НАСІННИЦТВО  як галузь сільськогосподарського виробництва – діяльність надзвичайно відповідальна. І лише завдяки тим господарствам, які професійно займаються дуже кропіткою справою вирощування насіння, ретельно дотримуючись всіх технологічних операцій, українські поля досі засіваються пшеницями та ячменями української селекції. При цьому, звичайно, треба віддати належне українським селекціонерам, які наполегливо працюють над виробництвом нових сортів пшениць і ячменів, які успішно  зростають, витримуючи неймовірну посуху та інші примхи погоди, дають стабільні урожаї, не лишаючи жодного шансу іноземним сортам.

Понад два десятиліття, тісно співпрацюючи із селекційними інститутами,  займаються виробництвом насіння озимих пшениць і ячменів у ТОВ «Агрофірма імені Горького», що розкинулась на благодатних чорноземах Новомосковського району Дніпропетровщини.   

В арсеналі господарства уже зібрано насіння найкращих  і найбільш популярних серед виробників сортів пшениць Інституту фізіології рослин і генетики НАН України – Нова Смуглянка, Подолянка, Богдана, які цьогоріч на полях господарства за умов малосніжної зими і посушливого літа вродили по 62-70 ц/га. 

– Одеські сорти селекційно-генетичного інституту Ліра Одеська і Пилипівка створені для найбільш простих технологій вирощування, для сівби по соняшнику, – розповідає головний агроном агрофірми ім. Горького  Андрій Тупіка. 

Найбільше, до 80 центнерів, з гектара вродила цього року Шестопалівка – пшениця одеської селекції приватного сільськогосподарського селекційно-дослідного підприємтва «Бор». Нинішнього року вони запропонували до вирощування в агрофірмі імені Горькогоі ще два нових сорти безостих пшениць – Шестизерна і Магнітка. 

Отже, господарство не стоїть на місці, постійно шукає нові, більш перспективні й урожайні сорти. 

– Минулого року, – розповідає агроном з насінництва Василь Полюшко, – висіяли по 2, 5, 7 гектарів  пшениць іноземної  та української селекції. По кращому попереднику горохові найвищу урожайність отримали від Богдани, по соняшнику – до 50 ц/га вродила Пилипівка в той час, як імпортні сорти  максимально дали лише 45 ц/га. Такі випробування дають найкращу відповідь на запитання – якими сортами сіяти, – підсумовує досвідчений агроном. – Крім того, всі названі сорти пшениць київської, одеської  селекції при дотриманні технологій дають можливість отримати якісне зерно 2-3 класу, у той час як іноземні – тільки фуражне. 

У господарстві постійно тестують можливих і бажаних попередників для насіннєвих посівів пшениць. Як показав багаторічний досвід, найкращими попередниками залишається горох, що дозволяє отримати урожай на 25 ц/га більший, ніж по соняшнику. Гарними попередниками також є однорічні трави, кукурудза на силос та багаторічні трави.

Вирощують в агрофірмі імені Горького  також ячмені  Аватар і Сталкер одеської селекції, а також Донецький-14 донецької селекції. Всі сорти дають щонайменше по 5 тонн з гектара.

Оскільки вже багато років ТОВ «Агрофірма ім. Горького» займається насінництвом, це вимагає особливої уваги на всіх етапах виробництва, починаючи від підготовки ґрунту і вирощування. Це і  додаткові фунгіцидні обробки, сортові та видові прополки, щоб вилучити домішки інших сортів, інші вкрай важливі технологічні операції. З цією ж метою відбувається ретельна продувка комбайнів під час переходу з одного сорту на інший, яка триває до 1,5 години. 

Остаточна доробка насіння відбувається на  великому насіннєвому заводі, який обладнаний  пневмотранспортерами, що подають зерно до бункера, а звідти зерно прямує в очисний «Пектус–531».  Калібрувальна лінія  обладнана «Пектусами» і «Алмазом», які лише добірне і виповнене  насіння  лишають для завантаження у біг-беги. Приблизно 30-50% відходів йде на фураж. Добре, що в господарстві є тваринництво – є кому згодовувати.

В агрофірмі імені Горького налагоджена система збуту, є постійні клієнти, які завжди залишаються задоволеними якістю придбаного насіння. Водночас у господарстві відкриті для співпраці з новими сільгоспвиробниками, для яких готові продавати еліту цього року по 9 тис. гривень за тонну, і по 8 тисяч – насіння першої репродукції. 

– По 35,7 ц/га вдалося отримати цьогоріч гороху сорту Стабіл, 370 тонн відправили на елеватор, 250 тонн залишили для посіву, – розповідає директор агрофірми ім. Горького Микола Бочкар, думаючи вже про рік наступний.  

– Якщо були б доступні кредити, ми не економили на добривах, а цілеспрямовано боролися за вищі врожаї, – впевнено заявляє досвідчений керівник, за плечима якого півстоліття трудового стажу.

Болять йому безгосподарність колишніх пайовиків, які червоними смугами вп’ялися в землі колишніх суцільних масивів, заважаючи робити обприскування та інші технологічні операції.  А ще більше болить те, що села старіють і вимирають. А діти тільки й чекають на спадщину. Корінний мешканець Миколаївки, який тут виріс і все життя тут працює (до речі, обирався і головою сільської ради), Микола Бочкар бачить вирішення проблеми у спорудженні будинку для пристарілих пайовиків, яким за рахунок паю можна було б забезпечити належний догляд.

Агрофірма імені Горького – одне з небагатьох господарств, яке не тільки зберегло тваринництво, а цілеспрямовано займається удосконаленням молочно-товарного виробництва. За новими технологіями уже збудовано два тваринницькі комплекси для безприв’язного утримання молочного поголів’я корів. Це дозволило збільшити продуктивність дійного гурту. Взимку є доступ повітря, немає задухи. Все це сприяє кращому стану здоров’я корівок та їхній продуктивності. 

– На певну частини землі треба тримати певну частину поголів’я, – переконаний Микола Бочкар, який на власному досвіді переконався, як потребує  наша земля органічних добрив, які результати дає їх внесення. Приміром торік там, де внесли по 65 тонн на гектар органіки, отримали без поливу 860 центнерів з гектара цукрових буряків.  Для порівняння до цього урожайність  солодких коренів у господарстві була 650 ц/га. Перевірено, таке внесення органіки цілком забезпечує землю на 6-7 років. Шкода, що про це в Україні геть забули. 

–  Якщо отримав по 50 ц/га урожаю, поверни по півтори тонни на гектар добрив, – такими правилами керується справжній господар, який дбає про землю, її родючість, директор АФ ім.Горького Микола Бочкар.

Хоча вважається, що дніпровські чорноземи надто важкі для вирощування картоплі, в Миколаївці вже багато років займаються виробництвом картоплі голландських сортів, на сьогодні зупинилися на найбільш продуктивних сортах з чудовими смаковими якостями – Пікассо, Романо, Рудольф і Сіфра.

Картопля в агрофірмі імені Горького – на поливі. Систему зрошування вдалося зберегти ще з часів колгоспних. І в цьому неабияка заслуга безпосередньо директора – Миколи Бочкаря. Звісно, стара водопровідна система потребує постійних ремонтів, однак картопля – це другий хліб, який традиційно вирощувався в  господарстві. Проблемою лишаться відходи  цього виробництва – порізана, некондиційна бульба, яку можна було б переробляти на крохмаль. Однак крохмального заводу поблизу немає. Тож багато цінної сировини пропадає. На будівництво власної переробки потрібні кошти, яких господарство не має.  Було б  доступне кредитування, і ця їдея Миколи Васильовича, безперечно, була б втілена  у життя. А поки що доводиться тільки мріяти і чекати, коли держава обернеться лицем до тих, хто добросовісно працює на землі, даючи роботу людям і наповнюючи місцевий бюджет коштами.

На знімку: керівник агрофірми імені Горького Микола Бочкар.