Впродовж трьох десятків років роботи у сільському господарстві було всього. Найскладнішим і водночас насиченим багатьма подіями був кінець 1999-го року, коли і розпочався відлік історії  ТОВ «Агроальянс». Нелегкими були і період 2000-2004 років, коли поповнювався земельний банк господарства за рахунок пайовиків з Бузівки, Личкового, Губинихи. Незалежно від того, чи був рік врожайний, чи ні, ми щороку повністю розрахувалися з людьми за їхні паї. А оскільки орендована земля впродовж кількох років не оброблялася, а заростала бур’янами, довелося близько п’яти років вкладати у неї значні кошти у вигляді добрив, засобів захисту рослин. І коли у 2007-2008 роках наша земля «вистрілила» високими врожаями, для когось  це було великою несподіванкою. А для нас – закономірністю. 

Цукровий не зберегли

Зважаючи на те, що під боком був Губиниський цукровий завод, у 2007 році ми посіяли 600 гектарів цукрових буряків. Зібравши високий врожай солодких коренів, ледве спромоглися здати їх на переробне підприємство до 15 грудня. Вже тоді цукровий завод був не готовий до приймання значного обсягу продукції – вантажівки стояли у 4-кілометровій черзі. І коли наступного року заговорили про закриття найбільшого підприємства Губинихи, яке забезпечувало селян роботою, керівники агроформувань району виявили бажання стати акціонерами підприємства та викупити його у Національної асоціації цукровиків України «Укрцукор». До наших вимог ніби дослухалися і в Кабміні, який очолювала тоді Юлія Тимошенко, і в обласній державній адміністрації, головою якої був Віктор Бондар. Було проведено кілька нарад з власниками Губиниського цукрового заводу, на яких вони обіцяли подумати і прийняти правильне рішення.  Адже на той час це було  сучасне підприємство, яке могло  переробляти і цукрові буряки, і цукрову тростину. 

Останній реконструйований завод в Україні міг працювати повністю автономно, переробляючи щороку 600 тисяч тонн солодких коренів, забезпечуючи селище теплом, а місцевий бюджет – коштами. 

Історія Губиниського цукрового заводу закінчилася тим, що його унікальне обладнання було  вирізане і вивезено в Росію, люди залишилися без роботи, а сільгоспвиробники дотепер змушені возити цукрові буряки нашими розбитими дорогами аж  до Полтавської області.

 

Президент Володимир Зеленський 28 квітня цього року підписав закон про продаж землі в Україні, прийнятий напередодні Верховною Радою.

На сайті президента України названі ключові положення цього закону. Там говориться, що з червня 2021 року скасовується мораторій на продаж сільськогосподарських земель. Також з червня 2021 року дозволяється продаж сільськогосподарських земель до 100 гектар в одні руки тільки фізичним особам. Продаж сільгоспземель юридичним особам, які належать українським громадянам, буде дозволена тільки з 1 січня 2024 року. Тоді ж буде дозволено сконцентрувати до 10 тисяч гектарів в одного власника.

Рішення про продаж землі в Україні іноземцям може бути прийнято тільки через національний референдум. А першочергове право на викуп отримали  орендарі, які обробляють землю. Вони ж зможуть купувати землю в розстрочку до 10 років.

До таких орендарів належить і ТОВ «Агроальянс». А тепер реально оцінимо, чи можуть сільгоспвиробники придбати землю. Усі ці двадцять років усі ми вкладали у землю значні кошти, застосовували передові європейські технології. За ці 20 років наша агрослужба на чолі з досвідченим головним агрономом Анатолієм Живодьором виробила механізм агротехнічних заходів, які дозволяють навіть в посушливих умовах, коли за рік випадає всього 300 мм опадів, отримувати сталі врожаї ранніх зернових, пізніх та технічних культур. Погодні умови кожного року наскільки різні, що ще жодного разу не повторювалися…

Після збирання зернових та технічних культур ми повинні дочекатися кращої  на них ціни, аби на ці кошти придбати насіння, засоби захисту рослин, добрива, сплатити всі податки, заробітну плату, відремонтувати техніку та реманент. На жаль, у нас немає пільгового кредитування, як у європейських фермерів. Ми не отримуємо дотацій по 300 євро на гектар, а маємо скасування пільгового режиму ПДВ. До речі, до цього часу ми використовуємо акумульовані кошти з ПДВ для придбання добрив та засобів захисту рослин, техніки. А як бути далі? У Верховній Раді ніхто не лобіює інтереси аграріїв, навіть аграрного міністерства немає. Ось і виходить, що своїм першочерговим правом для придбання землі сільгоспвиробники навряд чи скористуються. Оскільки всі оборотні кошти вкладаються у виробництво.

Мене здивувала нещодавна заява голови Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру Романа Лещенка: «В Україні склалася неординарна ситуація – багато громадян уже отримали землі сільськогосподарського призначення, але їхній реєстр до сих пір не складено». Керівник кадастрового відомства відзначив, що вже виявлені численні порушення приватизації землі. Так, є дані, що одні й ті ж самі люди у різних регіонах України по кілька разів безоплатно отримали по 2 гектара землі. За ті роки, поки землями розпоряджався Держгеокадастр, тисячі гектарів найкращих земель України були розграбовані…». 

З одного боку земля має бути привабливим товаром, який забезпечить фінансову спроможність держави. З іншого боку ми бачимо, що до старту продажу земель сільськогосподарського призначення залишилося менше року, а в Україні до цього часу не заповнений земельний кадастр, немає механізму продажу землі, не створено земельного банку. Чомусь не поспішають проводити і всеукраїнський референдум з приводу продажу землі. Але зважаючи на свій 30-річний досвід роботи на землі, хочу сказати, що до цього не готові ні державні структури, ні власники землі, які ще не усвідомили, як раціонально розпорядитися найціннішим багатством України. Адже саме наша держава має унікальні землі, яких немає у всьому світі.

Прикро, що останню цінність нашого народу хочуть пустити з молотка, як колись промислові підприємства. Чому все так у нас робиться – велике питання, на яке поки що немає відповіді.

 

У нашому районі є приклади, коли одноосібники обробляють власний пай самотужки, мають відповідну освіту і вкладають у землю певний мінімум добрив. Таких людей треба підтримувати. Але є й такі самовихідці, які збирають паї своїх односельців, наймають людей для обробітку полів і збирають по 3 центнери з гектара соняшника.

Чому б не виробити механізм, за якого б і такі агроформування, як наше, і такі одноосібники, які не мають ніякої уяви про землю, сплачували б  однаковий податок з гектара, який би становив 2-3 тис. гривень. Тоді б кількість бажаючих знущатися над землею, засмічувати її вовчком зменшилася б у рази.

Верховна Рада визначила перелік основних змін до земельного законодавства, що вносяться Законом № 6049-Д  від 10.07.18 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні», який набрав чинності з 1 січня 2019 року.

Згідно з цим документом визначено переважне право особи, якій належить право користування істотною частиною масиву земель сільськогосподарського призначення на суборенду інших ділянок в масиві, якщо внаслідок черезсмужжя невикористання таких земельних ділянок створює такій особі перешкоди у раціональному використанні земельних ділянок. В разі недосягнення згоди (неотримання підписаного примірника договору у 30-ти денний строк) такий договір визнаватиметься укладеним за рішенням суду...

З одного боку законотворці хотіли убезпечити крупних товаровиробників від незручностей, коли всередині поля знаходиться один пай одноосібника, який ні за яких умов не хоче працювати на рівноцінному полі з іншими самовихідцями. З іншого боку автори цього закону, напевно,  ніколи не працювали у сільському господарстві: допоки триватиме судова тяганина, врожай буде втрачено і збирати вже буде нічого.

Нам доводиться ремонтувати ще й дороги, аби наші вантажівки доїхали до елеватора. До нас по допомогу постійно звертаються школи, дитсадки, лікарні. І ми, чим можемо, їм допомагаємо. Як донедавна робив це народний депутат Вадим Нестеренко. А нинішнього народного обранця не видно і не чути.

 Але чи не щороку кількість пайовиків у нас зменшується, і на колишніх наших землях хазяйнують інші. На території Губиниської селищної ради з 8 тис. земель сільськогосподарського призначення ТОВ «Агроальянс» обробляє лише 2,5 тисячі гектарів. Але і тут дивна річ – землі, на яких працюють інші товаровиробники, не дають таких надходжень до місцевого бюджету, як від нас. 

Ми звертаємося до селищного голови: чому податок за землю, на якій знаходяться приміщення і споруди «Агроальянсу» становить 600-700 тис. гривень на рік, а в одноосібників і деяких фермерів – нуль. Все дуже просто – виробничі ангари, виявляється, можна звести на території свого городу. Але ніхто не цікавиться, у який спосіб відбувається таке будівництво і чи є для цього хоча б якісь законні підстави.

На днях до мене завітали двоє пайовиків. «Ми забираємо свої паї, у нашого племінника щось виходить – сіє соняшник, отримує невеликий врожай, йому на життя вистачає. Він у нас бізнесмен».

Подумав: хіба так можна вчиняти із землею, стаючи бізнесменом «на раз». Так не робиться!

 

Бачимо, скільки зараз виробляється техніки та реманенту українськими підприємствами. У цьому році придбали дискову важку причіпну борону, виготовлену на Краснянському спеціалізованому підприємстві «Агромаш». І цілком нею задоволені. Ми маємо бути патріотами, активніше купляти українську техніку, а її виробники сміливіше пропонувати її нам для випробувань.

Дуже хотілося, аби сільськогосподарське машинобудування України набирало обертів і на нього був високий попит.