Знаково: під вечір, в неділю, в переддень великоднього посту, вздовж залізничних колій на південний схід небо почорніло від гвалтівливого вороння. Таке тривало добрих півгодини. Десятки, а то й сотні тисяч птахів чомусь летіли саме туди, туди...

ТАК, у Криму та деяких південно-східних регіонах нашої мирної держави стало неспокійно. Це - м’яко кажучи. Насправді, якщо висловлюватися звичайною мовою, на півострові Крим вже почалася справжня агресія з боку Російської Федерації. Поки що без пострілів і жертв. Блоковані практично всі військові частини сухопутних і морських сил нашої держави. А ще раніше частина мирного населення під так званою «загрозою нападу профашистських бандерівців з Заходу» записалася до загонів самооборони і підтримує антиконституційний уряд Криму, емісари від якого разом з до зубів озброєними солдатами поки що братнього російського війська, закликають наших військовиків скласти зброю. Однак наші вірні захисники Вітчизни не йдуть на компроміс.
А чому все це сталося? Майдан?.. Нова влада?.. Захист росіян і російськомовного населення?.. Загроза російським кордонам?.. Ні! Все це мильні бульбашки на політичній арені. У російського президента Путіна, головнокомандувача всіх військ своєї держави, вже давним-давно закралася думка, як колись у Петра Першого, відродити «Великую Рассию». І насамперед силою. Це і війна в Чечні, і відвойовані території Осетії та Абхазії (там тепер повне безладдя і голодування народу), і вже трохи забуті події в районі острова Тузли, «братське» підписання угоди продажу Україні газу, перешкоджання на митницях торговельним зв’язкам... Одне слово, великий полководець низенького росту (низькорослі лідери завжди намагалися доводити свою зверхність над іншими) жадібно хотів і хоче розширювати кордони своєї і так величезної імперії. Причому попередник Росії колишній Союз, роблячи подібні дії в Чехословаччині, «відстоював» соціалістичні інтереси… Тепер же у протистоянні за великий переділ світу вступають країни капіталізму. Але це, вибачаюсь, невеличкий відступ від головного. А головне в усьому цьому упродовж останніх років – пошук якогось приводу для можливих дій з боку Росії до незалежної «бандерівської та хохляцької» України. І от такий привід знайшовся – в сусідній державі відбулася зміна влади за безпосередньою участю народу, який не став більше терпіти знущання над собою однойменного (як і в сусідів) диктатора-президента Януковича. Президента, котрий прийшов до найвищого посту, активно підтримуваний своєю ж партією регіонів. Партією, яка сліпо виконувала протягом понад десяти років його волю. Виконувала, але тепер переважною кількістю голосів у Верховній Раді засуджує його диктаторські дії і вчинки. І це вже не заради тієї самої його партії, а з позиції усвідомлення скоєного їх колишнім патроном перед народом, який сліпо йому довіряв. Хоча сказане не зовсім точно віддзеркалює події минулих виборів, на яких в багатьох регіонах відбувалося незаперечне фальшування голосів. В тому числі й по стратегічній для держави Дніпропетровській області, де «видали на гора» необхідний відсоток голосів за тепер вже екс-президента Януковича.
Я переконаний, що в цього лідера держави з кримінальним минулим із самого початку були проросійські наміри співпраці для того, щоб з часом перейти під тепле крило сусідньої країни, а ще аби спокійно почуватися у своєму Межигір’ї, створивши для того надпотужну силову структуру міліції і зашкодивши зміцненню й модернізації своєї армії та флоту. Заважало розіграти російську карту тільки одне: «я ж не буду тоді на своїй території головним царком!»
…Про «великий і палкий патріотизм» до України наш колишній, не зовсім чесно обраний «цар-батюшка» письмово заявив, перебуваючи в бігах, що просить невідкладного втручання російських військ на територію України для відтворення влади, адже в «його» країні створився хаос, йде переслідування людей і т.д. Це так зване звернення Януковича до Путіна озвучив на засіданні Ради Безпеки ООН в Нью-Йорку російський представник при ООН Віталій Чуркін. Однак всі інші держави засудили дії Росії і її безпідставну агресію, про що знає й кожен з нас.
В ці дні і години дипломати різних країн поспішають до України, щоб пересвідчитися в дійсних реаліях. Просять і вимагають президента Путіна схаменутися і відвести війська до їх місць дислокації. Головний аргумент – підписані ядерними державами США, Великобриттанії і тієї ж самої Росії міжнародні документи про гарантії безпеки України, яка добровільно відмовилася від ядерного озброєння. Однак два сусідні «ворони» не зважають на світову спільноту, не зважають на близькі стосунки братніх російського і українського народів. З кожним днем продовжується нарощування військ в Криму та поблизу східних кордонів нашої держави. Урядом, політиками різних рангів робиться все можливе, аби не зробити першого кроку до кровопролиття. Разом з тим в повну бойову готовність переведені всі війська. Розпочалася мобілізація воїнів запасу у військкоматах, до яких добровільно (!) йдуть свідомі захисники Вітчизни, тим самим доводячи власний патріотизм і силу духу українського народу. Та не дай, Боже, статися найгіршому.

Олександр СВЯТИНА, член Національної спілки журналістів України, ветеран журналістики.