Ця порода винятково добре пристосовується до місцевого клімату і не потребує особливих умов утримання. Як звичайно: станок з дощок, підлога дерев’яна, стіни, побілені вапном, для підстилки можна використовувати тирсу, солому, опале листя.
Імунна система у в’єтнамських свиней міцна, вони життєздатні, їм не обов‘язково робити щеплення. Тіло тварин покрите досить довгою густою щетиною: чорною, сірою, білою, плямистою. Зовнішній вигляд міні-свиней відрізняється від інших порід. Спина провисла, черево інколи аж до землі, вуха невеликі, пружні, хвіст рівний, не утворює петлі. Вага їх досягає 80-100 кілограмів і більше, м’ясного напрямку продуктивності. Статевозрілими свинки стають у п‘ять-шість місяців, за один опорос дають у середньому 10-12 поросят. Допомога при опоросі їм не потрібна, тільки спостереження. Свиноматки мають хороші материнські якості. Коли мати готується годувати дітей, вона злегка згинає ноги в коліна, і обережно лягає на бік, щоб не задавити своє потомство. Поросята одразу після народження досить рухливі. За умови правильної годівлі і належного догляду вони мають міцне здоров’я.
В’єтнамські міні-свині тримаються чередою, дуже вигідно відгодовувати їх на пасовищах. А якщо такої можливості немає, то обов‘язково треба мати невеликий загін для щоденного їх перебування на повітрі. Основний раціон влітку - соковиті корми (листя кульбаби, топінамбура, шовковиці, абрикоса, лобода, осот, еспарцет, люцерна тощо). Взимку - коренеплоди: кабачки, гарбузи, буряки, морква, нарізана сира картопля, сіно, солома. І всього п‘ять відсотків раціону складають сирі зерновідходи (краще в подрібненому вигляді). До цього меню малеча привчається з п‘ятнадцятого дня, знаходячись ще біля матері. З такого віку їм вже не потрібно готувати каші. При такому раціоні годівлі, де в основному переважають корми рослинного походження, свині успішно набирають вагу. А ще вони не риють ям.