Саме 8 березня до чемної господарки у Підгородне з’їжджалися родичі, аби привітати іменинницю і поласувати її фірмовими стравами – холодцем, пиріжками, чебуреками, м’ясними «пальчиками». А ще – після келиху святкового вина потанцювати та поспівати пісень, які передавалися з покоління в покоління. 

Як пригадував у 2008 році у статті «Прожите і пережите» мій дядько, рідний брат моєї матусі Володимир Ніколаєнко, «і щирою подругою, і першим вчителем, і порадником була для мене моя старша сестричка Віра. Саме від неї п’ятирічним хлопцем вперше почув я вірші Тараса Шевченка, його поему «Катерина»... Отож змалечку прищепила мені сестра любов до книги. Віра зашивала мої порвані в бійках з однолітками штани, читала мені книжки, коли я тяжко хворів. Завжди брала мене із собою в клуб дивитись новий кінофільм. Весело сміялась Віра, коли по дорозі додому я продовжував сюжет побаченого фільму своїми вигадками. Ділилась зі мною своїми секретами. Навіть про своє перше кохання розповіла мені…»

Такою ж близькою людиною була моя матінка і для мене. А відтак завжди ділився з нею своїми радощами і невдачами, перемогами і поразками. І постійно відчував її підтримку. На жаль, із її рідні залишилася лише менша сестра Марія. А брати Олексій та Володимир один за одним полетіли до неї на небеса. Два роки тому на вічний спочинок відправився і тато, Петро Якович. 

Сьогодні у Підгородному не буде гостей. Лише сестра у кімнаті поставить свічку біля маминого портрета і заплаче. Нехай на тому світі нашу матінку ніхто не турбує. Спочивай з миром, якого сьогодні так не вистачає нам усім. Світла пам’ять.