Селище Українське, що у Петропавлівському районі, знаходиться за якихось 40 кілометрів від кордону з Донецькою областю. На місці колись потужного радгоспу «Дніпропетровський» тут утворилось чимало господарств. Нашу увагу привернув сільськогосподарський виробничий кооператив з промовистою назвою «Мир».
- Коли у 2000-му році давали назву нашому кооперативу, важко було повірити, що через 14 років недалеко від нас будуть йти запеклі бої з нашими колишніми братами, тим паче, що у Росії живуть мої родичі – син, брат, сват. Але російська пропагандистська машина наскільки промиває їхні мізки, що у коротких телефонних розмовах вони готові рятувати нас від бандерівців та Правого сектора. А я пояснюю, що нас не треба рятувати, краще наводьте лад у своїй Росії. І тепер мої односельці бажають лише одного: аби на нашій сонячній Україні панував мир, а люди, як і раніше, мали можливість вирощувати хліб і жити під мирним небом, - так почав свою розмову голова СВК «Мир» Василь Кучугура.

ВІД НІМЦІВ БУЛО МЕНШЕ ШКОДИ
Коли у 1999-му році на базі радгоспу «Дніпропетровський», про велич якого нагадує хіба що гусеничний трактор на постаменті у центрі села, утворилось КСП «Відродження», селяни були у відчаї. Що робити далі, як зберегти все те, що десятиріччями будувалось. З одного боку - ніби пройшло розпаювання. Поділили землю та майно. Тобто кожна людина за свою працю отримала свою частку власності. А з іншого боку всі бачили, що робиться щось не те.
У селі тоді казали, що і німці, коли відступали, не наробили скільки шкоди, як ота розпайовка. У свій час центральна майстерня була так обладнана, що вправні специ ремонтували не лише радгоспну техніку, а й ту, що привозили з усього району. Згодом гордість радгоспу «Дніпропетровський» заросла бур’янами, а вечорами та ночами вчорашні радгоспники розбивали кувалдами недешеві токарські верстати, іншу техніку, аби здати все те добро на металобрухт. До фундаменту розібрали десять тваринницьких приміщень…
Можливо, все так далі і продовжувалось би - і від майнових паїв правонаступника радгоспу «Дніпропетровський» КСП «Відродження» лишилась дірка від бублика, коли б троє хоробрих чоловіків не вирішили спинити вакханалію і першими заявили про вихід з КСП зі своїми паями. Були це Степан Гупалюк, Василь Кучугура та Василь Рябченко. На їхні 30 гектарів паїв припало два стареньких трактори, два культиватори. А ось якихось виробничих приміщень у нових власників не було. І стояли ті трактори з культиваторами попід дворами, а колишні друзі невдоволено дивились у їхній бік: що, мовляв, від гурту відходите, куркулями захотіли стати?
Хоча, крім техніки, нарахували тоді на майновий пай новим власникам, а точніше кооператорам ще й напильники, корів, свиней. Але цього майна зареєстрований у 2000-му році СВК «Мир» так і не побачив. Однак побачив інше. Поступово з КСП «Відродження» почали виходити селяни, аби утворити нові агроформування або ж приєднатись до СВК «Мир». Спочатку кооперативу свої паї довірили члени сімей засновників кооперативу, родичі, сусіди, бо побачили, що у хлопців потихеньку справи налагоджуються. А коли вже набрали паїв і земельні угіддя кооперативу зросли до 1500 гектарів, СВК «Мир» став орендувати майстерню, тік.

У ПОШУКАХ
Василь Кучугура зростав у мальовничому селі Чумаки П’ятихатського району. І хоча поряд був Ерастівський сільгосптехнікум, де готували агрономів, хлопець поїхав навчатись до Нікополя, аби отримати фах механіка сільськогосподарського виробництва. Після третього курсу, правда, навчання довелось перервати, оскільки був призваний до армії. Після служби успішно закінчив технікум і вже дипломованим спеціалістом поїхав на роботу помічником бригадира у колгосп Куйбишева свого рідного П’ятихатського району. Згодом став бригадиром тракторної бригади, одружився, став батьком двох синів. А коли зі своєю Наталею та дітьми поїхав в гості до її батьків у Петропавлівщину, побачив, що умови праці та життя дещо кращі, ніж вдома. Оскільки у радгоспі «Дніпропетровський» тоді активно велось будівництво 16-квартирних будинків, а господарство запрошувало на роботу молодих амбіційних спеціалістів, молоде подружжя вирішило скористатись своїм шансом. Наталя отримала роботу за фахом вчителя початкових класів, Василь став працювати на кормороздатчику, потім – комбайнером, майстром-наладчиком, механіком відділення.
А ще молода сім’я відразу ж отримала трикімнатну квартиру на другому поверсі. І після роботи почував себе господар, як у міській квартирі: не треба було розпалювати плиту, запасатись дровами та вугіллям. Централізоване опалення, водопостачання. Навіть сарайчик для свиней виділили, який знаходився на певній відстані від житла. Діти ходили у садочок та до школи. Як кажуть, все як у людей. Аж поки радгосп «Дніпропетровський» не розвалився на шматочки…
- Ось перший трактор, який ми отримали на майновий пай. На нього, правда, ковш навісили, аби зерно підгортати, а взимку – дороги чистить, - говорить Василь Кучугура. – А перші три роки ми голову не піднімали. Що під ногами лежало, чи болтик, чи гаєчка, чи дріт, все брали і пускали у роботу.

ДЕНЬ СЬОГОДНІШНІЙ
Нині, за словами головного агронома Василя Рябченка, у кооперативі 110 пайовиків та близько 1200 гектарів орендованих паїв.
- Дехто з наших колишніх пайовиків побачив, як ми добре господарюємо і захотів працювати самостійно. Вийшли з кооперативу і посіяли соняшник. Поки ще в ґрунті залишались добрива, внесені ще нами, урожайність в одноосібників у перший рік була пристойна. А далі – врожаїв ніяких, оскільки земля віддає стільки, скільки в неї вкладеш. Наприклад, ми ніколи не брали кредитів. А ось восени минулого року на кредитні кошти придбали міндобрива, засоби захисту рослин. І все те вклали в землю. Інша справа, що кредит – доларовий. Брали по 8 гривень, а віддавати доводиться по 12.
Більшість культур, які вирощуються у господарстві – традиційні для нашого регіону – пшениця, ячмінь, горох, кукурудза, соняшник. А ось просо канареєчне на наших полях зростає третій рік, має привабливу ціну до 7 тисяч гривень за тонну та постійні ринки збуту.

ПАМ’ЯТЬ ПРО ЧОЛОВІКА
Заступник головного бухгалтера Валентина Гупалюк добрим словом згадує свого єдиного чоловіка, який стояв у витоків створення СВК «Мир» - Степана Гупалюка. Саме він так назвав новостворений кооператив, щоб між його засновниками і взагалі в Українському був мир. Вона називає його самородком, оскільки ще в радгоспі «Дніпропетровський» був він цінним механізатором, а пізніше – бригадиром. Про це нагадують численні нагороди, грамоти, подяки. І його фото у великому домі сім’ї Гупалюків. На жаль, тяжка і підступна хвороба передчасно забрала життя Степана Олександровича у 2006 році.
Єдиною відрадою для Валентини Макарівни лишилась робота, її двоє дітей та п’ятеро онуків, які частенько навідують бабусю і додають їй сил та енергії.
- 9 березня наступного року буду відзначати дві важливих дати: своє 65-ліття та 10 років роботи в СВК «Мир», - говорить жінка. - Відтак хочу, аби на всій нашій українській землі був мир, а політики жили чесно і не обкрадали свій народ.

Сторінку підготував Олександр ПЕТРЕНКО. 
Фото автора. Дніпропетровська область.

На знімках:
Співзасновники СВК «Мир» В. Кучугура,
В. Гупалюк, головбух Н. Рябченко, В. Рябченко.
Василь Кучугура з операторами ЗАВ-40 Ігорем Цибіковим та Володимиром Кощеєвим, які відповідають за якість зерна. Зокрема, І. Ципіков може і трактором управляти, і комбайном. А вдома у нього дружина і троє дітей, чималенька домашня ферма. Так що роботи вистачає.
В. Кощеєв працює тут ще з часів радгоспу «Дніпропетровський» і вважає, що в СВК «Мир» працівники соціально захищені, тому що офіційно оформлені, отримують гроші, з яких сплачено всі податки і внески.
Комбайнера Максима Цимбалюка ми застали на зернотоку. 10 років тому він приїхав зі своєю дружиною до її батьків у гості з Дніпропетровська. Так і залишився тут, хоча має освіту радіоприладобудівного технікуму. Раніше працював на «Ниві», а з минулого року – на новенькому «Нью Холанді»