Поточний № 49 (1236)

19.12.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Відгомін шкільних років...


09.03.2017

Всі ми родом з дитинства... А найяскравіші та найтепліші спогади дитинства – це шкільні роки. Цього року багато чудових дат, є серед них і дві, які пов’язані з ім’ям Ліни Гаврилівни Писаревської, колишнього директора СШ №2. Її добре пам’ятають наші земляки, які навчалися в школі до 1990 року. Тож громада Підгородного приєдналася до привітань з її 85-річчям та до 10-літнього ювілею виходу в світ книги «Зворотний зв’язок». У районній дитячій бібліотеці з цього приводу відбулося свято «Від шкільного порогу». Ми всі на якийсь час знову повернулися у своє дитинство, поринули в захоплюючий світ шкільних пригод...

ОКРАСОЮ свята став імпровізований концерт фольклорно-етнографічного гурту «Криниця». Їх спів заворожує своєю палітрою голосів, дарує насолоду та щемливе відчуття нереальності буття...

Народилася Ліна Гаврилівна 15 лютого 1932 року у с. Республіка Володарського району Сталінської області (нині Донецька обл.). Дівоче прізвище – Ващенко. Дитинство прийшлося на воєнні роки, дівчинка жила в дитячому будинку, бо мама працювала директором колгоспу, за 100 кілометрів від Сатіно знаходився дитячий будинок, який евакуювали – спочатку в Сталінградську, пізніше – в Молотовську область (нині Пермська область Росії). В евакуації разом з нею та матір’ю була й старша сестра, Олександра Ващенко (пізніше – Троїцька). Ось як про ті страшні роки перебування в дитячому будинку згадує в своїй книзі Ліна Писаревська: «Коли мама приїхала мене відвідати, то застала таку картину. Я стою біля своєї нари (сідати, а тим більше лягати не можна, бо естетика постраждає) з важкими, пухлими, скляними від голоду ногами і плечима в ранах від укусів тарганів і клопів. Я майже не говорила. Була стадія повної безнадійності, байдужого відчуження. Надя Запорожець підійшла до мами і сказала: «Ліні не дають хліба. Її порції з’їдає Бегемотка і Верблюдка... Захищаючи не тільки свою доньку, а й всіх дітей мама привезла до дитячого будинку комісію, після перевірки якої директорку звільнили з посади і побут вихованців змінився на краще».

Після війни Ліна вступила до Дніпропетровського сільськогоспінституту. У 1954 році закінчила його з відзнакою. Потім два роки працювала вченим агрономом Пнікутської машинно-тракторної станції Дрогобицької області (нині Львівська). З 1956 по 1963 рр. викладала біологію, хімію та виробниче навчання у Смирнівській СШ (Запорізька обл.). 1961 року виробнича бригада цієї школи виборола призове місце у Всесоюзному змаганні. Потім були золоті медалі Всесоюзної сільськогосподарської виставки, де учнівську бригаду нагородили іменним трактором.

1967 року Ліна Гаврилівна заочно закінчила біологічний факультет Херсонського педінституту. У 1968 році разом з чоловіком та двома синами переїхала на постійне місце проживання у Підгородне. Тут мешкала старша сестра, лікар Олександра Троїцька.

Спочатку Ліна Писаревська була організатором позакласної роботи СШ №1. Через рік її призначили директором СШ №2. Тоді ще ця школа знаходилася «на горі» – у приміщенні нинішньої СШ №4. У 1978 році було побудоване нове приміщення, на вул. Радянській (нині вул. Державна). Вчителі разом з директором, не шкодували літніх відпусток, аби прискорити облаштування шкільної новобудови. 1 вересня 1978 року відбулася перша в новій школі урочиста лінійка… Ліна Гаврилівна працювала на посаді директора школи №2 двадцять один рік - з 1969 по 1990 рр.

У 1974 році учнівська виробнича бригада середньої школи, яку очолювала Ліна Писаревська, виборола І місце в обласному змаганні виробничих бригад. Про досвід роботи юних працівників сільського господарства з України відзняли передачу на Центральному телебаченні. 1980 року Підгородненська середня школа №2 одержала почесне звання «Зразкова школа».

З 1970 по 1984 рр. Ліна Писаревська очолювала районний жіночий клуб «Сучасниця». 1974 року була делегатом Всесоюзної конференції «Радянська жінка». Двадцять років поспіль, аж до 1990 року, її обирали депутатом селищної та міської рад. З 1997 по 2000 рр. Ліна Гаврилівна обиралася головою Ради ветеранів Підгородного. З 1999 по 2005 рр. працювала заступником директора приватної школи у Дніпропетровську.

У 2007 р. вийшла друком книга художніх мемуарів Ліни Писаревської «Зворотний зв’язок». Доктор педагогічних наук Ганна Токмань у своїй рецензії до видання рекомендувала його як настільну книгу для молодих вчителів. У ній педагог з багатющим досвідом ділиться з читачами своїми професійними набутками. Автор згадує колег, з якими пощастило працювати: Любов Никифорівну Синельникову, Клару Василівну Ікол, Галину Миколаївну Дадіверіну. З теплотою згадує, як до школи прийшли молодими фахівцями і залишилися в ній на довгі роки Валентина Олексіївна Лебідь (Галушка), Віктор Григорович Бондар... В книзі також наводяться приклади непедагогічного поводження деяких працівників школи, це може стати наукою для нинішніх молодих педагогів. Розповідається і про декого з неординарних, не завжди дисциплінованих, вихованців, які запам’яталися своїми вчинками і, безумовно, навчили свого педагога чогось важливого…

З властивою їй дотепністю та гумором змальовує в своїй книзі курйозні випадки зі шкільного життя. Ось хоча б такий випадок, який яскраво та колоритно описала Ліна Гаврилівна. Заслужена вчителька України Тетяна Дмитрівна Ляшенко свого часу мала таку розмову зі своїм учнем Миколою Лінським. «... Еней був парубок моторний і хлопець, хоч куди козак...» - хто це написав? - наполягала вчителька. - Пушкін! - бовкнув Микола. - Ти, мабуть, крім Пушкіна, нікого й не знаєш! - не звертаючи уваги на жарт обурилась Тетяна Дмитрівна. - Знаю! - ніяк не збентежившись, заперечив Микола. - То кого ж іще? – не вгамовувалась Тетяна Дмитрівна. - Великого письменника Підгородного. - ?? - однокласники здивовано замовкли. - Так, так, Тетяно Дмитрівно, будемо колись вивчати його байки, а на базарі стоятиме йому пам’ятник. - Тетяна Дмитрівна якось розгублено запитала: - Байки кажеш? Пам’ятник? А чому на базарі? - Ну, Тетяно Дмитрівно, ви ж наша аборигенка і мусите знати, що наш базар – центр підгородненської мислі.

Учні вже здогадувались, що мова йшла про Володимира Івановича Вовка, талановитого вчителя української літератури, який часто друкувався в районній газеті, писав дотепні і навіть талановиті байки і дуже пишався, що може їх читати з газети на уроках...»

2009 року Ліна Гаврилівна видала другу свою книгу – це художньо-документальна проза «Радійте життю», яка розповідає про свій родовід.

Книга Ліни Писаревської «Зворотний зв’язок» з автографом автора є у фонді Районної дитячої бібліотеки, тож всі бажаючі можуть взяти її почитати.

Тетяна РУХЛІНСЬКА, заступник директора по роботі з дітьми.