Поточний № 2 (1390)

22.01.2022

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Вони думають, що сир добувають з вареників...


23.12.2021

Кандидата сільськогосподарських наук, депутата  Миколаївської обласної ради чотирьох скликань Миколу Вікторовича Скорого добре знають не лише на Миколаївщині,  а й по всій Україні. Адже він, напевне, єдиний керівник, який в усі ці роки різних аграрних реформ, коли запопадливі чиновники на місцях, щоб якнайшвидше відзвітувати вищому керівництву про успіхи рефомування, зумів зберегти колгосп. І не лише зберегти, а й успішно розвивати колективне господарство «Прометей». Микола Скорий добре знає і розуміє селянське життя, адже народився і виріс у селі, вже понад тридцять років працює головою колгоспу, робить все можливе для покращення ситуації на селі. Влітку цього року Микола Вікторович відзначив свій 60-річний ювілей, тож цілком логічно розповісти нашим читачам про цю непересічну, сильну людину з відкритим серцем… 
 
Народився Микола Скорий 14 липня 1961 року у селі  Тетянівка Березнегуватського району, що розкинулось серед південного степу, батько Віктор Олександрович працював головним бухгалтером у колгоспі, мати Катерина Григорівна – теж бухгалтер, але у сільській раді. Тож не дивно, що після навчання у Нововоронцовському сільгосптехнікумі і Кримському сільгоспінституті Микола Скорий почав працювати у колгоспі заступником головного бухгалтера. Відслуживши в армії, на Далекому Сході трудився на лісозаготівлях, у морпорту. Та все ж згодом повернувся на рідну степову Миколаївщину, адже туга за рідною землею й сільським життям-буттям переважила все інше. На батьківщині він очолив бухгалтерську службу місцевого колгоспу «Україна». У роки пізньої перебудови у південних областях України виникла тенденція подрібнення великих колгоспів і радгоспів. Ось тоді і в Березнегуватському районі на базі сіл Кавказ і Новоросійське створили нове маленьке сільгосппідприємство, яке успадкувало перш за все усі невирішені проблеми великих господарств. У лютому 1989 року очолити колгосп «Прометей» довірили молодому керівнику - Миколі Скорому. Що довелось пережити новообраному голові, розгрібаючи  «авгієві стайні»  проблем, бо ж у господарстві практично не було ні спеціалістів, ні техніки, – знає достеменно лише він. Поступово сільгосппідприємство почало спинатись на ноги,  збільшувалось поголів’я худоби і птиці, вирішувались соціально-культурні питання села. 
А вже пізніше, під час аграрних реформ, коли запопадливі чиновники на місцях ламали через коліно українське село, Микола Скорий зумів зберегти єдиний  в  Україні колгосп, залишився вірний колективній системі господарювання. І не лише зберегти, а й успішно розвивати колективне господарство «Прометей» в нових ринкових умовах  приватизації і дикого капіталізму. 
І це в той час, коли немало керівників-аграріїв, користуючись хаосом і безладом, «прихватизували» надбання, що створювались і примножувались тяжкою працею не одного покоління селян. Збереження колгоспу далось і дається сьогодні нелегко, адже перш за все тоді треба було переконати місцевих селян, зробити їх своїми однодумцями, а вже потім, спираючись на підтримку людей, «воювати» з армією чиновників різних рангів. Тепер про ті часи і про Скорого ходять легенди. Розповідають так. Спочатку селяни, дізнавшись про реформу, захотіли розпаювати землю. На практиці це б означало руйнацію господарства, розтягування його на шматки. Тоді Скорий на зборах, уважно всіх вислухавши, запропонував землякам своєрідну екскурсію по інших, вже «реформованих» господарствах. Сіли у найняті автобуси та й поїхали по сусідніх селах і районах. Надивились тоді колгоспники на реформоване село: порослі бур‘янами поля, зруйновані корівники та свинарники, порожні клуби…Така ситуація у ті роки була не лише у Березнегуватському чи інших районах, а й по всій Україні. Тож на зборах трудового колективу у селі Кавказ вирішили відмовитись від розпаювання землі і зберегти колгосп «Прометей». Та ось інша біда – немов круки, накинулись на «нереформованих» селян та їх непоступливого керівника різні чиновники й перевіряльники. Адже нескорений «Прометей» псував статистику тодішньому губернатору, який доповів у Київ про проведену згідно з наймудрішими вказівками згори аграрну реформу. А тут – якийсь колгосп.  «Держать и не пущать», – типово, по-самодурськи розсердилось високе начальство. Почались у «Прометеї» перевірки за перевірками: і з району, і з області, і пожежники, і всі, які тільки є, контролюючі служби. Такі перевірки тривають і сьогодні. Складається враження, що вони не припиняються взагалі. Вкусити ж немає за що – зарплата колгоспникам сплачується вчасно, податки до бюджету надходять у повному обсязі, порушень немає. Тож не вдається їм скорити «Прометей» і його керівника Миколу Вікторовича Скорого. А життя  підтверджує, хто був правий. Однак і в ці дні історія, що розпочалась у 90-ті, продовжується. Вже нові, сьогоднішні «реформатори», яких цікавить не те, як житимуть люди у Кавказі, а як «вихопити» такий ласий шматок нерозпайованої орної землі найкращих у світі південних українських чорноземів, продовжують рейдерські нападки на «Прометей». 
Не випадково вони активізувалися саме зараз, адже відкрився ринок землі, розпочато купівлю-продаж земельних ділянок, а це – мільйони і мільярди, й не лише у гривнях, а й у «вічнозелених» заокеанських доларах. У своїх брудних цілях використовують  засоби масової інформації, розповсюджуючи різні фейки про колгосп «Прометей» і Миколу Скорого. 
Так, у лютому цього року рейдери, які мають «дах» високих покровителів з депутатським мандатом, організували приїзд у село Кавказ кореспондентів деяких медіа та «зоозахисників», щоб показати, у яких «жахливих» умовах колгосп утримує тварин. Заїжджі викривачі недоліків дуже далекі від сільського життя, абсолютно не розуміються у сільському господарстві взагалі, і у тваринництві – зокрема. Ці «знатоки» сільського господарства, які намагались вчити господарювати кандидата сільськогосподарських наук Миколу Скорого, який також має двадцять дев’ять наукових робіт і один винахід, два патенти на прогресивні способи вирощування сільськогосподарських культур, – як писали свого часу класики сатири, мають про сільське господарство таке ж уявлення, як і слухачка хореографічних курсів імені Леонардо да Вінчі, яка думає, що сир добувають з вареників… А насправді, велика рогата худоба, бички і корівки, у «Прометеї» – добре доглянуті і вгодовані на безприв’язному утриманні. Але цього не захотіли побачити «спеціалісти» по …сиру з вареників. Є на території господарства і ставки, які належать колгоспу. Тож браконьєрам і любителям «ловити рибку у каламутній воді», як у прямому, так і у переносному значенні цього слова, – тут зась.   
Збережене Миколою Скорим колективне господарство практично щодня доводить всім успішність свого господарювання на землі. Зараз колгосп «Прометей» має понад чотири тисячі гектарів орної землі. Тут у пошані висока культура землеробства з обов’язковим дотриманням  сівозмін, внесенням оптимальної кількості добрив та застосуванням засобів захисту рослин, використанням високоякісного насіння. Все це дозволяє у складних, можна сказати навіть «спартанських» умовах,  мати стабільно високі врожаї зернових та технічних культур. Зернові тут дали в цьому році на круг по 40-50 центнерів добірного зерна, добре вродив соняшник, на збирання якого виходили в загінки до 14 власних та орендованих імпортних комбайнів. Десятки одиниць колісної і гусеничної техніки налічує механізований парк господарства, є власні склади для зберігання сільгосппродукції в очікуванні найбільш вигідної ціни. Колгосп працює з прибутком, мають навіть власний літак для обробітку посівів.
Щороку  «Прометей» сотні тисяч гривень спрямовує на вирішення соціальних питань мешканців сіл. За власні кошти допомагають місцевій школі, закладам охорони здоров’я і культури. Молодь активно займається спортом, про що свідчать десятки кубків, здобутих на турнірах із самбо та дзю-до. Але, як говориться, біда не приходить одна. У спортивному залі школи, де діти займались боротьбою, у травні цього року сталась пожежа. Місцеві говорять, що не випадково, що це – підпал. Тоді завдяки мужності рятувальників і місцевих жителів пожежу вдалось загасити, і вона не перекинулась на основне приміщення навчального закладу.
 Але й тут замовні заангажовані «писаки» розповсюджують про місцеву школу різні нісенітниці, поливають брудом, нацьковують перевірки за перевірками. І це не випадково, це помста керівнику господарства, адже директором Кавказької ЗОШ І-ІІІ ступенів працює його донька Марія Скора. Насправді ж у школі для дітей створено комфортні умови, налагоджено харчування, ефективно проходить навчально-виховний процес, високий фаховий рівень викладання всіх предметів шкільної програми. Можна навести лише один, але яскравий приклад. Щоб діти добре опановували іноземну мову, вчительку англійської вищої категорії і з великим стажем викладання щодня підвозять з Березнегуватого у село Кавказ на уроки. 
Якщо ж повернутись до справ суто господарських, то рішення про розподіл прибутків приймають колгоспні збори, хоча, зрозуміло, авторитет керівника при цьому важить чимало. Працівники господарства мають гідну заробітну плату, а пенсіонери отримують від колгоспу  грошову прибавку до скудної державної пенсії. Для Миколи Вікторовича Скорого головне – люди, він робив і робить все можливе, щоб у них  була стабільна робота і добрі заробітки. Голова колгоспу – незаперечний авторитет у колгоспників, який цілком заслужено було завойовано впродовж 30 років нелегкою працею і справжньою турботою про людей. Микола Вікторович – людина енергійна, цілеспрямована, за багато років головування у колгоспі жодного разу не був у відпустці, говорить - ніколи. Він встигає скрізь: поїхати у відрядження до іншого регіону, щоб з давніми партнерами домовитись про закупівлі сільгосппродукції, у Харкові провести переговори про придбання сільськогосподарської техніки, повернувшись, вирішує нагальні господарські проблеми у рідному господарстві. Назва господарства «Прометей» співпадає з тим, що з дня у день, з року в рік робить для людей його керівник. Адже у давньогрецькій міфології Прометей є символом людини, яка прагне робити добро. Микола Вікторович Скорий не зрадив, залишився вірний своїм односельцям, тож йому довіряють і підтримують люди, саме підтримка людей дає йому наснагу до перемоги у щоденній боротьбі за збереження господарства, села і нормального життя місцевих мешканців.  У японській боротьбі дзю-до є такий термін – іппон, він означає – чиста перемога. Тож побажаємо Миколі Скорому і його однодумцям чистої перемоги у нелегкому двобої за майбутнє.
Олександр ЮРЧЕНКО.
с. Кавказ, 
Березнегуватська ОТГ, 
Баштанський район, 
Миколаївська область.