось так - на всі рішення українських судів виділено жалюгідні півтори сотні мільйонів. А до них щороку додаються ще й сотні рішень Європейського суду з прав людини (варто згадати лише одне - незаконний арешт Юрія Луценка, який обійшовся платникам податків у 150 тисяч гривень. За неофіційними даними, левова частка цих мільйонів іде на виплату рішень, подібних названому, та «чорнобильцям», інвалідам війни в межах Києва тощо. Наш уряд, схоже, навмисне обмежує законні виплати вказаним пільговикам, а ті у правовий спосіб відстоюють справедливість у судах. Тобто до судових виплат «дітям війни» з сіл справа, як видно, не доходить.
Чому уряд не фінансує цю статтю в повному обсязі? Своя рука - владика, як кажуть, що хоче, те й робить. Наприклад, ледь не всім державним високопосадовцям від кожного «раю» й аж до Києва, окрім надзвичайно високої у порівнянні з середньою по Україні зарплатою (і, кому належить, то й пенсією) виплачується і щорічна сума «матеріальної допомоги». Аякже - нужденні… Хоч і скрута, але допомогти собі і братам своїм меншим треба… Величина «помочі», як видно з оприлюднених держслужбовцями декларацій, коливається від трьох до сорока тисяч гривень. Чи змогли б наші державні мужі прожити без цих зовсім невеликих, з огляду на їхні сукупні доходи, грошей? Абсолютно точно - змогли б. І одразу б черга на виплату «дітям війни» суттєво зменшилася. А там, дивись, і до повернення втрачених заощаджень можна було б підступати по-справжньому. А ще є офшори, високі доходи і т. п. То чому ж не пробують цього й іншого оподатковувати? Бо ми всі разом їм це дозволяємо. Твердо віримо в якесь міфічне, покрите пліснявою «покращення», що показують і проведені в багатьох краях 2 червня місцеві вибори. І абсолютно не задумуємося про те, а чи вміє робити добрі справи той чи інший обіцяльник?
Нещодавно міністр соціальної політики Наталія Королевська висловила доволі слушну думку: «Ми не можемо забезпечити «дітей війни», «чорнобильців» тощо. Чому ж депутати за таку роботу мають отримувати 100 відсотків зарплати? Це несправедливо». Її можна, мабуть, продовжити - а чому всі державні високопосадовці за таку «працю» отримують сто відсотків усього, ще й «матеріальну допомогу?». Поза сумнівом, давно пора ці речі «ув’язати» між собою. Рано чи пізно це обов’язково станеться. Інакше в слуг народу не буде, як і зараз немає, ніякої мотивації до роботи…
Ветеранів війни і праці
продовжують грабувати!
Причому в доволі «легальний» спосіб. «Сільські новини» вже неодноразово порушували цю тему, друкуючи урядові відповіді на звернення автомобілістів зазначених категорій. Про те, коли ж, за влучним виразом голови Петриківської районної організації ветеранів Миколи Загребельного, «нам скинуть камінь з душі і припинять так цинічно зневажати і грабувати заслужених людей, повернуть гарантоване законами право безоплатного користування автошляхами України?». Нагадаю, воно було незаконно скасоване Верховною Радою України наприкінці 2010 року. Щоправда, законотворці доручили уряду Миколи Азарова «запровадити з 1 січня 2011 року механізм компенсації втрати частини доходів у зв’язку з відміною податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів та відповідним збільшенням ставок акцизного збору з пального для фізичних осіб, які користувалися пільгами щодо сплати податку з власників транспортних засобів». Микола Янович у свою чергу передоручив цю відповідальну справу власному міністерству соціальної політики. Над чим останнє безуспішно трудиться вже… третій рік!
Втім, дещо таки робиться. Наприкінці травня наша редакція отримала відповідь Мінсоцполітики, завірену директором Департаменту І. Тарабукіною (скорочено):
«На виконання Плану організації проектів нормативно-правових актів, необхідних для реалізації п. 4 розділу 19 «Прикінцеві положення» Податкового кодексу України, Мінсоцполітики було розроблено та направлено на розгляд Уряду проект постанови КМУ «Про затвердження порядку призначення та виплати компенсації втрати частини доходів у зв’язку з відміною податку з власників транспортних засобів та відповідним збільшенням ставок акцизного податку з пального для осіб, які користувалися пільгами щодо сплати податку з власників транспортних засобів. Однак КМУ дорученням від 28.1.2013 року повернув зазначений проект акту на доопрацювання.
На даний час проект акту доопрацьовується Мінсоцполітики відповідно до вимог Регламенту КМУ та у встановленому порядку буде поданий на розгляд Уряду».
Коли ж уряд таки спроможеться сконструювати та схвалити досі непіддатливий йому «механізм компенсаціЇ» - невідомо. Можливо, до більш активних дій з цього приводу його спонукають звернення ветеранів і до влади, і до судів? Адже останнього права у них ще ніхто не відібрав.
Відомо, що рівно рік тому Микола Азаров з подивом дізнався, що його особисті доручення власною чиновницькою братією просто-напросто ігноруються. Тоді ж він пообіцяв «по всіх винних зробити висновки». Які «висновки» робляться, видно з підготовки згаданого багатостраждального документу. Так само вже цього року дії державного чиновницького корпусу розкритикував і Президент України Віктор Янукович: «Свої доручення вони виконують на 10-20 відсотків. Це повна безвідповідальність, саботаж».
До цієї влучної характеристики важко щось додати. Вочевидь, усій українській державній чиновницькій армії потрібні інше ставлення до дорученої відповідальної справи. А щонайперше - перепустка до неї. Аж тоді, як сподівався Тарас Шевченко, ми діждемося українського Вашингтона з новим і праведним законом…

Підготував 
Григорій ДАВИДЕНКО.