Поточний № 4 (1431)

29.05.2024

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

З росіянами не можна домовлятися: історики про 1919 рік і сучасність 


06.11.2023

Протистояння кубанських козаків і білих імперців у листопаді 1919 році був присвячений круглий стіл, який в Українському кризовому медіа-центрі ініціювала експертна група «Козацький фактор у російсько-українській війні» за підтримки Центру досліджень воєнної історії Збройних Сил України. 
Як зазначив доктор історичних наук, професор Українського католицького університету Вадим Задунайський, деякі трагічні історії українців Кубані недостатньої мірою проаналізовані, тому важливо розглянути пик протистояння між козаками-самостійниками і російськими імперцями, який припав на листопад 1919 року. 
«Той місяць був трагічним для українців як на північному Кавказі, так і на правобережній Україні, де розвивалась трагедія в українських військах, які теж боролися проти білого російського імперіалізму», – додав він. 
На круглому столі було відзначено, що на території сучасного Краснодарського краю українці з’явились у кінці 18-го століття. Після того, як туди переселилось Чорноморське козацьке військо, там виник осередок українського козацтва. У 1860 році це військо було перейменоване у Кубанське козацьке військо. Між тим, переселення туди продовжувалось, і врешті-решт на території регіону, який перед революцією називався Кубанською областю, більшість населення склали українці. 
«Вже під час революції там виникла своєрідна течія, котра, на мою думку, може бути охарактеризована як окремий вектор української революції, – відмітив Вадим Задунайський. – Спочатку вони взаємодіяли з білим рухом проти червоної більшовицької навали, але білий рух мислив категоріями єдиної неподільної Росії, натомість козацтво мислило себе через створення козацьких державних утворень, які будуть в подальшому формувати обриси оновленої держави на постімперському просторі. Оця відмінність поглядів поступово набула ознак жорсткої військово-політичної конфронтації, яку білі імперці завершили підступним військово-політичним переворотом на Кубані в листопаді 1919 року». 
Він нагадав, що у квітні 1917 року було відновлено діяльність Кубанської військової ради, обрано військовий уряд, які продовжили демократичний революційний процес в регіоні. Того ж місяці відбувся Українській національний конгрес, на якому були представники і від Кубанської області. Вони входи до складу Української Центральної ради. 
«Окрім порозуміння між іногородніми, які в більшості своїй були вихідцями з українських губерній, і козацьким населенням йшов пошук компромісів з горцями Кавказу. Військова рада і Кубанський військово-політичний провід намагалися знайти певний консенсус на Кубані для того, щоб створити автономну Кубанську республіку – Кубанський край у складі федеративної демократичної небільшовицької Росії», – зазначив Іван Петренко. 
Кандидат історичних наук, молодший сержант Центру досліджень воєнної історії Збройних Сил України Артем Папакін у своєму виступі звернув увагу на глобальний контекст. «Тоді більшу роль грали військовий чинник і міжнародне визнання. Коли йшли всі ці революційні події, продовжувалась світова війна. З точки зору західних демократій на сході Європи відбувалось щось незрозуміле. Росія начебто розпадалася, однак, до приходу більшовиків ще працював тимчасовий уряд, і тому окраїни, які відділялися від центру, для них були небезпечні. Тому і під час Першої світової і по її закінченню для світу не існувало таких держав як Україна, Кубань або Грузія чи країни Балтії», – пояснив він. 
Вадим Задунайський припустив, що у разі, якби вдалось побудувати федеративну або конфедеративну структуру – союз за участі України, Дону, Кубані, Тереку, Гірської республіки і Грузії, а, можливо, і інших закавказьких держав, то це, можливо, був би надпотужний державно-політичний проєкт, що являв собою антитезу і більшовизму і білому руху. «Одним з головних висновків з подій 1919 року є те, що будь-які домовленості з російськими державними імперськими рухами в кінцевому результаті призведуть до того, що в кінцевому результаті вони будуть домінувати і намагатися знищити прояви українського національного державотворення, – сказав на закінчення Іван Петренко. 
– Теж саме ми бачимо і сьогодні. Про щоб не домовлялись раніше, Росія все рівно шукає будь-яких шляхів і можливостей, аби знищити прояви самостійності як в Україні, так і в тому ж північно-кавказькому регіоні».   
«Саме тому ми маємо закликати нащадків волелюбних козаків і представників усіх поневолених імперією народів, що прагнуть свободи і справедливості, єднатися навколо України і разом здобувати краще майбутнє», – наголосив Вадим Задунайський.
Прес-центр УКМЦ.