ВЕСНА на початку зими?.. Заплутавшись у часі, ласкаве сонце грудня пестить своїм промінням все довкола підгір‘я: пагорби, незворушні дерева, стрімке шосе, що веде нас із Хмельницького до Чернівців.
На хвильку зупиняємось біля молодого букового лісу.
- Прямо аж хочеться підставити себе під оце тепле сонце і дихати на повні груди, - вихоплюється з моїх фібрів душі.
- Ви би побували тут квітучою весною - ото Божа благодать, - долучається до несподіваного пафосу Володимир
Боднарчук.
Відразу ж пригадується листопад 2009 року. Холодна імла, дошкульний моросливий дощ. Тоді на околиці Новоселиці зібралося чимало люду - тут урочисто відкривали перший у Чернівецькій області елеватор сучасного зразка. День той не радував шановне товариство лагідною погодою, та подія видалася по-справжньому святковою.
А знаковість її полягала в тому, що підприємці з Дніпропетровщини, об‘єднавши зусилля із аграріями Чернівеччини, втілили в реальність масштабний інвестиційний проект, ввівши до ладу потужний елеваторний комплекс. Це стало певною відправною точкою у подальшому розвитку аграрної галузі цього західного регіону України (нарис «Схід прямує на Захід», «Сільські новини» від 12.11.2009 р.).
Від того прохолодного листопада до нинішнього сонячного грудня минуло трішечки більше двох років. Час швидко сплинув, здається, його так мало, що можна згорнути в пригоршню. Насправді то були дні, тижні, місяці копіткої праці, всіляких клопотів, якихось проблем, сподівань, навіть втрат, але головне все-таки - звершень та здобутків.

За Трояновим валом
- Це вже наші землі, – каже Володимир Боднарчук.
Ось і нагода відрекомендувати мого попутника, в одній особі керманича авто і заступника директора ТОВ «Агрофірма ім. Суворова». Із Хмельницького ми здолали більш як півтораста кілометрів, аж, вважай, до двох кордонів - із Молдовою та Румунією.
- Перед вами Подвірне, - показує з височини дещо нижче Володимир Тимофійович. – А за селом гора зі знаменитою на весь світ «Попелюшкою».
Попелюшка – гіпсова печера довжиною близько 90 кілометрів, вхід до якої розташований на території Молдови, але основна її частина – в Україні. Печера трирівнева, має великі розміри підземних галерей, з майже невичерпними запасами спелеоресурсів, унікальними вторинними мінеральними відкладеннями та утвореннями. Це унікальна геологічна пам‘ятка природи загальнодержавного значення.
…Наша автівка обережно звертає на грунтівку, що в'юнкою стрічкою лине донизу.
- Оце так званий Трояновий вал, а в просторіччі – «турецький», - Володимир Боднарчук упевнено тримає кермо: шлях йому добре відомий…
За переказами, Подвірне (з 1946 р.) виникло біля Троянового валу – місцини, що спрадавна вважалася кордоном Римської імперії. Наприкінці вісімнадцятого століття турки, укріплюючи цей вал, заганяли жителів довколишніх поселень та полонених виконувати пекельну роботу. Неподалік і виникло село Кишло Салієве («кишло» - поселення з турецької, Салій - командувач турецького загону).
- Чудові у вас краєвиди, особливо ж із такої височини, - відзначаю вголос. І враз наморщую свого носа: - Ви знаєте, Володимире Тимофійовичу, ніби дитинством запахло…
- Що, відчули? - сміється Боднарчук.
Не тільки відчув, але й побачив. Обіч валу снували трактори, розкидаючи на полях органіку.
- Із запахом перегною познайомився ще несвідомим хлопчаком, коли виколупував свої перші черв‘яки на першу рибалку, - ділюсь своїм «романтичним» спомином. – Жили ми край села, і щоосені з поля віяло цим «ароматом» у двір…
- Тепер мало де на полях побачите органіку.
- Це правда. Але нехай краще віє перегноєм, аніж ядучою хімією.
- Ми щороку вносимо більше двадцяти тисяч тонн органічної поживи. Ця робота – останній, що називається, штрих у повному циклі хліборобського року, – наголошує Володимир Боднарчук.
ТОВ «Агрофірма ім. Суворова» - багатогалузеве, великотоварне господарство, що має в обробітку більше 11 тисяч гектарів землі у трьох районах Чернівецької області. Веде свою діяльність на висотах та обширах десятків, навіть сотень кілометрів. Діяльність непросту, повсякденну, але досить успішну. Втім, про це дещо пізніше.

Традиціям вірне село Подвірне
У прикордонному Подвірному нині майже три тисячі жителів. Таким великим село, власне, було завжди, а історію має – про все і не напишеш.
Іще з часів «турецького» валу подвірненці покоління за поколінням боролись за кращу долю, а найчастіше – за право на саме життя: у складі пригнобленої російським царатом Бессарабії, в жорнах протистояння боярської Румунії та молодої радянської влади, за окупації фашистською Німеччиною. Де-юре Подвірне (тоді Кишло Салієве) українським стало 1940 року. Фактично ж розвиватись почало в умовах української державності (хоча й за Союзу) вже після війни.

Із висоти дня сьогоднішнього, вже після двадцяти літ незалежності, навіть найзатятіші апологети колишнього СРСР не зважаться кинути камінь у так званий колгоспний лад на селі. Якій би обструкції не піддавали цю модель розвитку, вона була, відбулася, напевно, в своєму кращому варіанті, заклавши досить міцні підвалини на майбутнє… Утворений на початку п‘ятдесятих минулого століття колгосп імені Суворова за період свого існування став одним із найпотужніших господарств Буковини.
У дев‘яностих роках (всі ми це добре пам‘ятаємо) по всій сільській Україні прокотився руйнівний вал, викликаний невизначеністю державної політики в аграрному секторі. Болісним був той період і для Подвірного. Але тут не змарнували надбання попередників. Існуюче нині ТОВ «Агрофірма імені Суворова» примножує раніше здобуту славу, тепер уже в умовах конкурентного ринку доводить свою спроможність залишатися серед лідерів.
…Піднімаємось із Володимиром Боднарчуком на другий поверх Будинку культури. Навстріч виходить ставна жінка – погляд її променить цікавістю і добрим усміхом. Тетяна Данилюк завідує сільською бібліотекою та краєзнавчим музеєм. Поталанило все ж тим селам, де були і є свої хранителі історії, що зберігають безцінні «осередки вічності».
- Експозиція музею, - відзначає Тетяна Сильвестрівна, – одна з найбагатших у нашому краї. Тут і археологічні знахідки, і документальні свідчення, і елементи побуту від стародавніх до пам‘ятних нам часів.
Музей започаткували рішенням правління колгоспу ще у 1968 році. Вчителька історії місцевої школи Броніслава Предиткевич натхненно взялась за справу, і згодом експозицію збирало все село.
- Подвірне здавна славиться своїми ремісниками, - продовжує Тетяна Данилюк. – Погляньте тільки-но, які гарні кутарі (великі гобелени – Авт.) ткали та вишивали наші господині. А які вироби з чорної глини в гончара Ярослава Славінського! Нині він має свою майстерню у Львові.
У центрі другої зали музею - гіпсова скульптура на повний зріст.
- Це колгоспниця-подвірненка. Зліпив її з образу своєї дружини Минодори вчитель Сильвестр Грибінський. А оце довкола, - показує завідувачка музею, - пам‘ятки тієї доби, яку ми ще всі застали.
Подвірненські школярики, котрі часто й густо навідуються до музею, впізнають на світлинах своїх дідусів і бабусь. Тоді вони були набагато молодшими, гуртом дружно працювали, створювали те, чим нині їхні діти та онуки користуються, що бачать щоденно.
За колгоспу імені Суворова Подвірне розвивалось як експериментально-показове село. Постав у своїй красі найсучасніший на ті часи центр – з усіма, як тоді мовилось, необхідними об‘єктами соцкультпобуту, вулиці села «вдяглися» в асфальт.
Окраса села – дитячий садочок. Швидше, це вишукана барвиста будівля, схожа на палац дитинства. Нещодавно ТОВ «Агрофірма ім. Суворова» допомогло зробити найсучасніший ремонт всередині приміщення. Дітки мають музичну та ігрові кімнати. Харчуються натуральними продуктами, що виробляються в господарстві.
У музеї фотознімки найбільш відомих подвірненців. На осібному місці: Анатолій Мамаєвський, котрий служив на броненосці «Потьомкін»; Євген Чорний, що відкрив родовище алмазної трубки «Айхал» в Якутії; п‘ять кавалерів ордена Леніна (висока нагорода за Союзу). А ще - чимало відзнак відомого за межами Буковини колгоспу імені Суворова і, як місцевий раритет, – портфель Григорія Прохоренка, котрий багато років незмінно керував цим господарством, вивівши його на високий загальносоюзний рівень.
Кожне відоме село сильне своїми традиціями і людьми, що ці традиції уособлюють. У музеї є вже й куточок, що відображає сьогоднішню добу Подвірного. Свої почесні місця по праву зайняли заслужений агроном України Михайло Вакарюк та заслужений працівник сільського господарства, повний кавалер орденів «За заслуги» - Григорій Турун. Вони сформувались як особистості, як господарники на прикладах плідних та добрих справ своїх попередників і тепер мають неабиякий власний доробок.
На видному місці в кабінеті Григорія Туруна, директора нинішнього ТОВ «Агрофірма ім. Суворова» (на цій посаді він уже більше двадцяти років) – портрет Олександра Суворова. До слова – у центрі села стоїть бюст полководця. Колись і в цих краях солдати Суворова гнали знахабнілих турків та війська зарозумілого Наполеона куди подалі...
Незримо дух великого переможця присутній і сьогодні. Варто прислухатися до Олександра Суворова, який залишив для історії глибокі джерела своєї людської мудрості. Один із багатьох відомих його афоризмів гласить: «Без добродії немає ні честі, ні слави».

Третій вимір
- І що спонукало вас, Михайле Івановичу, зайнятись авіацією?
- Авіацією? - Михайло Вакарюк, керівник агрономічної служби ТОВ «Агрофірма ім. Суворова», посміхається. – Ну, це гучно сказано. Прийшла якось думка: а чому би не оглядати наші поля з «третього виміру», з висоти пташиного польоту.
І головний агроном господарства, фахівець своєї справи з величезним досвідом, сміливо сів на дельтаплана, попри вже немолодий вік.
Ці польоти – своєрідний візуальний аналіз існуючого стану агрономічної карти господарства. «Суворівські» землі розкинулись окремими масивами у трьох районах області – Новоселицькому, Кільменецькому та Заставнівському. Землі непрості з точки зору агротехнології: на пагорбах, зі схилами 3-5о, 85 відсотків з них схильні до вітрової, а надто ж - водної ерозії, середній розмір поля – 62 га.
Зрозуміла річ, особливо не розвернешся – на відміну від широких просторів центрально-східної та південної України. Проте агрослужба під орудою заслуженого агронома Михайла Вакарюка навчилася ефективно долати ці природні перешкоди. У розпорядженні – новітній технічний парк, який створено кілька років тому на значні інвестиційні кошти ТОВ «АМГ Агрохолдинг».
На великих відстанях, незважаючи на складані крутосхили, оперативно працює кілька мобільних технічних груп: спеціально підготовлені механізатори готують грунт на потужних комп‘ютеризованих «Кейсах» та інших тракторах провідних світових марок за допомогою широкозахватних знарядь, із застосуванням протиерозійних агротехнічних заходів, тут же вносяться мінеральні добрива, лягає насіння – всім необхідним забезпечує допоміжна транспортна група. Збирання врожаю ведуть так же швидко та організовано.
- В останні роки умови західної Чернівеччини наближаються до умов спекотних запорізьких степів, - зазначає Михайло Іванович – Вологи все більше бракує. Тим не менше, наше завдання - одержувати стабільно високі врожаї.
Рік, що минув, теж видався бідним на опади, але «суворівці» перевершили встановлені для себе показники врожайності практично з усіх культур, окрім сої. Озимий ріпак «заважив» на 2,3 центнера більше плану – по 22,3 центнера з гектара, озимий ячмінь аж у півтора рази перевищив плановий мінімум - 37,2 центнера з гектара проти 25-ти. Середня врожайність озимої пшениці на площі 1,5 тис. га сягнула майже 50-центнерної позначки. Соняшник всипав по 25 центнерів з гектара, кукурудза – по 75,6 центнера в середньому. До речі, стоцентнерний врожай качанистої – не рідкість для господарства.
У ТОВ «Агрофірма імені Суворова» відмовились від класичної глибокої оранки, застосовують винятково поверхневий обробіток грунту, а на окремих площах – і технологію No-Till.
Варто у цьому зв‘язку поглянути на кілька років тому. Значний масив землі агрофірма ціною значних зусиль та коштів, спрямованих інвестором, реанімувала, позбувшись від двометрових бур‘янів, повернула в сільськогосподарський обіг. Значення цієї великої праці важко переоцінити для всього чернівецького регіону, де взагалі-то орних земель не так багато, як, скажімо, в степовій Україні.
Важлива робота не припиняється. Торік у селі Чорнівка взяли в оренду триста гектарів, хоч далеко не кожен на таке би зважився. З тих, так би мовити, гектарів вивезли аж триста машин викорчуваної акації та іншої деревини. За скромними підрахунками, щоб довести землю до посівних кондицій, затратили близько п‘яти тисяч гривень на гектар. Крім того, відвантажили власникам паїв – жителям Чорнівки – майже вісімдесят тонн зерна.
У процесі відтворення родючості грунтів вагомий внесок тваринництва господарства, яке тут зберегли та мають намір поступово розвивати. Ферми продукують на поля більше двадцяти тисяч тонн органіки щороку.
- Ясна річ, якби ще в попередні роки умови для розвитку тваринницької галузі були реально створені, то ми б і ферми мали інші, більш сучасні, і технологіями передовими користувались би, - зазначає головний зоотехнік Борис Москалюк.
Нині «суворівці» утримують більше двох тисяч голів великої рогатої худоби, з них – 500 дійні корови. Є ще свині, коні.
Слід відзначити, що за дійним молодняком до Подвірного приїздять навіть з інших областей. Цікаво: серед покупців молочного молодняка були ченці Києво-Печерської лаври.
У ТОВ «Агрофірма імені Суворова» все ж планують з часом реконструювати ферми, перейти на високотехнологічні умови утримання худоби та суттєво збільшити молочне поголів‘я.
Принаймні директор Григорій Турун переконаний, що «суворовці» повинні не тільки зберегти наявні робочі місця (таких нині майже 400), але й створювати додаткові можливості для зайнятості сільського населення. Подвірненське агропідприємство вже традиційно в числі кращих роботодавців Чернівецької області.
Живучи на такій чудовій землі, село повинно бачити перед собою перспективу. Це і перший, і другий, і третій – основний, зрештою, вимір.

Час іде тільки вперед
На незнайомій дорозі сонце ховається то тут, то там. А надто воно невловиме на витіюватому ландшафті Буковини.
Із Новоселиці ми прямуємо дещо північніше – у напрямку Сокирянського району, що вже ближче до Вінницької області, хоча й до Молдови теж недалеко. Ранок, як і напередодні, огорнутий промінням «незимового» сонця.
- Ця небачена теплінь всім до вподоби – і людям, і пташкам, - мовить Олександр Кузенко, заступник директора ТОВ «Промінь-Агро», котрий вправно керує нашим авто. – Але, але… Погляньте-но на озимину. Якби ж їй до цього тепла ще дощику.
Особливо й придивлятися не варто. Бо завше сіре тло безсніжного передзим‘я прикрашає обіч доріг яскравий смарагд озимої пшениці чи ячменю. Нині звичної картини не видно. Ні тут, на Чернівеччині, ні в сусідніх Хмельниччині, Вінниччині, ні на далекій Дніпропетровщині.
Прикрі сумніви ятрять українські села за долю майбутнього врожаю. Небесне світило в останні осінні місяці відверто «перестаралося», не пускаючи дощу на засіяні лани – такої кволої озимини мало хто зі старожилів пригадає. Але тривожно на душі селян не тільки за це.
Яким буде рік 2012-ий?..
Коли лягали на папір ці рядки, вся аграрна Україна, нарешті, дізналася, що Верховна Рада продовжила дію мораторію на продаж сільгоспземель до 1 січня 2013 року. Тайм-аут узято за логічним розвитком подій, бо питань, а подекуди цілих ребусів, щодо запуску ринку землі нагромадилось ой як багато!
Думки повертають до розмови в кабінеті Григорія Туруна – рішення ж про «відстрочку» ще тоді не було. Хоча сказане, на мій погляд, залишається актуальним і сьогодні, залишиться таким же і далі.
- У земельних відносинах необхідно все стократ обміркувати, - сказав Григорій Турун. – Бо гіркого досвіду вже досхочу наїлися – непродуманих рішень в аграрній політиці вистачало.
Ніде правди діти.
Навіть з першого знайомства Турун справляє враження людини розважливої, сказати б навіть, незворушної, мов скеля. З відгуків чув, що Григорій Порфирійович грунтовний у своїх думках, тому майже завжди приймає рішення, що є переконливим для інших, для ввіреного колективу. Звісно ж, це передусім, особливість характеру, але ж водночас і результат набутого життєвого та господарського досвіду.
В очікуванні земельної реформи українське село ніби розтривожений вулик. І, звичайно ж, спільного знаменника не має, як ніхто поки що не може спрогнозувати можливі наслідки.

Що ж стосується Чернівеччини, то тут, як і будь-де, своя особливість. Регіон густонаселений споконвіку, без земельних просторів, середній розмір паю 1,2-1,5 гектара. Людей допікає незайнятість. Чимало буковинців, утомившись від заробітчанства, хотіли би повернутись на батьківщину і працювати на землі. Декотрі, особливо з молодих, підприємливих, підзаробили на чужині якийсь капітал і вже лаштують «амбітні» плани взяти в оренду 100, 200, а то й 300 гектарів.
По-людськи можна всі ці наміри зрозуміти. Проте…
- Ще свою родину на тих гектарі-півтора можна прогодувати, - каже Віталій Гаращук, заступник директора з орендних відносин ТОВ «Агрофірма ім. Суворова». – А розбагатіти?.. Даруйте. Високі врожаї можливі тільки при сучасних технологіях, налагодженому збуті вирощеного.
Безумовно, дія закону про ринок землі не повинна допустити масового відчуження паїв у натурі, оскільки порушиться баланс сівозмін – основа основ агротехніки. Подібно сонцю час іде тільки вперед. У всьому світі поступово починає домінувати організоване великотоварне агровиробництво.
- Сум‘яття в думках багатьох власників земельних паїв паралельно супроводжується низкою організаційно-технічних негараздів, - зазначає Віталій Гаращук. – Особливо у справі реєстрації договорів оренди. Ця процедура, на відміну від попередніх років, змінена, крім усього, додався ще й електронний документообіг. Але районні управління земельних ресурсів, яким і передана нині ця функція, виявилися фізично не готовими до такої копіткої роботи. Щодня над цим клопотом у господарстві працює 3-4 чоловіки, але зареєструвати вони можуть щонайбільше 15-20 договорів.
Варто додати, що у ТОВ «Агрофірма ім. Суворова» 8200 пайовиків, агропідприємство працює на території 20 сіл та 19 сільрад. Скільки ж то назбирується паперових томів! Не кажучи вже про взаємостосунки з пайовиками - процес цей триває постійно.
Безумовно, рік нинішній для «суворівців» буде нелегким. Але тут уже здолали не одну складну висоту.

Славним Романківцям - щедрі врожаї
- Романківці - одне з найбільших сіл Буковини. Тут проживає п‘ять тисяч чоловік, - Олександр Кузенко пригальмовує на в‘їзді в село – дорога звично вже збігає вниз.
Романківці відразу ж ваблять зір яскравими барвами добротних будинків. Усе-таки це особлива риса буковинських сіл. У центрально-східній Україні переважає якась одноманітність, однотипність, - варто все ж східнякам повчитись прикрашати свої оселі на манір західноукраїнських.
- Романківці обжилося зручностями на зразок міських, - продовжує розповідь Олександр. – Село газифіковане, має гімназію, дитячо-юнацьку спортивну школу, дошкільний навчальний заклад, аптеку, магазини, геріатричний стаціонар (Будинок престарілих – Авт.). Є чудовий парк – пам‘ятка садово-паркового мистецтва, унікальний храм – дерев‘яна Свято-Михайлівська церква.
- А ось ліворуч – Будинок культури. Тут нині наше господарство проводить внутрішній ремонт, - додає Кузенко.
ТОВ «Промінь-Агро» за площею значно поступається ТОВ «Агрофірма ім. Суворова». Але до приходу інвестора в особі ТОВ «АМГ Агрохолдинг» проблем мало, здається, більше.
- Якби мене вернули в ті складні роки, навіть із сьогоднішнім досвідом, я би не побажала те нікому ще раз пережити, - щиро зізнається Ганна Пшеничко, директор товариства.
Більше двадцяти літ тому молода закарпатка почала свою роботу за фахом зоотехніка на фермі в сокирянських Романківцях. Потім - найважливіше в житті жінки – материнство.
- А коли повернулась, - згадує Ганна Дмитрівна, - ледь не сплеснула руками й у відчаї не закричала: «Ой, ненечко!» Із тисячі корівок лишилося сто двадцять та тільки півсотні свинок. А гірше ж – два з половиною мільйони боргів. На 2002 рік то була дуже велика сума.
- І не страшно вам було впрягатись у такого напіврозваленого воза, Ганно Дмитрівно?
- Ой, лячно попервах.
- Та ще й жінці з таким добрими очима, - кажу, насмілившись.
Ганна Дмитрівна від душі сміється:
- То вам так здається. Будеш солодкою – злижуть, гіркою – виплюнуть. Усі головні спеціалісти – сильна стать, допомагають, та і, як-не-як, рідний чоловік - головний агроном. Зрештою, яких би це не вартувало нам надзусиль, зберегли, що могли, пізніше навіть майно господарство викупило за стовідсотковою вартістю. Поступово почали налагоджувати тваринництво.
Моє кляте журналістське єство змушує весь час шукати якихось образних аналогів. Жартую:
- З таким чудовим прізвищем - «Пшеничко» - вам сам Бог велів «знімати» рекордні врожаї.
- А ми маємо такі врожаї, - серйозно відказує Ганна Дмитрівна. – Цього сезону кожен із п‘ятисот гектарів дав по п‘ятдесят три центнери озимої пшениці, а на шестистах гектарах – по сто центнерів кукурудзи. І якби то тільки на Бога надіялись… Досягнутий результат – сума складових: це нова техніка, закуплена інвесторами, новітні технології, зацікавленість людей (добра оплата праці, що видається, вперше, двічі на місяць).
- У рослинництві за останній час ми зробили суттєвий прорив, - відзначає Ганна Пшеничко. – Але моя мрія - відродити молочне поголів‘я у тому обсязі, яким воно було в свої найкращі часи.
А ще директор товариства навіть не стільки за велінням своєї посади, а суто по-жіночому, бере близько до серця ті тривожні імпульси броунівського руху в свідомості селян, що викликає незрозуміла їм до кінця (бодай поки що) земельна реформа. Та й ще відразу ж знайшлись гінці-агітатори, що, збиваючи з пантелику, закликають власників паїв переукладати договори оренди.
ТОВ «Промінь-Агро» пережило свої найскрутніші часи. Стало міцно на ноги. Щедрі врожаї дали змогу повніше заповнити не тільки власні засіки, але й збільшити розрахунки з орендодавцями землі. Товариство постійно бере участь у благоустрої Романківців. Сто десять селян мають постійну роботу з добрим заробітком. Школярики і дошкільнята харчуються натуральними продуктами господарства за мінімальними цінами.
Тому колектив Ганни Пшеничко, впевнившись у своєму успіху, готовий йти далі у своєму розвитку – за часом, що, як відомо, завжди поспішає…

Микола ШАРИЙ. Фото автора та з архіву ТОВ «Агрофірма ім. Суворова».
Чернівецька область.

На знімках: Подвірне з «третього виміру». Барви дитячого садочка. У музеї Подвірного Володимир Боднарчук і Тетяна Данилюк. Михайло Вакарак 
та Григорій Турун - заслужений агроном та заслужений працівник сільського господарства України. Осінній лан над Подвірним. Уродженка Закарпаття Ганна Пшеничко більше двадцяти
років вирощує хліб на Буковині. Осінній лан над Подвірним.