Модераторка зустрічі, керівниця прес-центру УКМЦ Тетяна Колосова висловила думку про те, що війна – той фактор, який наразі є визначальним і накладається на наші системні проблеми. Йдеться про всі види забруднення землі, про руйнування промислових об’єктів, токсичне забруднення, забруднення ґрунтів, замінювання, забруднення води, пожежі в лісах, руйнування цілих екосистем, як у випадку Каховської ГЕС. Вся ця сфера найдорожча для будь-якої країни, і торкається життєдіяльності кожного господарства від окремої людини до окремої громади і до країни в цілому. Але будь-які екологічні загрози не здатні змінити курс, який обрала українська нація, і це тільки подвоює відповідальність за проведення реформ.

 

«ЄС вимагає від нас виконання не тільки імплементації законодавства, не тільки виконання однієї з вимог, а повністю переформатування наших внутрішніх політик, а це означає і економіки, і інфраструктури, ну і, напевно, нашого мислення кожного окремого громадянина. То ж, з одного боку, це найжорсткіші вимоги Європейського Союзу до нас, і, з іншого, довкілля є найдорожчою для нас сферою. І тут важливо зрозуміти, на якому місці знаходиться Україна, перебуваючи на шляху до Європейського Союзу?», – з таким запитанням вона звернулась до учасників зустрічі.

 

Відколи була підписана угода про асоціацію з ЄС, Україна зобов’язалася адаптувати до європейських норм законодавство, яке регулює процеси управління відходами.

 

«У 2022 році було прийнято новий закон України про управління відходами, який набрав чинності в липні 2023 року. Це є рамковий закон, який визначає фактично ключові принципи і засади, яким чином має виглядати наша майбутня система управління відходами. Але сфера управління відходами, вона є дуже широкою і вона включає не тільки побутові, але і всі інші промислові відходи, небезпечні відходи, медичні і такі інші. І тому на виконання цього закону було прийнято 15 постанов Кабінету міністрів, 6 наказів Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів, наказ нового Міністерства економіки довкілля та сільського господарства і 5 наказів Міністерства розвитку громад. Тобто це навіть в цифрах нормативного правового регулювання може скласти картину, наскільки реформа є широкою», – розповіла Марта Панькевич.

 

Проте, час не стоїть на місці. За 10 років були прийняті нові директиви регламенту Європейського Союзу, до яких ми теж повинні адаптувати наше національне законодавство. Саме з цим було пов’язане прийняття 1 квітня поточного року Національної програми адаптації, якою, зокрема, передбачено ухвалення до кінця грудня 2027 року ще як мінімум 8 законів. Однак, навіть це не призведе до швидкого переходу від  теперішньої моделі до європейської.

 

«Ми повинні розуміти, що це затягнеться на декілька років в кращому випадку. І ситуація, яка в нас є зараз, теж ми по факту будемо бачити кращі зміни років через 10», – попередила Марта Панькевич.

 

 

Якщо затримки в створенні законодавчої бази реформи немає, то чому на практиці зміни ледь помітні? Експерти називають декілька ключових проблем, які гальмують євроінтеграційні процеси в сфері управління відходами в Україні.

 

Першою є ліквідація Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів. У липні 2025 року його об’єднали з міністерствами економіки і сільського господарства, що послабило екологічну складову.

 

Наступна проблема – відкат впровадження реформи в тій частині, де вона вже впроваджена. Дуже часто уряд любить запроваджувати експериментальні проекти. «Цими експериментальними проектами ми перекреслюємо всі свої євроінтеграційні процеси і намагаємося схитрити обійти цю систему, яка запроваджується», – додала експертка МБО “Екологія.Право.Людина” 

 

Є проблеми з управлінням небезпечними відходами, а також з тим, що законодавство відтерміновується до закінчення воєнного стану. Відсутній державний екологічний контроль, в тому числі в зв’язку з військовим станом. Державна інспекція дуже погано реагує на звернення, скарги, перевірки. Фактично, сфера екології, не лише управління відходами, в нас зараз трошки самовільна і ніким не контрольована.

 

«Я б хотів відзначити слабкість державної політики в цілому. Причому закони, дякуючи Європейському Союзу, ми почали приймати. І вони європейського рівня. Але підзаконні акти, які могли б щось регулювати на регіональному рівні, відсутні і зараз», – підкреслив Євген Бовсуновський.

 

Причину він бачить у розмитті відповідальності. Вона ніде не закріплена. Треба поставити запитання, хто взагалі відповідає за впровадження реформи, за результат, який ми маємо отримати? Хто постраждає від того, що ми щось там не впровадимо, не досягнемо якихось наших показників? Немає відповідальності – нема з кого спитати, чому не виконано.

 

 

Протягом року з моменту затвердження нашого національного плану управління відходами кожна область повинна була розробити та затвердити свій план. Однак, станом на кінець березня 2026 року, лише 9 областей мали нові регіональні плани управління відходами. Це Запорізька, Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська, Кировоградська, Херсонська, Черкаська, Чернігівська і Полтавська області. Рівненська, Одеська, Волинська працюють на основі старого національного плану. Всі інші області не мають своїх регіональних планів управління відходами, що затримує, в тому числі, і розроблення місцевих планів управління відходами.

 

І це в бюрократичному вимірі. З точки зору новацій і запровадження успішних практик в сфері управління відходами ситуація в регіонах відрізняється.  

 

«На практиці найкраще, що організаційно я бачила, це Хмельницький», – відзначила Олена Колтик.

 

Про завод механіко-біологічної обробки у Львові розповіла Марта Панькевич: «Він зараз будується і його вартість оцінюється в 48 мільйонів євро. Так, це коштовно, управління відходами потребує великих фінансових вкладень. Але, якщо для бізнесу це буде економічно вигідно, то такі інвестори будуть приходити в Україну і будуть розширювати нашу технологічну основу для управління відходами різних операцій».

 

А як бути з відходами внаслідок руйнування ворогом споруд? Це запитання надійшло від Снігурівки на Миколаївщини, яка деякий час знаходилась під російською окупацією.

 

Олена Колтик пояснила, що юридично орган місцевого самоврядування відповідальний за цей демонтаж, але ж всі розуміють, що він не має фінансів на цю роботу.

 

«По-правильному треба вимагати, щоб роботи по відходах від руйнувань були включені в планування регіонального плану, включно з фінансуванням цих робіт. І щоб не тільки ви самостійно, як громада, шукали можливість залучення фінансування на демонтаж цих робіт, а включилася обласна адміністрація, теж розділила з вами цю відповідальність і допомогла вам знайти фінансування на демонтаж. Це може бути як ваш місцевий бюджет, це може бути бюджет обласної адміністрації, це можуть бути якісь субвенції державні, коли вони будуть. Можу сказати одне: дуже багато ваших місцевих проблем не доноситься вище. Треба вашу потребу піднімати через будь-які канали, бо не все далеко доноситься, навіть на близький рівень», – відповіла голова Ukraine Support Team.

 

 

Поводження з відходами в Україні сьогодні є надзвичайно дорогою справою, і саме брак коштів залишається головною проблемою. Ні громади, ні держава на національному рівні не виділяють достатньо фінансування на управління відходами. Але коли ми говоримо про сміття та екологічні питання, то мова йде не лише про економіку — це питання життя та здоров’я людей.

«У Європейському Союзі давно запроваджено принцип «забруднювач платить», і саме виробники та споживачі через тарифи фінансують систему. Для України це означає, що ключовим кроком має стати запровадження відповідальності виробника у сфері пакування, адже значна частина побутових відходів — це саме пакування. Це стане наріжним каменем реформування системи та її фінансового наповнення», – переконана Олена Колтик.

 

Важливим етапом, на її погляд, є планування. Сьогодні регіональні плани управління відходами часто виглядають як формальні документи, що не дають реальної стратегії. Без якісних планів ми не зможемо залучити інвесторів і побудувати нові заводи. Тому громадськість і журналісти повинні активно брати участь у їх обговоренні, подавати зауваження та вимагати реальних рішень.

 

Окремою проблемою є відходи від будівництва та знесення. У Європі це найбільший потік відходів, і там діє вимога переробляти щонайменше 70% таких матеріалів. Чехія вже досягла показника у 93%, використовуючи відходи для заповнення кар’єрів чи виробництва нових будівельних матеріалів. Україні потрібно брати приклад, запускати пілотні проєкти та впроваджувати європейські практики.

 

Не менш важливе питання — небезпечні відходи, такі як батарейки та акумулятори. Їх утилізація можлива лише через ліцензовані компанії. Раніше батарейки збирали у супермаркетах і відправляли на переробку до Румунії, але проблема полягає в тому, що невеликі обсяги нецікаві ліцензіатам. Рішенням може стати створення місцевих центрів управління відходами, які накопичують партії та співпрацюють із ліцензованими підприємствами. Прикладом є Хмельницький, де вже організовано такий центр. Київ також має це зробити відповідно до свого плану.

 

Отже, Україні потрібна системна реформа управління відходами: фінансування через принцип «забруднювач платить», якісні регіональні плани, впровадження європейських практик у сфері будівельних відходів та створення центрів для небезпечних відходів. Лише так ми зможемо побудувати ефективну систему, яка захищатиме здоров’я людей і довкілля. І саме такими нас із радістю зустрінуть в Європейському Союзі.