…та й порайте її до 60-ти років! Така пропозиція була висловлена народним обранцям на зустрічі 2 березня в Китайгороді Царичанського району. Їх представляли, зокрема, депутати Дніпропетровської обласної ради Андрій Антонов та Фахраддин Мухтаров. Проте напередодні свого свята 8 Березня присутні китайгородські жінки так і не почули відповіді на головне питання села – як і де доробити до «подарованих» урядом Миколи Азарова 60-ти років? Що Приорілля і Дніпропетровщина можуть запропонувати молоді? Одним із найбільш емоційних був виступ жительки Китайгорода Антоніни Бондарь підтриманий оплесками присутніх:

- Мені – 47 років. Щоб вижити, тримаю корову, нацярпаю молока і живу. Як і де доробити мені до 60-ти років? Куди нам подіти своїх дітей? Вони закінчують школи, ПТУ і т.п., але роботи їм немає. Чому вони мають поневірятися по Магаданах і Забайкаллях, щоб заробити якусь копійку? Чому в Царичанському районі майже ніде – ні на французькому заводі в Могилеві, ні в сфері обслуговування – неможливо влаштуватися на роботу із записом у трудову книжку? Чому дитину в дитсадок, до школи зібрати – як на війну грошей треба? А не доведи, Боже, захворіти чи операцію робити – нікого не цікавить, чи є в тебе хоч копійка за душею – плати! Корову водимо на пастівник, так придумали документи виготовляти – давай кілька тисяч гривень! За що – за оту траву вигризену? Чому скрізь у нас працюють пенсіонери, а молодь б‘є байдики? Добре, що Тігіпко не придумав робити до сімдесяти років, а то б разом з першою пенсією і батюшку з кадилом довелося б гукати…
Мабуть, обласні обранці не чекали таких масових незручних запитань. Бо так і не спромоглися дати на них конкретні відповіді. Чому, наприклад, добавляють вік виходу на пенсію жінкам, а разом з чоловіками одразу на 10 років (!) збільшує величину мінімального трудового стажу? І водночас нічого не говорить про «джерела наповнення» цього стажу.
Цікавим є і питання – а чому в нас скільки працюючих пенсіонерів? Чи не їхня злиденна пенсія тому причина? Згоден, не у всіх вона така, як у наших селах. Можливо, тут варто згадати відомий радянський досвід 80-их років. Тоді заробіток і пенсія працюючого пенсіонера не могли перевищувати 300 карбованців. Якщо зараз їх обмежити, наприклад, середньою зарплатою в Україні плюс середня пенсія, то наближено б це дорівнювало 3600 гривням. І будьте ласкаві – наречену бачили, а поріг дивіться де… Тобто, отримуєш в сумі більше – працюй, а твоя пенсія тебе почекає. Цей захід, скажімо, дозволив би лише на пенсіях прем‘єр-міністра Азарова та інших високопосадовців економити значні суми коштів.
Так і маємо найбільші у світі відмінності за рівнем доходів між багатими і бідними. Зменшенню цієї відомої всьому світові ганебної «прірви» Кабінет Міністрів України присвятив нещодавно навіть спеціальне засідання, на якому напружено мізкували і доручили ще подумати над цією проблемою. А рішення надзвичайно просте – як збудували «прірву», так само, у зворотному порядку, її необхідно й ліквідувати. Та запровадити європейські стандарти між найменшими і найбільшими пенсіями та зарплатами. І запропоноване вище сумарне обмеження працюючим пенсіонерам. Ці заходи одразу поліпшать ситуацію. Дивись, і для молоді якісь віконця з‘являться вдома, на рідній землі, а не десь у Польщі чи Росії.
А поки український уряд глибодумно вирішує ним і попередниками створену проблему бідності, так і залишатиметься без відповіді запитання Антоніни Петрівни: «Доки український народ житиме у злиднях?» А стосується воно, вочевидь, не лише влади. А й усіх нас, в Україні сущих. Тобто єдиного, за Конституцією, джерела влади.

Григорій ДАВИДЕНКО. Дніпропетровська область.