Сьогоднішня війна Росії проти України докорінно змінює свідомість громадян і змушує згадати багатовікові славні традиції своїх предків по обороні рідного краю. У людей сильніше пробуджуються яскраві риси українського характеру: взаємодопомога і підтримка одне одного на передовій і в тилу як єдиний рецепт виживання родини і держави. Волонтерський рух на підтримку воїнів АТО охопив практично всю Україну і держави, де проживають наші земляки. Займаються ним, поза сумнівом, найбільш свідомі люди, яким не треба підказувати, як діяти в надзвичайних ситуаціях, котрі виникають постійно в ході майже річної неоголошеної війни, яку веде проти України колишнє Московське царство.

РОЗПОВІСТИ про діяльність приорільських волонтерів нашу редакцію попрохала Даша Ісмаїлова з Рибалок Царичанського району. Молода дівчина з невеликого села на межі з Полтавщиною добре знає ситуацію в Донбасі:
- Спілкуюся з бійцями «Правого сектора», що воюють в Пісках і Донецькому аеропорту. Навіть просте сердечне «дякую» за тяжку ратну працю додає захисникам України впевненості і оптимізму. Добровольці і мобілізовані воїни дуже вдячні всім за підтримку, яку надаємо. «Кіборги» захоплено розповіли мені про київську пенсіонерку, яка трудиться консьєржкою і так заробляє на життя. А пенсію передає на потреби бійців АТО. Така благодійність примножує наші ресурси і надзвичайно підсилює бойовий дух, дану військову присягу. У приорільських селах теж є чимало прикладів допомоги українській армії. Дуже хочу, щоб про них більше знали люди. Ця війна виявилася тривалою, тому про спокій говорити зарано. На передовій зараз потрібні дитячі малюнки, ці справжні обереги від усього лихого, домашнє печиво й інші харчі. Все це потрапляє на фронт завдяки допомозі і приорільських волонтерів.
Що змушує звичайну людину займатися благодійною волонтерською справою? Чому в непростих ситуаціях сьогоднішньої війни за незалежність люди без державних посад творять справжні дива допомоги? Про витоки власного доброго душевного неспокою розповідає продавець Олена Чабан з Прядивки Царичанського району:
- Влітку п’ятеро наших земляків були мобілізовані в зону проведення АТО. Зателефонувала Саші Геленку, і він спокійно так каже, що бої йдуть часто, а берців, каски і бронежилета в нього немає. Почуте мене просто приголомшило, адже від цього залежить життя Саші! Одразу почала розмову з підприємцями, вирішили зібрати кошти і негайно купити амуніцію. Та з’ясувалося, що без бронежилетів воюють іще двоє земляків… До вечора завдяки Володимиру Шпитку, Василю Вагляру, Дмитру Карпюку, Євдокії Лебідь, Миколі Данилюку, Володимиру Чупику, Олександру Божку, Василю Усатому, Миколі Довгополому зібрали близько десяти тисяч гривень.
Увечері ми з Довгополим виїхали у Дніпропетровськ до магазину, адресу знайшли в Інтернеті, продавці затрималися до нашого приїзду. Скупилися і одразу поїхали до Черкаського Новомосковського району, звідкіля назавтра їхав на передову Жора Александров. Передали йому «бронік» і ще дещо і вночі вирушили до Перещепиного, де перебував друг Саші Геленка. Вручили бронежилет, а наступного дня поставили скриньки в магазинах, і односельці знесли ще значну суму. Через два дні у Дніпропетровськ прибув командир Роми Кочмарука, повезла йому маршруткою бронежилет, форму і берці. Готова була йти пішки, аби земляк вчасно отримав захист. У страшній реальності війни, в якій опинилися наші воїни, ми не маємо права просто надіятися на ще молоду нашу державу. У мене росте син Ілля, йому 11 років, скоро буде дорослим. Можливо, колись і йому хтось допоможе в разі потреби.
Відтоді все і почалося. Працюю по тижнях, тож свій тиждень на повну використовую для збору допомоги. Частенько возимо її в госпіталь селища Черкаське Новомосковського району. Якось зібрали 120 літрів молока, гуртом наробили сиру, сметани, поранені бійці були дуже задоволені. Шостого січня спекли з дівчатами три великі піци до Різдва і відвезли в госпіталь з односельцем Юрієм Кисельовим, а 21-го, перед Днем Соборності України, їздили з Вадимом Тимощенковим з Царичанки. Привезене бійці підігрівають у мікрохвильовці і добре виходить.
А ще прядивські волонтери роблять надзвичайно потрібну річ – опікуються долею дітей десантників 25-ї бригади, які загинули на україно-російському фронті. Добра ідея належить приватному підприємцю Юрію Кисельову:
- Її мені підказали поранені бійці, стурбовані долею вдів і сиріт побратимів, - розказує він. У мене самого дитина, знаю, треба співчувати в такій ситуації. Коли у Дніпропетровську в Телетеатрі ми записували авторську пісню у виконанні нашої землячки Людмили Юрченко, то директор, дізнавшись, що пісня звучатиме для батальйону «Айдар», відмовився брати гроші. Пізніше домовилися про свято для дітей полеглих воїнів. На Різдво привезли їх в Телетеатр, була гарна програма, «Кондитерська фабрика А.В.К.» надала смачні подарунки…
А 17-го січня возили дванадцятеро дітей з мамами у Петриківку, до музею історії та декоративно-прикладного мистецтва. Вони були вражені яскравістю барв петриківського розпису, про який розповіла директор Любов Юхименко. А опісля вирушили до Галушківської Січі, до садиби курінного отамана Анатолія Ламзи. Там козаки показали свій вишкіл, працю на шаблях, покатали на конях. Діти пройшли посвяту в джури, яку провели три священики Київського патріархату. Діти з мамами були у справжньому захваті від побаченого, все пройшло на найвищому рівні. Цей козацький хутір залишиться у них в пам’яті справжнім українським символом волі і звитяги, а належність до козачого стану додасть наснаги в подоланні життєвих труднощів.
До волонтерського руху долучився свідомо. На нашій землі панує лише добрий дух української нації, хочу, щоб і надалі так було. Хіба мало випробувань випало нам у страшному імперському ярмі?
РОСІЯ скоро рік, як знову несе в Україну звірства, руйнування і грабунок. Той, хто кликав у Донбас «руській мір», має вже сто разів покаятися за свої дії. Знаю випадок, коли терористи завітали до донецького фермера «Камазом» і силою зброї примусили його лопатою навантажити 10 тонн збіжжя, яке повезли в Росію. Отака дружба! У порівнянні з убивствами це дрібний факт грабунку, але для селян, які знають ціну праці на землі, дуже промовистий. Тому збираємо одяг, теплі речі для передової, продукти. Щойно бійці попрохали наколінники і налікотники, це важлива річ в бойових умовах. За ці місяці умільці з Прядивки та Ляшківки виготовили 38 «буржуйок» з труб для передової тощо.
Як колишній військовий, добре знаю потреби армії. Є проект – я купив автомобіль ГАЗ-53, який переобладную під пересувний блокпост. Ще є думка зробити пересувні бані, адже на блокпостах людям нема де скупатись. Для цього у Дніпропетровську знайшов 8 автомобілів ГАЗ-66 і один ЗІЛ-157. Їх треба переобладнати на газ, переоформити у власність підрозділу. Потім поставити бак для води літрів на вісімсот, обладнати душову і сауну, опалювати дровами. Ще потрібен змінний одяг для бійців тощо. Словом, роботи вистачає.
Переконаний - діти, які залишилися без батьків, не повинні відчувати себе покинутими. У молоді мають бути українські ідеали. Зараз свідомість в людей прокидається, вже не буде так, щоб ми самі себе звоювали. Чи дамо комусь завоювати. Все відбувається поступово. Інші народи теж століттями формувалися як державні нації. У нас за останні 24 роки відбувся значний прорив у цьому напрямку. Порадував недавно такий випадок: знайомий передав «на лікування» кілька пляшок горілки. То на передовій їх не взяли. Ось вам жива непорушна традиція «сухого» закону у військовому поході ще часів Запорозької Січі! Переконаний, що завдяки давнім козацьким традиціям звитяги, взаємодопомоги і братерства ми вистоїмо у боротьбі з «колосом на глиняних ногах», як звали колись «союз непорушний» і якою постає його спадкоємиця.
У Царичанці допомогу бійцям АТО збирають у магазинах «Дарина», «Прометей», на садибі козака Протовчанської паланки Вадима Тимощенкова. Саме він, до речі, запропонував повезти дітей полеглих фронтовиків до Галушківської Січі.
- Ми з курінним отаманом Анатолієм Ламзою завжди беремо участь в «Петриківському дивоцвіті» та інших заходах, - розповів Вадим Іванович. – А збір допомоги для мене є природною козацькою справою, та й мій дім з гаражем стоять у центрі селища, поряд з автостанцією. Побратими на передовій не повинні ні в чому відчувати нестачі! Приїжджаєш до них, а вони цілують і обіймають тебе, як рідного брата… Дуже зворушує. Це та єдність, що допомагає вистояти. Раніше під час поїздок з Валерієм Пренком ми й на блокпостах встигали постояти з автоматами, щоб хлопці могли перепочити. Тепер з цим строгіше.
Допомогу возимо з кількох районів Дніпропетровщини. З Магдалинівського люди передають, у Царичанському школи теж беруть участь у благодійництві – ярмарках, зборі грошей і продуктів, плетінні маскувальних сіток, написанні листів та виготовленні оберегів, у Китайгороді допомогу збирають в магазині Дмитра Дашка, у Могилеві – в амбулаторії, із Залелії та Турового й інших сіл постійно йде поміч. Пакуємо все і з нашого району їдемо далі у села Петриківщини, Дніпропетровського району і міста. Зібране з Володимиром Рожковим та Валерієм Пренком возимо переважно добровольчим батальйонам та 93-й механізованій бригаді в «гарячі» точки. Маємо посвідчення волонтерів.
Чимало людей самі, без ніякого звернення, приносять гроші – підприємець Олексій Василенко, пасічник Дмитро Божко, курінний Анатолій Ламза й багато інших. Чи продукти – хто що може. У Туровому живе підприємець Ігор Хижняк. Він закупив і передав бійцям АТО шість броньованих «швидких допомог», більше десяти броньованих автівок, і сам теж доправляє допомогу. Українці працюють для перемоги. Бійці передової дуже вдячні всім, хто допомагає нашій армії.
У надзвичайних і тяжких умовах війни за незалежність України збір волонтерської допомоги українським воїнам не припиняється навіть на день. Доки на передовій нашим героям загрожуватимуть озброєні окупанти, доти маємо кріпити непорушну єдність тилу і передової. «Залізо кується в огні, нація – у боротьбі»,- говорив колись провідник ОУН Євген Коновалець. Сьогодні саме такий час.

Григорій МИКОЛАЙЧУК. Дніпропетровська область.

Фото. Волонтер Олена Чабан (справа) з Прядивки вручає бронежилет захиснику України Миколі. 
Хлопця проводжає до війська його дівчина Катерина

Для всіх, хто може допомогти воїнам у зоні АТО,
друкуємо телефони приорільських волонтерів:
Вадим Тимощенков
(067) 195-42-51,
Юрій Кисельов (095) 094-53-25.