Поточний № 27 (1265)

16.07.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Вони - однакові. А ми?


03.01.2013

Або чому час минає, а нічого не змінюється  на краще в нашому житті?

ЧИ ЗАДУМУЄМОСЯ ми над цим? Всі суспільні науки (право, історія, філософія, політологія) займаються вивченням  життя нашого суспільства, намагаючись створити цілісну картину майбутнього, передбачити можливість настання наслідків у результаті тих чи інших дій керівництва і управління державою. Здавалося б, повинен бути прогрес у розвитку країни, а у нас склалося ніби замкнене коло: на чергових виборах повірили кандидатам, обрали, очікуємо добрих результатів, а вони, ті сподівання, знову не виправдовуються. Вкотре чухаємо потилицю: мабуть, помилилися, не тих обрали.  Ходимо по тому самому колу, ходимо, і результат той самий маємо. У чому ж справа?
Насамперед, нам треба усвідомити і не заперечувати ту істину, що і кандидати у депутати, і у президенти вийшли з нас, тобто з народу. Не заслали ж їх нам інопланетяни? З нас вони, рідненькі, вийшли, з нас! І ми їх обрали. То чому ж  тоді незадоволені і кричимо на всі лади:
- Вони всі однакові!
- Нема таких граблів, щоб від себе гребли!
- Кожен, якби туди потрапив, те ж саме робив би!
Такі і подібні думки частенько можна почути серед нашого посполитого люду. У них частково звучать і неприязнь, і осуд, і відверта ненависть, а іноді й виправдання та заздрість отим обранцям. Бо, бач, поталанило їм бути біля «корита» державного. Після виборів критикуємо, галасуємо, що нас одурили. Так, дурили, одурюють і будуть одурювати, бо багато хто з нас залюбки грає в цю гру:  купляється  на гречку, продається за копійки, вірить обіцянкам-цяцянкам кандидатів (навіть тим, хто сто раз уже був у владі і двісті разів брехав), а потім:
- Ой лишенько, як нас підманули, як нас підвели!
Відомо, що мудрість нації вимірюється її інтелектом. А з огляду на те, як легко нас «развести, как котят», можна сказати: не доросли ще ми, не дозріли називатись мудрими, далекоглядними. Хочемо жити добре, принаймні так, як у Європі, а думати, передбачати наслідки своїх дій - зась!
Ще одна ментальна риса у нас є: розумним вважається той, хто завжди намагається бути оддалік будь-яких процесів, подій. Саме отой «мудрагель», чия  «хата з краю». Скільки за існуючих умов життя у нас виникає проблем, питань, що печуть  усім! І більшість з нас мовчить. Тільки сопемо та в себе вдома на кухні кулаками махаємо, аж свистить. А відстояти свої інтереси гуртом не вміємо. І, що найцікавіше, це наш унікальний український парадокс: тій людині, яка спромоглася підняти голову, проявила громадянську свідомість, відстоює і себе, й інших, ті ж, заради кого це робиться, можуть кинути у вічі:
- Що, розумний знайшовся?!
Тут ми майстри: втоптати, принизити, зганьбити того, хто насмілився проявити себе як людина небайдужа, з власним почуттям гідності. А тоді ще дивуємося: чому наша інтелігенція така інертна, так мало проявляє себе, намагається ні в що не втручатися? Цікаве у нас ставлення і до пристосуванців:
- Він такий хитрий, при будь-якій владі прилаштується і «портфель» матиме.
Ця фраза звучить теж неоднозначно. З однієї сторони присутня ніби і зневага, а з іншої - проглядається і прихована заздрість рисам людини, яка безпринципна, ніколи не має власної  думки, підступна, здатна, як флюгер, «крутитися» задля власного зиску. І, на жаль, такі «хамелеони» найчастіше у нас прориваються у владу. А хто їхній провідник туди? Та ми ж!
Подивімося на наші виборчі комісії: хто, як правило, в них?  Хоч в селі, хоч у місті, склад приблизно однаковий: перелякані, морально зґвалтовані вчителі, вихователі дитсадків та інші  працівники соцсфери. Чому саме вони? Бо на них може натиснути адмінресурс, залякавши звільненням з роботи, іншими жахіттями, якщо не будуть під час виборів його слухати.
На жаль, у нашому суспільстві ще не сформувалася критична маса людей небайдужих, думаючих патріотів, синів і доньок своєї держави, яка б змінила ситуацію на краще. Тому не треба говорити про можновладців, що «вони всі однакові», ми теж у більшості своїй «однакові», такі ж, як вони, тільки можливостей менше. «Яке коріння - таке й насіння»,- говорить народне прислів'я. Ми породили їх, а якщо хочемо, щоб вони змінилися, то повинні змінитися, насамперед, самі на краще.
У Володимира Даниленка є оповідання «Місто Тіровиван». У ньому поет, що працює сторожем, розповідає п’ятилітній дівчинці казку про те, як живуть у місті Тіровиван, яке у зворотньому порядку читається місто Навиворіт. «Бо така це земля, моя сироїжечко, - говорить він, - якщо небо й дасть їй ключі від камери, то її люди далеко від буцегарні не зайдуть, так і будуть блукати навколо тюремного муру».
«А чому далі  муру не підуть?» «Бо їхній дім - тюрма», - зітхнув Циципович. Ця метафора про головну проблему українського суспільства - рабську психологію, яка дісталась у спадок від імперій.
Наша проблема у нас самих, і ніхто нам не допоможе, якщо ми самі собі не допоможемо.

Наталя ШИРОКА.