Поточний № 44 (1231)

13.11.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Ви бачили, як дерево звучить?


22.10.2014

Літературна вітальня «Живе слово» гостинно відкрила двері перед гостями – вихованцями будинку дитячої творчості, які відвідують гурток «Палітра» (керівник гуртка – Марія Собчинська). Разом з бібліотекарями діти зустрічали «винуватицю» мистецького свята – Ірину Цюп’як. Це - наша землячка, яка свого часу закінчила університет, захистила кандидатську дисертацію, а нині – на викладацькій роботі у Національному гірничому університеті. Ірина Костянтинівна – автор картин на дереві, які експонуються у нашій бібліотеці.

НА ТВОРЧУ зустріч з художником прийшли не випадкові люди, а, можна сказати, «колеги по пензлю» - юні художники. Їм цікаво було поспілкуватися з людиною, яка приблизно у їхньому віці, ще п’ятикласницею, вступила до Дніпропетровської дитячої художньої школи. Присутні з цікавістю слухали історії написання картин. Наприклад, ілюстрація до поеми Тараса Шевченка «Сон», де зображена мати, яка «на панщині пшеницю жала, втомилася: не спочивать пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать». Авторка зізналася, що ніяк не могла виписати образ немовляти. І тільки, коли сама стала матір’ю, картина була завершена… Портрет Тараса Григоровича був написаний ще у 7 класі. Важко навіть уявити, що його писала дівчинка-підліток: настільки він характерний, суворий, фотографічно точний…

…Вона народилася у родині Дубів – Костянтина Семеновича та Катерини Федотівни. І мама, і тато були шкільними вчителями; потім батько закінчив аспірантуру, захистив кандидатську дисертацію, і 34 роки викладав українську літературу у Дніпропетровському державному університеті. Батьки віддали доньку до дитячої художньої школи, де вона навчалася п’ять років. Коли 1981 року Ірина Дуб стала студенткою українського відділення філологічного факультету ДДУ (пізніше ДНУ ім. О.Гончара), то не полишала улюбленого заняття: доводилось оформлювати студентські свята (наприклад, Дні філфаку), малювала для себе… Несподівано прокинулася пристрасть до живопису на дерев’яних дошках: часто юна художниця залишала на боках дощок кору деревини, і тоді було добре видно, яке саме дерево стало їй у пригоді…

1990 року Ірина Дуб одружилася з мешканцем Івано-Франківщини, галичанином Романом Цюп’яком, і взяла його прізвище. Потім народжувалися діти (а їх у родині п’ятеро), мама навчалася в аспірантурі, захистила кандидатську дисертацію (2002). Відтоді викладає українську мову в НГУ. Отримала вчений ступінь кандидата філологічних наук і посаду доцента на кафедрі історії та політології НГУ. А ще вона є директором Центру культури української мови ім. Олеся Гончара, який діє у стінах Національного гірничого університету. Ірина Костянтинівна передає студентам глибоку любов до українського слова. Студенти на чолі зі своїм керівником поставили кілька міні-вистав за творами О.Гончара, Лесі Українки, І.Карпенка-Карого, М.Гоголя, разом малювали театральні декорації.

Ірина Цюп’як є одним з укладачів трьох збірок афоризмів за творами Олеся Гончара: «Бережіть собори душ своїх», «Україна – моя пектораль», «Тайноцвіт». Разом з колегами-педагогами організувала безліч літературних зустрічей, виставок для студентів НГУ. З 2003 року в Центрі культури української мови ім. Олеся Гончара проходять щорічні «Гончарівські читання».

Серед щоденних сімейних і виробничих турбот не загубилася любов до образотворчого мистецтва, тільки тепер вона трансформувалася у книжкові ілюстрації. Оздоблені малюнками Ірини Костянтинівни, вийшли друком поетичні збірки її батька - Костянтина Дуба: «Передгроззя ніжності» (2002), «Калинчина аптечка» (2004), «Розкрилена бентежність» (2006), «Загадки слова поетичного» (2012), «Царина любові» (2014).

Ірина Костянтинівна Цюп’як - мати п’ятьох дітей: чотирьох синів і доньки. Цікаво, що деякі герої згаданих ілюстрацій є схожими на дітей художниці в дитинстві… Сім’я Цюп’яків – активні читачі нашої бібліотеки. Для участі в обласному конкурсі читаючих сімей «Книжковий оберіг родини» Ірина Костянтинівна разом із синами і донькою виготовила саморобну ілюстровану книгу, що розповідає про їхні книжкові уподобання, про роль книги у вихованні кожного, про родинні книжкові раритети… Творча робота Цюп’яків була відзначена у номінації «Родинне дерево життя».

У листопаді 2010 року на засіданні ректорату НГУ Ірину Цюп’як вітали з присвоєнням звання Матері-героїні. Вітаючи з почесним званням, ректор Геннадій Півняк сказав: «Жінка може мати різні досягнення у житті, бути талановитою, неповторною красунею. Але найголовніше досягнення її – це діти. Вони не заважають справжньому таланту, вони – надихають…»

На зустріч пані Ірина прийшла з коробкою цукерок. А ще художниця принесла з собою ватман, фарби і пензлик. Запропонувала юним колегам написати разом картину. Тут же хтось витяг з портфеля й свої пензлі, і закипіла робота! Спочатку - несміливо поглядаючи на Ірину Костянтинівну, а коли до роботи долучилася і керівник «Палітри» Марія Собчинська, атмосфера стала більш звичною… Вони малювали – кожен щось своє, якусь власну деталь, майже не спілкуючись словами, тому що художники (в цьому випадку) спілкувалися… пензлями! Я запитала про це в Ірини Цюп’як, вона підтвердила: так, живопис потребує тиші…

Новостворена колективна праця - картина «Наше рідне Підгородне» - вже прикрашає нашу бібліотеку.

Лариса ОМЕЛЬЧЕНКО. м. Підгородне, Дніпропетровська область.