У більш як двадцяти семи тисячах сіл України нуртує, мов кров у венах, своє життя. Щасливе і не зовсім, бурхливе та більш спокійне, оптимістичне й ледь жевріюче. Кожне село – це епіцентр людських доль, це осередок суспільної самоорганізації, зі своєю історією, зі своїми буднями, зі своїми надіями та сподіваннями.
Кожне українське село, а фактично у кожного з них безжальні часи лихої минувшини висмоктували живильні сили, має право на своє, особливе свято…

Свято у вишиваних рушниках
Степанівка. Середньостатистичне село, яких так багато в Україні. Субота ранньо-спекотного червня. До ошатного зеленого центру села (на знімку) підходять степанівці – і малі, і молоді, і вже літні... Від прикрашеного вишиваними рушниками, колосками, живими квітами місця святкування Дня села линуть мелодії українських народних і сучасних пісень.
Усіх гостей свята дзвінко вітають вихованці місцевого дитсадка «Світлячок». Дітки беруть коровай і, підійшовши, вручають його директору ПП «Комунар» Івану Радченку. Це господарство є бюджетоутворюючим для Степанівки. А, крім цього, спрямовує додатково з власної ініціативи значні кошти на соціальний розвиток села. Івану Радченку присутні на святі заступник голови Великобагачанської РДА Анатолій Нагога та заступник голови райради Євген Луценко вручають Почесну грамоту райдержадміністрації. Соціальна підтримка спонукає молодь пускати коріння на рідній землі. За рік у сільську родину додалося 14 новонароджених степанівців. Під оплески земляків молоді батьки з малятами виходять на сцену, їм вручають подарунки.
Ведучий святкового дійства закликає всіх вшанувати добрим словом та побажаннями довголіття найстаріших жителів села. Це Ганна Кисіль (1915 р.н.), Оксентій Рибальченко (1916 р.н.), Варвара Гоменюк (1918 р.н.), Марія Нечипоренко (1919 р.н.).
Обрядова голова Степанівської сільради Лариса Беркало підносить рушник і вітає із золотим весіллям, вручаючи символічне свідоцтво про цю знакову подію, подружжя Миколи та Галини Мазур. За доброю традицією у минулі роки односельці також віншували «золотовесільні пари». Це Мотрона та Іван Сердюки, їхні сусіди по вулиці Олександра та Микола П‘ятухи.
Піснями, оплесками, подарунками відзначили цього дня й інших своїх односельців – кращих трудівників ПП «Комунар» - тракториста Петра Тарабана, водія Василя Кучера, доярку Марію Свічкар, організатора футбольної команди, яка стала чемпіоном району, Геннадія Подорожного, воїнів-афганців, що мають бойові нагороди, Олександра Неткача та Віктора Свічкаря, майстра кулінарної справи Валентину Латошинську, без допомоги якої не обходяться практично всі радісні та сумні події.
Ще довго над розкішним парком села линули привітання і пісні у виконанні вихованців місцевого дитсадка та школи, народного колективу «Любава», чудового ансамблю Гоголівського будинку культури «Пектораль»…

«Рідне село - моя колиско...»
Автор цих поетичних рядків, нехай і не зовсім витончених, але, безумовно, щирих, - перший сільський голова Степанівки Андрій Калюжний. Сільська рада утворилася тут на зорі незалежності і, звісно, до певної міри і завдяки цьому село не залишилося на узбіччі цивілізації.
Нині Андрій Петрович на заслуженому відпочинку. Але не тільки ліричними словами завдячує Степанівці, але й долучається до справ громади, а з теперішнім сільським головою Віктором Беркалом у нього взаєморозуміння та взаємоповага.
На святі всі з цікавістю розглядали щедро ілюстрований стенд, де розмістилось аж 55 світлин: з несподіваних ракурсів постало село - мальовничі куточки природи, чепурні будинки, вулиці. Цю ідею виносили та втілили саме Андрій Калюжний зі студентом аграрної академії Миколою Наливайком, що захоплюється фотосправою.
- Ми хотіли, - каже Андрій Петрович, - привернути увагу односельців не тільки до навколишньої краси, а й до малоприємних місць, як-то смітники, звалища тощо, закликати людей бути бережливішими, охайнішими, більше дбати про своє село.
На свято також запросили виставити на показ свої роботи місцевого художника Івана Гордієнка, котрий у яскравих барвах зображає рідне село та його краєвиди.
Уже тривалий час очолює сільську громаду Степанівки Віктор Беркало. Кому, як не йому, чи не найбільше відоме життя односельців, їхні проблеми, тривоги, надії. Насамперед, чого б хотілося людям, чого їм не вистачає. Не тільки, як мовиться, матеріального. Бракує спілкування в тісному колі, не менше, ніж городянам, їм, корінним селянам, потрібні світлі та радісні свята. Свята для душі. Саме тому Віктор Беркало став натхненником Дня села, переконував і словом, і ділом, що такий день має неодмінно бути. Причому традиційний.
- Три роки тому ми започаткували це святкування за певним сценарієм, але щоразу була своя відмінність, - розповідає Віктор Миколайович. - Наприклад, цьогоріч свято було з акцентом на родину, наших людей, раніше - на ПП «Комунар», що успішно працює, а також з нагоди сорокаріччя школи. Що ж стосується часу і дати, то, звернувшись до архіву, дізналися - колись у ці дні була освячена місцева Воскресенська церква, яку зруйнувало лихоліттям. Тому вирішили, що в нашому святі має бути присутній духовний стержень, котрий би зв‘язував між собою життя та традиції попередніх і нинішніх поколінь. І щоб свято за суттю наближалося до храмового. Щоб наші люди піднімались над втомливою повсякденністю, згадували своїх батьків та дідів, по можливості приносили родинні раритети для майбутнього музею села. Щоб, зрештою, гуртувалися, навчалися прощати та більше поважати один одного.
Мені ж видається: воскресіння над буденністю в Степанівці на День села цьогорічного червня, як і в попередні роки, відбулося.

Микола ШАРИЙ.
Полтавська область.