Поточний № 49 (1236)

17.12.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Великий хліб Патріарха озимого поля


14.06.2018

Пам’яті аграрія-науковця Івана Васильовича Макаренка присвячується

Можна багато писати про наших славних земляків-верхньодніпровців, які так чи інакше  прославилися на всю нашу Україну. Але сьогодні хочу розповісти про Івана Васильовича Макаренка, якого знав з дитинства. Ми навчалися разом у Домотканській неповній середній школі, і пам’ятаю, що це був працьовитий, розумний, дисциплінований, скромний, допитливий, акуратний хлопчина, який добре вчився і завжди допомагав нам, якщо ми щось не розуміли із програми, особливо з математики, геометрії, фізики. Найбільше він любив предмети агрономічного напрямку. Пригадується,  як у 6 класі нам,  учням, виділили ділянку землі розміром десь 2 на 5 м, і ми повинні  були її скопати, заволочити, посадити ту культуру, яку ми любимо, доглядати за нею, а восени зібрати урожай, здати на склад школи і звітувати про свою роботу, про своє досягнення перед дирекцією школи.  Іван  там посадив соняхи, і коли ми у вересні прийшли до школи, то побачили, що у Вані були такі великі головки соняхів, що всі вчителі приводили свої класи і дивились на нашу працю. Але  найдовше всі затримувались біля Ваніних соняхів – головки були в діаметрі близько метра, а Ваня пояснював всім: скільки він раз полов, скільки раз проривав, скільки раз поливав, скільки  удобрював. Уже тоді проявилася у Вані любов до землі, любов до праці. Не було  такого випадку, щоб хтось із вчителів викликав його відповідати, і Ваня не зміг відповісти на запитання. Ми, учні,  і наші вчителі  пишалися Ванею Макаренком і вірили в його велике майбутнє в науці.
Іван народився в 1936 році селі Гончарівка Пушкарівської сільської ради, де провів свої дитячі і шкільні роки (зараз те село поховано на дні Дніпродзержинського водосховища, а людей з Гончарівки переселено в центр села Пушкарівка).
Після закінчення 7 класів Домотканської неповної середньої школи Іван Макаренко продовжив навчання у Верхньодніпровській СШ №1. Він не був відмінником, але вчився добре. Мрія працювати в колгоспі агрономом не покидала його. 
 Волею обставин до армії йому довелося попрацювати слюсарем 4 розряду Верхньодніпровського ливарно-механічного заводу. А вже після звільнення з лав Збройних сил вступив на агрономічний факультет Дніпропетровського сільськогосподарського інституту. Тоді, як до диплома залишалось одна нескошена загінка науки, обдарованому студентові дав слушну пораду професор Бикаревич: «Твій діапазон, Макаренко, не вміститься у рамках агронома колгоспу. Академік Задонцев просить направити кількох найкращих випускників для навчання в аспірантурі і подальшої роботи на дослідних станціях. Твоя кандидатура в числі перших». 
Так і сталося. У травні 1963 року вчений-агроном Іван Макаренко  прибув до Ерастівської дослідної станції, де залишився на довгі роки. Він, тоді молодий науковий співробітник, одразу ж вступив до аспірантури, згодом захистив кандидатську дисертацію, став старшим науковим співробітником. Швидко ріс як професіонал і  організатор. У 28 років став секретарем партійної організації великого колективу вчених і виробничників. У 1970 році  був призначений заступником з наукової частини Ерастівської дослідної станції. Пропонували йому директорський пост на чотирьох дослідних станціях, а він став коронованим королем озимого поля. 
– Я працював за часів так званої командно-адміністративної системи, в якій було багато хорошого, – розповідав колишній головний агроном колгоспу імені Карла Маркса П’ятихатського району, заслужений агроном України Олексій Титович Князєв. – Але інколи нас примушували відмовлятися від підказаного життям розумного, аби робити всупереч здоровому глузду те, що велить вказівка згори. А поле чекає творця-експериментатора. Таким був Іван Васильович Макаренко. Він допомагав хліборобам боротися з рутиною і догмами. 
– Без Івана Васильовича Макаренка не проводили жодної наради, жодного семінару хліборобів, – голова П’ятихатської райдержадміністрації В’ячеслав Сторожко вагомо доповнює портрет героя розповіді.
А ось що написала про Івана Васильовича громадсько-інформаційна газета П’ятихатського району «Злагода» 31 липня 1998 року у № 56 в статті В. Царенка «Патріарх озимого поля»: «Іван Васильович повністю віддавав себе улюбленій справі».
   Тож із шістдесятиріччям авторитетного вченого  вітали  колектив Інституту кукурудзи УААН, голова райдержадміністрації В. Сторожко,  дирекція Ерастівської дослідної станції і ще багато організацій та установ, вчених, колег…
Тридцять три роки віддав нелегкій роботі в Ерастівській дослідній станції Іван Васильович, і з них близько 25 років був заступником директора з наукової роботи.
Будучи учнем і гідним продовжувачем справи великих вчених-академіків А.Задонцева і В.Цикова, Іван Макаренко зробив вагомий внесок у подальший розвиток аграрної науки. Вже своєю дисертацією «Догляд за посівами озимини» Іван Макаренко кинув виклик традиційним трактатам багатьох вчених, вже тоді впроваджуючи елементи нового, що  будуть перевірені на практиці на ланах дослідної станції і яким згодом буде дано широку путівку на поля всієї України.
Згадаймо про такий захід, як боронування озимих посівів весною. А ось Іван Васильович довів, що боронування озимини весною не потрібно. Воно завдає шкоди рослинам, травмує їх. І до його поради прислухалися. Вже тривалий час боронування озимих культур весною ніхто не робить. А скільки сил і енергії довелося затратити, щоб переконати, що оранка на таких плантаціях, як горох, багаторічні трави до добра не приведе. Успіх  – у поверхневому обробітку.
Іван Макаренко написав 55 наукових робіт із технології вирощування однієї із важливих культур степового землеробства – озимої пшениці, запровадження якої сприяло значному збільшенню врожаїв. А до цього було проведено тисячі дослідів, написано сотні статей, рекомендацій.
За досвідом до Івана Васильовича та його колег їхали не тільки хлібороби, але й вчені з інших дослідних станцій, приїздили і з Болгарії. Високу оцінку його діяльності дали американці.
За працьовитість, пошук, діловитість Іван Васильович нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, двома медалями, мав багато подяк, грамот. До 50-річчя дослідної станції його  було нагороджено Почесною грамотою Президії Верховної Ради України.
Повсякденна наукова діяльність завжди поєднувалася з активною участю в громадській роботі. Іван Макаренко десятки років був  депутатом сільської ради, обласним інспектором облсільгоспуправління з кукурудзи та озимої пшениці, членом редколегії районної газети «Злагода», де публікувались його статті, часто виступав по обласному телебаченню і радіо. А ще Іван Васильович жив людськими радостями і болями і старався всім допомогти.
Ми, верхньодніпровці, гордимося, що серед нас виросли такі науковці-аграрії, як Іван Макаренко. Шкода лише, що Іван Васильович не дожив до сьогоднішнього дня. Рано пішов із життя – помер у 2003 році. Йому було 67 років. Невиліковна хвороба забрала від  нас великого науковця, хлібороба, здібну, скромну людину, великого практика і великого експериментатора хліборобської справи.
Похований Іван Васильович на цвинтарі Ерастівської дослідної станції. Ми, його земляки, низько схиляємо голови перед світлою пам’яттю Івана Васильовича.
У селі Вишневому П’ятихатського району зосталась його дружина – Катерина Федосіївна, яка працювала в лабораторії дослідної станції лаборантом. Разом з Іваном Васильовичем вони зростили 2 дітей - сина Валерія і доньку Світлану, які подарували їм трьох онуків: Рому, Колю, Митю. Можливо, хтось із хлопців продовжить справу свого талановитого дідуся. Нехай не переводиться в Україні  рід хліборобів і науковців.
 Микола ВІТЕБСЬКИЙ,
с. Бородаївські Хутори,
Верхньодніпровський район,
Дніпропетровська область.
На знімку: 1970-ті роки. Іван Макаренко (крайній справа) зі своїми колегами.