Переступивши поріг 91-го року від дня народження, я вийшов, як кажуть спортсмени, на фінішну пряму. Мені так мало лишилося, то хоч під кінець свого життя скористаюся тим правом, яке мені дано Конституцією, - правом голосу і свободи слова, висловити яке мені ніхто не може заборонити.

РОЗДУМИ про незалежність надихнули мене на спогади прожитого тяжкого шляху довжиною у 90 років. Гірка доля супроводжувала мене все життя. Щасливе дитинство забрав голодомор, радісну юність – війна, а спокійну старість спаплюжила влада незалежної України. То як мені сприймати цю незалежність і нашу владу, яка більш прихильна до олігархів, ніж до бідних? Для мене, як і для мільйонів моїх співвітчизників, така незалежність ні до чого, а справжньої при моєму віці я вже не дочекаюся. Незалежність, на мій погляд, - це така духовна атмосфера, яка надихає людину на добрі діла і героїчні вчинки, на любов до ближнього, на щасливу родинну єдність. Незалежність – це коли кожен день свято. Це щасливе життя всієї країни, в якій люди живуть по правді й честі, у повному достатку, всі рівноправні і за законом, і за покликом серця, де сильніший допомагає слабшому, багатий – біднішому, де у всьому панує взаємоповага і любов до ближнього, незважаючи на високі чини і ранги. А ті всі, хто при владі, щоб менше турбувалися про своє черево, а мали співчуття до людей похилого віку, які в тяжкі роки війни, не шкодуючи власного життя, захищали свою країну від вічного рабства, а тепер, доживаючи віку, безнадійно чекають повернення знецінених заощаджень, які в непосильній праці пораненими руками заробляли собі на старість. Незалежність не повинна бути заплямована великою брехнею, яка є сьогодні основою української політики, тому викликає у людей недовіру до влади. Я ніколи не був членом жодної партії і жодну з них не підтримую, і все ж хотів би процитувати вислів Леніна: «Если власть потеряет доверие перед народом, ей не существовать». То що з цього приводу думають ті, хто сьогодні при владі?
Кожного року на День Перемоги ви з таким натхненням виголошуєте болючі для інвалідів війни слова про вічний борг перед тими, хто в тяжкі роки війни, не шкодуючи власного життя, захищав свою Батьківщину. То перш за все, прийшовши до влади, ви повинні були віддати нужденним інвалідам їх заощадження, а не витрачати мільярди на свої забаганки. Ви ще молоді, ще встигнете витратити на себе не один мільярд народних грошей. А ветеранів та інвалідів з кожним днем стає все менше, помирають бідні зранені солдати, не діждавшись тих кровавих грошей, на яких виросли сьогоднішні мільярдери. Так по-злодійськи пограбували своїх захисників безсердечні, душевно черстві чиновники і, не маючи ні найменшої поваги, на Свято Перемоги на всю країну у своїх промовах не забувають сказати про вічний борг. Виходить, що його недарма назвали вічним, бо обікрали нас навічно…

Анатолій ШКРЕБКО, інвалід Великої Вітчизняної війни.
м. Підгородне, Дніпропетровська область.