Поточний № 44 (1231)

15.11.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Якщо розумно розпорядимося...»


03.01.2014

Довгоочікувану звістку з Баку, столиці Азербайджану, про внесення ЮНЕСКО петриківського розпису до Репрезентативного списку нематеріальної спадщини людства Петриківка у святковій обстановці зустріла 25 грудня. Перед цим майстри Центру народного мистецтва «Петриківка» виконали величезну роботу – підготували 250 найкращих робіт петриківських художників і за допомогою працівників державних органів показали її у більш ніж 50-ти країнах світу! А буквально за кілька днів до засідання комітету ЮНЕСКО на виставці у Київському педагогічному інституті імені Драгоманова встановлений рекорд Книги Гінесса – задокументована найбільша у світі (довжиною 5 метрів) розписана ложка. За короткий час цей унікальний шедевр створило тріо відомих петриківських майстрів у складі народного художника Андрія Пікуша (автор композиції), викладача Петриківської дитячої художньої школи Людмили Лук’яненко і народного майстра ЦНМ «Петриківка» Вікторії Іванченко.

У переповненому і заквітчаному петриківському Будинку культури майстри народної творчості різних поколінь, усі, хто переймається майбутнім розпису, радісно вітали одне одного зі світовим визнанням. На початку церемонії в одній з кімнат Будинку відбулося урочисте відкриття музею заслуженого майстра народної творчості УРСР, умілого організатора і мудрого наставника багатьох петриківських художників Федора Панка. А першу екскурсію в ньому провела донька митця Валентина Панко:
- До експозиції музею ввійшла лише частка робіт батька. Тут портрети людей, які допомогали йому на шляху до вершин мистецтва петриківського розпису – першої вчительки Тетяни Пати і першого директора Олександра Стативи, мистецтвознавця Наталі Глухенької… Є багато ілюстрацій на твори Шевченка, бо в них – усе непросте життя нашого народу. Батько підбирав під «мелодію» віршів свої полотна і домагався їхньої співзвучності. Він був би радий, що петриківське мистецтво уже визнав увесь світ.
У музеї є і картина, де зображений один з останніх вітряків. На її створення Федора Савича надихнули щемні рядки відомого поета-земляка Семена Данилейка:
Стоїть вітряк,
немов підбита птиця,
На нім щебече
ластівка дзвінка,
Про те, що
наливається пшениця
Та, бач, вже
не для цього вітряка.
Яскрава художня творчість Федора Панка, органічно переплетена з народними легендами і поезією, є дивовижним виявом життєстверджуючого українського таланту. Відтепер її можуть побачити усі бажаючі. А у великому залі привітання майстрів і громадськості селища розпочалися із виступу голови Дніпропетровської обласної ради Євгена Удода:
- Кожен, хто побував у Петриківці, залишає тут часточку своєї душі, я - теж… Чимала робота із визнання петриківського розпису ЮНЕСКО є лише першим етапом великої праці, щоб жителі Петриківки мали з цього користь. Буде окрема програма з розвитку народного мистецтва і селища. Але її головні ідеї, вважаю, повинні виходити з Петриківки. Бо тут краще видно, що і як треба зробити.
Вочевидь, саме так і має бути. Але створити і, що не менш важливо, постійно поповнювати «банк» ідей для розвою петриківського розпису у вже новому міжнародному його статусі, а ще й інфраструктури селища, погодьтеся, і просто, і не дуже. Поза сумнівом, акумулювати ці ідеї мають Центр народного мистецтва «Петриківка» разом із Народною радою та депутатським корпусом усіх рівнів. Утім, як все буде проходити на практиці, покаже час. А ось що сказала з приводу приємного для всіх українців рішення ЮНЕСКО уже після святкового засідання заслужений майстер народної творчості України Наталя Рибак:
- Якщо розумно розпорядимося цим шансом, то все буде добре. Мені довелося побувати у містечку Вигривіл у Канаді, воно втричі менше за Петриківку. Там українці зробили найбільшу писанку в світі і щороку проводять свій фестиваль. Поступово він став настільки потужним, що коштів від реалізації власної продукції майстрам вистачає на цілий рік. А що у Петриківці? Наш ЦНМ «Петриківка» постійно відвідують тисячі людей, і всі запитують: «А коли ж буде фестиваль?» А ми не знаємо, що їм сказати… Бо «Дивоцвіт» наприкінці весни щороку «позичають» у Дніпропетровськ, а Петриківку «футболять» подалі, причому щоразу на нову дату. Чомусь Сорочинський ярмарок ніхто не додумався проводити в Полтаві, бо то вже буде не Сорочинський, а щось інше… А в нас така «ідея» іде на «ура». Тому й кажу – лише у разі, коли мудро розпорядимося рішенням ЮНЕСКО, буде все гаразд.
Та чи зуміємо використати шанс, наданий світовою спільнотою? Ось уже скільки років «Петриківський дивоцвіт» після найпершого фестивалю, проведеного на День Петриківки – свято Петра і Павла - «кочує» календарними місяцями і весною, і влітку, і восени… Але «прив’язати» фестиваль до власної постійної дати - дня народження селища 12 липня, яка зручна для всіх, в т. ч. молоді і дітей - петриківським майстрам до цих пір не вдається.
Та після рішення ЮНЕСКО і обіцянки влади підтримати ідеї петриківців все має кардинально змінитися. Думка Наталі Рибак, яку підтримують усі народні майстри, є першим вагомим каменем міцного фундаменту, на якому базуватиметься майбутнє петриківського розпису. Отой прекрасний пломінь яскравого петриківського малярства, який прийшов із глибини віків і вразив своєю красою уже ввесь білий світ, повинен отримати у Петриківці суттєву підтримку. Цього логічного кроку чекають не лише у Петриківщині – у всій Україні! А щонайперше і найпростіше - щорічну єдину і незмінну дату проведення «Петриківського дивоцвіту» - і петриківські майстри, і увесь український люд повинні знати уже сьогодні, у січні! І відтепер не лише український…


Григорій МИКОЛАЙЧУК. Дніпропетровська область.