Ще у 1989-му році 34-річного агронома  Анатолія Куксу на загальних зборах люди обрали головою колгоспу імені Калініна. Молодий керівник зміг і  тоді виправдати довір’я своїх односельців,  і зараз продовжує жити, служити людям і землі, любов до якої прищепив ще дід Григорій Олексійович. Саме дід дав перші уроки, як треба ходити біля землі, щоб вона родила, як заробляти на вирощеному. Ця дідова наука стала у нагоді у складні роки реформування, коли треба було шукати, як і чим виплатити зарплату працівникам. Взагалі у Анатолія Кукси залізне правило – заплату людям давати день у день, без затримки, що б там не було. Цього правила він намагається  дотримуватися з усіх сил. Нині працює   у господарстві «Дніпро-Н» близько 80 людей влітку і 50 взимку. В основному це пушкарівці – односельці великого і стабільного села, де зараз проживає близько 3 400 мешканців. 

До речі, село Пушкарівка давнє, козацьке. Воно двічі могло піти в небуття. Вперше, коли затопили його Дніпродзержинським водосховищем, але працьовиті пушкарівці відродили Пушкарівку, звели нові хати, заклали садки, висипали дороги. А вдруге у 1978-му, коли село приєднали до  районного центру задля того, щоб з нагоди ювілею  Володимира Щербицького  вручити орден «Знак Пошани» його рідному Верхньодніпровську, що налічував тоді лише 18 тисяч мешканців. А для нагороди потрібно було, щоб у місті було не менше 20 тисяч мешканців.  

Взагалі-то чимало сіл по Україні поглинули міста. Але Пушкарівці вдалося все ж вирватись із обіймів міста Верхньодніпровська. І в цьому велика заслуга  безпосередньо Анатолія Кукси, який тоді вже був головою колгоспу і одночасно депутатом від Пушкарівки в міській раді Верхньодніпровська. Місто розвивалося, а до причепленого села депутатам, як то кажуть, було байдуже, не доходили сюди ні руки, ні кошти.  Саме Анатолій Кукса разом з ініціативною групою вирушив до Верховної Ради, аби дозволили провести референдум і повернули Пушкарівці первозданну адміністративну самостійність. Треба віддати належне організаторським здібностям і цілеспрямованості молодого тоді керівника колгоспу, який разом з депутатами зміг досягти поставленої мети – у Пушкарівці було проведено референдум, і 98% голосів мешканців було віддано за повернення населеному пункту адміністративної самостійності. Відтоді живе невмируща Пушкарівка і процвітає. 

– У нас не знайдете хат під стріхами, – задоволено хвалиться розвитком свого села Анатолій Іванович. 

Багато робиться для села зусиллями їхнього товариства: і для школи, і для клубу, і для дитсадка і  для бібліотеки, і для церкви. Всі ці роки Анатолію Куксі люди довіряють депутатський мандат у районній раді.

– Село у нас заможнє, стабільне, не вмирає. Люди  працьовиті, завзяті. Де яка грушка, сливка – на ринок. От і є копійка, – задоволено розповідає керівник, бо любить, щоб усе було по-хазяйськи, не пропадало.

– На території Пушкарівки 900 гектарів  сінокосів і пасовищ. Є Дніпро і дві річки – Домоткань і Самоткань. Тож є де пасти і де напувати скотину. Хоч тваринництво не дає бажаних прибутків, з часів колгоспних залишили невелике поголів’я великої рогатої худоби та овець,– розповідає Анатолій Кукса.

– У сусідів скрізь ферми порозбирали, а у нас зберегли, – хвалиться головний інженер Володимир Корота, наголошуючи на ролі свого керівника Анатолія Кукси.

– Ви бачили, на гербі Верхньодніпровського району є зображення бика? Це не випадково,  тож будемо і ми  тримати, вже не сподіваючись на дотації від держави, – зауважує Анатолій Іванович, для якого традиції цього села, району мають неабияке значення. – Якщо взяти з економічної точки зору, м’ясом вигідно займатися, коли є пасовиська. Найвигідніше, звичайно, вівці.

Вміле керівництво господарством не залишилося непоміченим людьми. За 20 років тричі вже продовжували договори оренди 400 пайовиків Пушкарівки, 220 га відійшли одноосібникам, натомість 670 га додалося із сусідніх селищних рад. Бо люди цінують справжнього господаря, який вміє і землі дати лад, а відтак і  нормально розплатитися за паї. 

– Постійно жили в конкуренції, тож і доводилося думати над тим, як заробити гроші, щоб заохотити людей працювати, – ділиться Анатолій Кукса.

Енергозбереження і вологозабезпечення – основні напрямки діяльності «Дніпро-Н». 

– Ми знаємо закони природи,– розповідає Анатолій Іванович. – Дощі випадають у нас навесні, і ми стараємося  накопичувати цю вологу. А ще підмітили, що у нашій зоні дощ завжди йде на Трійцю і на Петра і Павла. Використовуючи ці життєдайні дощі, намагаємося висівати кукурудзу  так, щоб викидання кукурудзяної волоті припадало якраз з 10 до 20 липня. Як відомо кожному кукурудзоводу, 40% вологи кукурудза потребує саме в цей період. 

 Так само у господарстві  підраховують  строки висіву гібридів соняшнику, щоб дощі припали саме на час утворення корзинки. 

– При цьому вносимо 200 кг карбаміду на гектар і стабільно отримуємо врожайність соняшнику 30-40 ц/га. А  деякі кукурудзяні  поля минулого року дали по 98 ц/га, – розповідає Анатолій Іванович.

 Безперечно, велике значення має якість насіннєвого матеріалу. Багато років поспіль ТОВ «Дніпро-Н» співпрацює з науковцями синельниківської компанії «Маїс», які щороку на землях господарства закладають демонстраційні ділянки нових, високоврожайних гібридів кукурудзи.

– В арсеналі «Маїсу» на сьогодні налічується 1684 гібриди. Так-от окремі їхні гібриди при збиранні давали урожайність по 160-180 ц/га, – відзначає  керівник «Дніпро-Н» Анатолій Кукса.

Щороку на ділянки розмноження найбільш урожайних гібридів запрошують агрономів і фермерів П’ятихатського району, щоб ті наочно побачили стан розвитку нових гібридів кукурудзи, дізналися про нюанси технологічних операцій для цієї культури, особливостей захисту від хвороб і шкідників.

Звісно, сьогодні не можна стояти осторонь наукових і технологічних інновацій у сільському господарстві. І це, з усього видно, розуміє досвідчений керівник. Незважаючи на власний багатющий досвід з вирощування різних сільгоспкультур, Анатолій Іванович знаходить час і завжди відвідує всі науково-практичні семінари, виставки, постійно тримає руку на пульсі часу. Бо без постійного навчання і спілкування зі спеціалістами сільськогосподарське виробництво не може розвиватись. 

Він і досі згадує добру традицію часів, коли ще існувала колгоспна система. За керівництва областю Павла Лазаренка  було заведено правило – поквартально під сезон для всіх керівників і головних спеціалістів колгоспів і радгоспів проводили науково-практичні конференції. Навесні – з проведення весняно-польових робіт, пізніше семінари по прополках і сінозаготівлі,  перед жнивами  ранніх зернових, а потім і пізніх культур. Не забували підбивати підсумки і на День працівника сільського господарства відзначати досягнення і прорахунки. Якщо керівник не з’являвся на семінари і наради, ставили питання про його відсторонення з посади. Така практика стимулювала керівників, сприяла  обміну досвідом,– вважає Анатолій Кукса.

Багато років під керівництвом вольового, вимогливого, але людяного господаря у «Дніпро-Н» працює команда спеціалістів: головний інженер Володимир Корота, заступник директора Галина Сокора, головний бухгалтер Ірина Кременчуцька, завідувач відділення механізації і транспорту Вадим Шорохов, завідувач током Геннадій Караван.

У господарстві «Дніпро-Н» прийнято цінувати людину праці. Добросовісне і відповідальне ставлення до роботи зазвичай відзначається матеріальними винагородами. Так кілька років тому медаллю «За працю і звитягу» був відзначений водій Олег Крижановський, який  з 16 років працює в господарстві.

Кожного механізатора і водія Анатолій Іванович називає по імені і по батькові, висловлюючи свою повагу Віталію Романюсі, Сергію Кисляку, Володимиру Костюченку, Миколі Дуднику, Івану Івашині, Івану Макаренку.  Це завдяки їм  зібрано вже цього року озимого ячменю  по 51,8 ц/га, а пшеницю вирощено 2 класу.

Такі результати цього несприятливого за погодними умовами року – яскравий показник вмілого господарювання на землі талановитого майстра хліборобської ниви Анатолія Кукси, який працює з великою любов’ю до цієї землі і величезною повагою до людей.

 

На знімку: директор товариства “Дніпро-Н” Анатолій Кукса із заступницею директора Галиною Сокорою. Впродовж трьох десятиліть вони впевнено тримають штурвал  вітрильника “Дніпро-Н” на бурхливих хвилях мінливого Дніпра.