Мова будь-якої людини чи народу – це як підмурок для будинку. Саме від нього залежить, якій бути будівлі за довговічністю, міцністю та красою. Українська мова в цьому не є чимось особливим. Прислухайтесь сьогодні до того, хто і як говорить та пише в Україні, і вам стане ясно, чого ми так важко і нерадісно живемо. Економіка, зокрема, дуже нагадує виступи нашого прем`єр-міністра Азарова на засіданнях Кабінету Міністрів: ніби і українською чоловік читає, а щось зрозуміти неможливо, крім того, що найближчім часом буде важко і дуже важко, а полегшення та покращення очікується в майбутньому і то можливо, і точно - не для всіх. А може, від того ця економіка і є такою, що про її проблеми ТАК говорять наші «руководителі». Бо ми ж думаємо словами і через них напридумане озвучуємо та впроваджуємо в життя. А коли слів мало, і вони такі недолугі, то і дії тоді схожі на ходу добряче п’яного чоловіка: то вперед, то назад, то вліво, то вправо, а то і зовсім пикою у пилюку.
НУ, здавалося б, що може бути простішого, як привітання Президента країни українського люду з двадцятою річницею утворення самостійної української держави. Так ні ж, і тут примудряється чиновницька братія виставити свою мовну недолугість, але вже з претензією на «зразок для наслідування». І висять вздовж доріг величезні плакати, які називаються «банерами» з портретом Президента і написом: «Вітаю Україну з двадцятиріччям незалежності». Написали б «український народ», і всім усе було б зрозуміло. А так виходить, що вітання стосується території, яка зветься Україною. А їй, як відомо, «…до лампочки…», як казав відомий кіногерой, усякі людські свята і смутки, горе і здобутки. Вона просто живе за віковічними законами природи, хоч ти її лай, хоч ти її вітай.
З дитинства грав у футбол і вболівав та вболіваю за радянські та українські команди. Завжди такі коментатори, як Микола Озеров, Ян Спарре, Коте Махарадзе, Володимир Маслаченко, ведучи репортажі про спортивні змагання на радіо чи телебаченні, своїми коментарями могли «оживити» найневиразнішу гру. Сучасні ж наші журналісти-«говоруни» найцікавіший футбол перетворюють на жувальну гумку, яку швидше хочеться виплюнути, бо вже набридло жувати. Чого варті їхні перла «…футболіст на м`ячі…» або «…наша команда починає атаку від заду…». Якщо під час гри доводилось бути «на м’ячі», то в ту ж мить мій ніс зустрічався з футбольним полем. Футболіст може бути лише З М`ЯЧЕМ! Отоді він гостро і атакуватиме, і вміло захищатиметься, як це робиться у кращих футбольних командах світу. Ну, а яка гра може бути у наших хлопців, які хочуть хоч на мить утриматись на м’ячі – суцільний цирк, та й годі! А коли вряди-годи спроможуться на атаку, то і ту починають не від своїх воріт чи захисту, а від заду. Почата від такого органу тіла, вона вже до центру поля і затухає.
А чого варта така словесна «перлина», як «пересічний українець». Січуть нас наші влади ось уже 20 років вздовж і впоперек, як хочуть і чим хочуть. А ми терпимо і мовчимо!! От вони і дали нам «клікуху» - ПЕРЕСІЧНІ! Ну, а як можуть жити посічені люди: або зразу помирати (мільйонів на шість за цей час уже поменшало люду на території України), або не живуть, а мучаться, просячи милостиню (пенсію, зарплату, довідку, дозвіл…). Звичайно, олігархічно-чиновницько-депутатська братія себе до «пересічних» не відносить, тому і підкреслює на всіх рівнях і всюди, що саме ми, ЗВИЧАЙНІ АБО ПРОСТІ українці є «пересічні», а вони ж ОГО яке цабе!!!, бо в них торби грошей, охорона, «мендереси», як моя бабуся казали, на вікнах грати, як в буцегарні, та паркани на 3 метри заввишки навколо своїх «хатин», а тепер і біля Верховної Ради.
Про величезну сміттєво-словесну хвилю, та, мабуть, і не лише словесну, яка засипає нашу мову, і не лише мову, а і землю, можна було б говорити і говорити. Ось ще декілька прикладів.
«Обіймати посаду», «відповідальний працівник», «однострій», «електорат» і так, на жаль, до безкінечності. Посаду будь-якого рівня не обіймають, а займають. Це жінку чи куму можна ОБІЙМАТИ! Хоча для багатьох сучасних «обіймальників» це не важливо. Їм аби дозволили обійняти, а там вони себе покажуть. І показують, та ще і як! Аж чуби в робочого люду тріщать. Коли ж чую, що десь якийсь працівник ВІДПОВІДАЛЬНИЙ, то зразу ж хочеться запитати, а що, у вас, значить, є і БЕЗВІДПОВІДАЛЬНІ працівники, раз ви підкреслюєте і вказуєте, що ось ці чи ці є відповідальні. А ми дивуємось тому, як ідуть придумані владою так звані реформи. Бо разом з відповідальними скільки всюди від району до Києва «працює» безвідповідальних працівників, які ніби щось і роблять, але ні за що не відповідають, тому і найкращим реформам вони швидко роблять «кирдик», а ми з вами тоді за їхню «відповідальну» безвідповідальність і розплачуємося своєю матеріальною і морально-культурною убогістю, здоров`ям, беззаконням та безладдям у суспільстві.
Якщо вдуматися в значення слова «однострій», то зовсім «дах їде», як зараз сленгоносці висловлюються. Бо воно складається з двох слів: «одно» і «стрій». Тобто УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ це слово слід розуміти, як один у строю, в шерензі. Але коли ти один, то це один, а не стрій чи шеренга, що означає декілька людей.
А скажи літній людині, що вона не виборець, а «електорат», то вона може не лише образитись, а і по спині ціпком увірвати, думаючи, що ти її обзиваєш нехорошим словом.
Усі наші здобутки і втрати починаються з думки і мови. І чим чіткішими будуть наші думки і зрозумілішою мова, тим успішніше йтимуть наші справи і заможнішими ставатимуть люди, і міцнішою - українська держава. Тож, говорячи -думайте, а подумавши - говоріть, але правильно, красиво і зрозуміло і ОБОВ‘ЯЗКОВО СВОЄЮ РІДНОЮ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ!

Анатолій МАЯЧАНСЬКИЙ. сел. Царичанка, Дніпропетровська область.