Підступна російська агресія вже вдруге війнула своїм чорним крилом над козацьким бабайківським краєм. Наприкінці минулого року жителі Бабайківки Царичанського району попрощалися із 27-літнім земляком, бійцем 39-го Окремого мотопіхотного батальйону Валерієм Шмалієм. Він загинув біля Чумаків Старобешівського району, неподалік Іловайська, 24 серпня минулого року, в День Незалежності України. Тоді ж поряд біля Новодворського смертю Героя поліг і його земляк-однополчанин з Новостроївки 46-літній Юрій Сагайдак. Тіло воїна вдалося ідентифікувати лише нещодавно.

В останню життєву дорогу побратими і земляки провелиЮрія Михайловича, а по-фронтовому «Батю», 25 вересня…

У червні минулого року вони пішли захищати свою Україну від московсько-азійських орд. Пішли, щоб стати вічними ангелами-охоронцями України, нашими Героями. І вічним, невідь-яким за ліком докором конаючій Російській імперії, що не перестає зазіхати на українські землі і душі. Валерій Олександрович до війни не встиг одружитися… Юрій Михайлович з дружиною Вікторією Анатолівною виховали двох прекрасних синів - 20-літнього Ігоря і 18-річного Валерія. Про життєвий шлях героя розповідає його друг, командир відділення Царичанської ПДРЧ-24 Сергій Свічкар:

– Ми з Юрою, як близнюки – народилися майже одночасно в 1969-му, закінчили 8 класів Бабайківської середньої школи і разом вступили до Петриківського ПТУ-79, вчитися на механізаторів. Обох нас 87-го призвали на Тихоокеанський флот, разом і повернулися. Ще в школі відомий тренер Віктор Хмара залучив нас до занять гирями, виконали норматив кандидата в майстри спорту. Юра одного разу на Всесоюзних змаганнях у Біловодську Луганської області навіть увійшов до трійки призерів… А 1988-го став чемпіоном Тихоокеанського флоту з гирьового спорту. Віктор Іванович навчив нас не боятися суперника, труднощів і відстоювати себе в будь-яких ситуаціях…

Ми займалися гирями 12 років, аж поки не одружилися і в сім’ях не народилися діти. Юрій Михайлович працював мотористом на СТО в Яризівці, в міліції по охороні каналу Дніпро-Донбас, останні роки – на заводі в Дніпропетровську. Був дуже гарною людиною, багато читав, навіть в окопах під обстрілом не переставав жартувати і підіймати дух бійців. Не вірю, що його немає, не вірю в обидві експертизи ДНК, що проводилися… Можливо, він десь у полоні. Біда та й усе з цією війною – лише смерть і розруха від неї… Якби хоч до весни стало розуму завершити цю бійню.

Так, якби ж хоч недавня Генеральна Асамблея ООН додала розуму куцому чоловічку, що пнеться будувати особисте майбутнє на крові власних і чужих громадян… Схоже, власні йому теж байдужі, бо кинув їх вже і в Сирію. Своїми спогадами про героя організованої Кремлем на українській землі війни ділиться учасник АТО з Китайгорода Царичанського району Федір Сідак:

- До Петриківського ПТУ-79 я вступив 1985-го, там були гарні вихователі – директор Василь Ямпольський, вчитель фізкультури Олексій Стасовський… За допущену лайку чи щось інше учні віджималися, присідали тощо, тобто було спортивне виховання. А в кімнаті пощастило жити поряд з другокурсниками Юрієм Сагайдаком і Сергієм Свічкарем, вони займалися гирями. Досвід мужності у мене почався звідтіля – не лише належно дивитися за кімнатою, вчитися, а й вести здоровий спосіб життя, дружити зі спортом. Юра вже тоді виділявся гумором, організовував гирьові змагання на коридорі, був чесним і справедливим. Він завжди тримався сміливо і стійко, і нам це передавалося. Думаю, зовсім невипадково на війні у нього був позивний «Батя». Коли доводилося відступати, як пригадують його побратими, Юрій залишався для прикриття. В той день дзвонив, що вийшли з оточення, з перестрілок. Видно, їх накрило «Градами». Війни красивої, акуратної не виходить. Вона завжди несподівана, несправедлива і важка. Але коли люди готуються, то вони легше у війну входять. Тому хлопчиків треба називати воїнами з малих літ, і гартувати їхні тіло і дух, щоб війна не була для них несподіванкою. Тоді ми постійно будемо сильними і мужніми, і на Україну ніхто не зважиться напасти.

Безперечно, патріотичне виховання юного покоління після цієї війни з Росією є найголовнішим завданням української освіти, а єднання всіх громадян у міцний кулак - держави. Бо імперія ще й досі, незважаючи на санкції, ставить власні інтереси вище інтересів усього світу… Про її торішню участь в іловайських подіях, де при виході з оточення загинуло кількасот українських воїнів, розповідає однополчанин старшого сержанта Юрія Сагайдака Валентин Гусак з Могилева-2 Царичанського району:

– У серпні минулого року наш 39-й Окремий мотопіхотний батальйон був на передових позиціях, Юрій знаходився під Старобешевим, ближче до Нового Світу, на 5-му блокпосту. Ще 23-го серпня ми знали, що з території Росії на нас іде велика бронетанкова колона. Та нам наказ – зайняти кругову оборону! А Хомчак (генерал-лейтенант, начальник сектору «Б» – прим. авт.), забрав артилерію і пішов. 24-го серпня почав утворюватися Іловайський казан… Тоді російські війська дійшли до наших позицій і почали розстрілювати їх з «Градів» та БТРів. Ніякої координованості наших військ, зв’язку з командуванням вже не було. Діяв, хто як міг… Зранку 25-го серпня наш взводний Вадим разом з бійцями Віталієм і Дмитром поїхали «УАЗом» на 5-й Юрин блокпост, та незабаром від них прийшла СМС-ка «Нас захопили в полон росіяни!» З-під обстрілу ми вирішили виходити на Маріуполь, Волноваху. Допоміг фермерський зерновоз, а пізніше по дорозі на Гуляйполе нас зустріли волонтери, нагодували. Чому тоді по-справжньому не готувалися до зустрічі російських військ біля Іловайська, а лише стояли на місці, без підкріплень і важкої техніки? Ніхто з бійців цього не знає.

Відповідь на це найболючіше питання останньої українсько-російської війни невідома і всьому українському суспільству до цього дня. Тимчасова слідча комісія Верховної Ради, яку очолює Андрій Сенченко, ще восени минулого року, зокрема, заявила:

- ані начальник Генштабу і на той час керівник АТО В. Муженко, ані його заступник Назаров не були спроможні організувати оборону;

- помилкові кадрові рішення істотно ускладнили обстановку, а неадекватні дії міністра оборони В. Гелетея і начальника Генштабу, Головнокомандувача ЗСУ В. Муженка призвели до Іловайської трагедії;

Військова прокуратура нещодавно попрохала додатковий час на розслідування усіх обставин трагедії поблизу Іловайська, яку спричинили дії приблизно 16-тисячної орди російських військ, як встановила ТСК, разом з проросійськими бойовиками. Військовий прокурор Анатолій Матіос пообіцяв назвати всі імена винуватців минулорічних серпневих подій пізніше. А Семен Семенченко, народний депутат і комбат «Донбасу», наполягає на продовженні діяльності ТСК, щоб всі обставини трагедії стали відомі світові. Саме це потрібно бійцям Збройних Сил України і всім українцям, передовсім щоб винуватці скоєного були притягнені до відповідальності. І щоб подібне ніколи не повторилося на наших землях.

…Юрія Сагайдака проводжали в останню путь рідні, односельці і краяни, воїни 39-го ОМПБ, Царичанського підрозділу 14-го запасного батальйону «Правого сектора». Над стишеним велелюддям лунали прощальні вдячні слова заступника голови Царичанської РДА Тетяни Смірнової, помічника депутата облради Гошгара Мухтарова, Царичанського міжрайонного військового комісара Олександра Світенка, бойового побратима 39-го батальйону Валентина Пастора, бабайківського сільського голови Олександра Головка, друга-однокласника Сергія Свічкаря. Звучала заупокійна молитва.

Побратими Юрія Сагайдака з обвітреними бронзовими обличчями, стоячи на колінах, проводжали його. Через рік після Іловайська Юрій Михайлович повернувся з небуття до рідної землі…

Слава Україні! Героям слава!

Григорій ДАВИДЕНКО. Дніпропетровська область.