Ігор Стамбол вирішив не чекати на цю подію, і запросив авторку в Український кризовий медіа-центр на розмову у форматі «Навколо книги». 

«Я не думала, що це буде книжка, – зізналась гостя. – З першого дня повномасштабного вторгнення вела щоденник. Для мене це був терапевтичний момент. Розуміла, що всі переживаємо шок, і на близьких людей не можна переливати те, що відчуваєш. А ті, хто за кордоном, не зрозуміють. Вони, можливо, і співчувають, але сказати, що на сто відсотків розуміють, що тут відбувається, особливо, коли був штурм Києва, танки, все летіло, не можна. І тому вирішила все виливати на папір». 

Письменниця згадує, що були моменти, коли летять ракети, щось вибухає, а вона стоїть в коридорі і пише. «Сама себе аналізую і визнаю, що божевільна. З іншого боку розуміла, що таким чином піднімаюсь над отим всім», – додає вона. 

Коли 24 лютого 2023 відбулась перша річниця від тих подій, Яна Іваницька побачила, що почало виходити багато книжок. І вона сказала собі: «А чого я сиджу? Фактично все є. Треба тільки перенабрати і видати». 

Потім видавець запропонував взяти участь у конкурсі, і рукопис виграв грант. Так завдяки Українському інституту книги її щоденник перетворився у справжню книгу. Авторка спеціально нічого не збирала. Описувала людей, з якими зустрічалася у чергах, в банку, на вулиці. Серед її знайомих були ті, хто пережив досвід окупації у Бучі, в кого розбомбили будинок в Ірпені і хто воює. 

«На початку ми всі вірили чуткам про те, що в ніч злетить у повітря атомний реактор. Всіх від цього трусило, один з одним прощалися. Тепер війна привчила сприймати тільки по факту», – говорить вона, підкреслюючи, наскільки хід війни змінив поведінку киян. 

На думку письменниці, це одна з перших книг, де є ода цивільним, адже люди дуже достойно себе поводили, переносячи все, що відбувається. Жінці приємно, що серед її близьких, сусідів не було ані паніки ані зради. Всі проявилися з хорошої сторони.

«Найважчий момент для всіх українців – перший шок повномасштабного вторгнення, який треба було подолати. Ми всі були розгублені. Не знали, як реагувати, що робити. Навіть коли казали евакуюватись з Києва, я думала: ну добре, сіла за кермо, а куди їхати? Не знаєш, куди робити крок, і що за цим буде. І в цьому стані постійного шоку треба була навчитись жити», – вважає Яна Іваницька. 

Вона впевнена, що українці вже перемогли, і найбільша перемога полягає в тому, що всі прийшли до себе. «Навіть якщо взяти часи блекауту, у нас нарешті вивільнився час, коли не працює телебачення, немає зв’язку. Або бачиш людину перед собою, або щось аналізуєш, розставити у себе в голові. До цього кудись бігли, не помічали першу квіточку, перший листочок. Тепер почали помічати красу. Стали глибші, духовніші. В нас з’явились якісь цінності нематеріальні. І те, що є в середині, залишається з тобою», – відмітила гостя