Поточний № 20 (1258)

27.05.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Всесвітній день поезії


28.03.2018

Традиційно 21 березня  у світі відзначають Всесвітній день поезії. Це  свято  було ухвалено на 30-ій сесії ЮНЕСКО, а вперше відзначено 21 березня 2000 року. Генеральний директор ЮНЕСКО Коїтіро Мацуура закликав усі держави-члени, громадські організації та асоціації у Всесвітній день поезії віддати належне поезії та задуматися про ту фундаментальну роль, яку вона грає в діалозі між культурами — в діалозі, який є гарантом миру. 
Наша співоча,  поетична Україна устами своїх співців завжди відлунювала то журбою, то героїкою, то гнівом.  А ще її поезію наповнювала любов до краю, де тихі води і ясні зорі. Якою є поезія сьогодення, про що думає і пише  молодь, яка зросла у незалежній Україні. Пропонуємо вашій увазі вірш Софії  Нечоси – учениці П’ятихатської  ЗОСШ № 1 Дніпропетровської області, учасниці цьогорічного фінального туру Міжнародного мовно-літературного конкурсу імені Тараса Шевченка.
Україно, живи!
Де трави, пахучі та буйні,
І маки, й чебрець, васильки,
Де гори в смереках високих,
Прості українці жили.
Поля золоті засівали,
Духмяний ростили хміль.
Дітей своїх мови навчали
І просто любили край свій.
Та ворог близький, 
майже родич,
Підступно війною напав
І Україну, мов здобич,
Як звір, на шматки розірвав.
За волю готові загинуть,
Свій край боронить 
до кінця,
На Схід, мов птахи ті линуть,
Хоробрі, гарячі серця.
І жовті лани на Донбасі,
І неба чисту блакить
Воїни наші, вірні присязі,
Готові грудьми затулить.
А вже ранком на Сході неспокій,
Шумить «Ураган», 
свистить «Град».
І бій смертельно жорстокий…
А з неба – вогню зорепад.
І раптом  – тиша німа повисла,
Дим. Кров. Скла кришталь.
І руки вперто зброю стисли,
А погляд вже стрімко пронизує даль.
А ранок  на Заході тихий,
Садки  білим цвітом тремтять.
І бавляться діти в пісочку,
Виліплюють з пасок звірят.
Аж раптом лопаточку 
з ручок
Маленьке дитя випуска,
Крізь сльози стривожено губки шепочуть: 
– Татку мій любий! 
Живи, не вмирай!
В повітрі повисли 
дощу краплини –
То сльози жінок молодих,
Що зрошують квіти 
на домовині
Навіки коханих своїх.
А скільки їх, мужніх, незламних
Щодня забирає  війна.
І в очі їх гарні, блакитні,
Не прийде квітуча весна.
Моя Батьківщино, 
настав час єднатись,
Ворожу навалу 
здолаємо ми!
І Каїну лютому 
нас не зламати!
В ім’я всіх героїв, 
Україно, живи!