Її родина дружня та щаслива. Із чоловіком Лілія виховувала синів і займалася бізнесом. Починала з аграрного. Пізніше подалася до сфери торгівлі. Втім з повномасштабною війною все змінилося. Підприємницька справа відійшла на другий план, а організаційні здібності Лілії знадобилися у волонтерстві.

«Перше, чим почали допомагати, – це амуніція для захисників. Потрібні були бронежилети, але не було необхідної для плитоносок тканини. Знайшла її у Стамбулі. Вибудувала логістику. З Туреччини полотно доставили до Польщі. Звідти – в Україну», – пригадує Лілія.

Відшивали захисні жилети майстрині з Хмельниччини. Саму броню виготовляли чоловіки з Томаківки. На міцність готову амуніцію перевіряли на полігонах. І тільки потім відправляли на фронт. За час війни виготовили 330 бронежилетів.

«Віддавали їх безкоштовно. Хто хотів, донатив, – розповіла жінка. – Придбали для фронту і 460 пар берців, 50 комплектів форми. А ще – 20 автівок. Допомагали всі. Байдужих людей у громаді немає. Наприклад, робітники одного з наших підприємств віддали свою зарплатню за день. На зібрані кошти придбали два квадрокоптери».   

Майже за рік війни на потреби армії її команда зібрала понад 2 млн. грн. Доставляли найнеобхідніше у найгарячіші точки. Продовжують робити це й зараз.

«Моїм синам 18 та 22 роки. Весь час служби вони у Донецькій області. Аби не накручувати себе думками, завантажуюся по повній. Допомагатиму, наскільки у мене вистачить сил», – резюмувала Лілія. 

З такими людьми ми точно переможемо!

Слава Україні!