Поточний № 37 (1275)

20.09.2019

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

З Великої Дороги на великий шлях


02.06.2011

Я Й ДОСІ під враженням. Розумію, що пора б вже й оговтатись, та такі зустрічі - одна на сотню. Навіть у нашій журналістській роботі. Не дивно, що й досі подумки я ще там, серед своїх земляків і чернігівських лісів, все «малюю» пережиті нещодавно епізоди й сюжети. І ще гостріше розумію, що то була незабутня зустріч з незвичайною людиною…
Про таких, як Микола Полуда, генеральний директор СТОВ АПК «Злагода» і ТОВ АПК «Магнат», кажуть - «сам себе зробив». Простий хлопець з простої селянської сім‘ї, що виховувала п‘ятьох дітей, вже змалечку вирізнявся напрочуд дорослою самостійністю.
- Мене ніхто ніколи не шукав, - розповідає Микола Полуда. - Прийшов я додому по той бік ночі чи вдосвіта. Батьки знали, що в бійку не полізу, і п‘яним мене ніхто не побачить. Це мене не цікавило. Навпаки, любив посидіти у дорослій компанії, послухати сільських дідів, що пройшли війну, німецький полон, вийшли з оточення. Мотав на вус, - зізнається Микола Миколайович, - і сам того не знав, що знадобиться мені їхня життєва наука.
- Завжди мав власні гроші, - переходить на «інше» Микола Полуда. - Міг запросто купити собі велосипед, радіоприймач. У батьків ніколи не просив - вчився заробляти сам, здебільшого роботою в колгоспі. І знав ціну копійці.
З роками мужнів і характер. До твердості й самостійності додався яскраво виражений індивідуалізм. Полуда - швидше, виняток із правил, ніж правило. Він принципово не підносить хабарів - бо звик конкретними справами заробляти авторитет і повагу. Не тримає в будинку, де живе, телевізор і мікрохвильову піч - бо вважає, що ці надбання цивілізації несуть лише негатив. Не їсть їжу із супермаркетів - бо харчується натуральними продуктами від природи. І, будучи депутатом районної ради, ігнорує пустпорожні багатогодинні наради - бо вважає, що нічого корисного і повчального звідти не візьме… Натомість, живе в будинку, збудованому за власним проектом, на покинутому хуторі серед лісу, віддає перевагу машинам винятково марки AVALON, неперевершено готує шурпу й запашний чай із лісових ягід і трав, фірмовий рецепт якого, до речі, тримає у секреті…
А ще - влучно стріляє, без страху пірнає в ополонку, заправськи тримається у сідлі, практично не ходить у відпустку й не має вищої освіти.
Простий хлопець з села Велика Дорога Ніжинського району власним прикладом довів, на що здатна людина, наділена природним хистом лідера, мудрістю з народних першоджерел, якої не вчать у жодному університеті, і… величезним бажанням бути першим на шляху до поставленої мети.

Аграрний бізнес брати Микола та Олександр Полуди (рідні), В‘ячеслав та Геннадій Фурси (рідні) – між собою вони двоюрідні – Авт. – розпочинали у далекому 2002 році. Брати об‘єднали родинні капітали, знання з ведення бізнесу, взяли кредити. Новостворене товариство назвали «Злагода», Миколу на правах старшого й найдосвідченішого обрали керівником. Невдовзі він створив власне товариство «Магнат».
Десять тисяч гектарів землі у Ніжинському та Ічнянському районах обробляють сьогодні сільгосппідприємства Микола Полуди.
- Мабуть, підприємницький хист прадіда у мені не дрімає, - жартує Микола Миколайович. – Він був заможним чоловіком.
Та відсіятись у перший же рік господарювання не вдалося.
- Мені довелося тримати землю на парах, бо у Великій Дорозі, моєму рідному селі, цього не робили за всі сімдесят років радянської влади і ще п‘ятнадцять – після неї.
Та саме такий підхід і дав змогу занедбаній землі прийти до тями.
До речі, Микола Полуда й тепер, на десятому році свого господарювання, активно практикує на землях «Злагоди» і «Магната» новітні технології, бо саме вони є запорукою найвищих врожаїв у районі.
Микола Миколайович не приховує, що є давнім прихильником найбільш безпечної для землі в умовах зміни погоди й клімату No-Till, за якою працює весь прогресивний світ. Чи Preciovs Farming (точного землеробства), що бере за основу ведення картографії урожайності, засоленості грунтів, сівозмін.
- Мінімум затрат фінансових та відчутна економія енергоресурсів, - хвалиться Микола Полуда. – А що ще треба в умовах кризи?
У господарствах практично не роблять «холостих пострілів» - тільки в ціль! Щороку, перш ніж сіяти, беруть проби грунту, а спеціальна лабораторія видає точний аналіз. Тільки тоді вносяться необхідні добрива та мікроелементи з урахуванням потреб кожної культури.

ГРОШІ З… СОЛОМИ?
Ще один, досить «революційний» метод, який успішно застосовує на своїх полях Полуда – використання соломи як природного добрива, що насичує землю не «хімією», а натуральними мікроелементами.
- До мене, - зауважує Микола Миколайович, - у Великій Дорозі солому збирали в скирти – щось згодовували худобі, щось – переточували миші, а більшу її частину спалювали ще в покосах. Це аж ніяк не підвищувало родючості грунту, а їдкий дим, що стояв над селом, отруював екологію. Сьогодні ми маємо комбайни, що подрібнюють пожнивні рештки, - розповідає генеральний директор, - і слідом рівномірно розкидають їх полем на всю ширину жатки. Потужні трактори «Челенджер» ці рештки, а це понад чотири тонни органіки на кожен гектар, перемішують з грунтом, не ущільнюючи його.
Результат такого господарювання – рекордно високі врожаї пшениці – за 50 центнерів з гектара, понад 30 – ріпаку. Як на мене, це саме той випадок, коли кажуть: «Чому бідні? Бо дурні». При грамотному підході земля віддячить сторицею, а отже, і в кишені порожньо не буде…

ПРО КОНЕЙ МЕТАЛЕВИХ...

Різноманіттю, а головне, сучасному рівню сільськогосподарської техніки «Злагоди» і «Магната» можна щиро подивуватися й позаздрити. Три американські трактори «Челенджер» вартістю мільйон доларів кожен, дев‘ять новеньких КамАЗів з автономними обігрівачами – навіть у найлютіший мороз водій може спокійно заночувати у кабіні навіть при заглушеному моторі, а ще – комбайни «Лексіон-580», новенькі трактори «Білорусь» і вісім ВАЗів.
- Такої техніки немає у жодному сільгосппідприємстві області, - каже Микола Полуда. – Повітря в кабінах фільтрується і кондиціонується, встановлена система шумовіброізоляції. Потужність «Челенджера» більше 500 кінських сил, гумові гусениці. За добу він обробляє більше 300 гектарів. Один такий трактор впорається з роботою тридцяти звичайних. А це, погодьтеся, відчутна економія.
Власне, диво-техніка – справжній витвір інженерної думки, може працювати і без людини. У машині встановлений бортовий комп‘ютер, в який закладена спеціальна програма, внесена в картографію кожного поля. «Челенджер» може працювати, як літак на автопілоті. Є навіть так звана «чорна скринька», що записує будь-які неполадки, збої, аварії. Розумна машина, сама звітує, скільки землі обробила, скільки часу в роботі і скільки пального витратила.
Передбачаючи закономірне запитання про те, що солярки при такому розкладі, мабуть, не вкрадеш, одразу зауважу – тут немає сенсу красти, бо зарплати у злагодівських механізаторів пристойна та ще й соціальний пакет вони мають.

…І ЖИВИХ
Бажання відродити у рідному селі орловців у Миколи Полуди має своє коріння. Воно навіяне спогадами дитинства.
- Колись у нас, у Великій Дорозі, були орловські рисаки, - розповідає Микола Миколайович. – Так би мовити, резерв армії. Та за вказівкою Микити Хрущова їх позбулися, бо той дав команду «дармоїдів не годувати». Породистих рисаків, білих орловців, відправили на ферму, на «пожарку» воду возити. Тварини помалу виродилися.
- Відкрив племрепродуктор для орловських рисаків, - розповідає Микола Полуда. – І настільки перейнявся цією ідеєю, що перед цим три роки поспіль об‘їздив усі племзаводи України і Росії. Купував тільки чистопородних орловців. Ціни за одного – від кількох тисяч гривень до десятків тисяч доларів. На Полтавщині купив гамузом Павлівський конузавод, що був при цукровому заводі, який збанкрутував. Придбав 66 коней, потім розпродав, залишив лише одного, бо коштує він цілого конезаводу.
- Скільки, якщо не секрет? – цікавлюсь.
- За нього можуть дати і 50 тисяч доларів, і півмільйона. Але я не продам його ні за які гроші, - запевняє Полуда, - бо таких коней тепер не знайти! Він племінний, «вітчизняний», їсть наше українське сіно. А імпортні коні – вони зніжені, «тепличні». Їм треба особливі корми, кип‘ячену воду, бо від сирої вони дохнуть.
- Моїм коням ніяка криза не страшна, - сміється Полуда. – Вони витривалі й міцні в ногах. Десять рисаків відправив на випробування на Київський іподром, їх тренують на біга. Мій Сокіл 7 лютого 2009 року на дистанції 2400 метрів завоював кубок мера Києва. Він і зараз на іподромі.
Та особлива гордість директора – улюблений жеребець Жребій. Ось він гарцює на свіжому повітрі, вилискує шовковистою спиною на сонці. У масивних щелепах, сильних струнких ногах, маленьких вушках угадується порода…
Йдемо на конюшню, де стоять інші рисаки та ваговози. Багато з них - імениті переможці. Жеребець Покер виборов дистанційний приз на честь міста Києва на дистанції 2400 метрів. Кобила Боярка відзначилася у змаганнях на 1600 метрів на приз річки Десна й вийшла переможцницею.
- Хорошим коням – хороша амуніція! – Полуда показує професійне спорядження, здебільшого виробництва відомих фірм, і не лише вітчизняних. Окремо висить шкіряне сідло, таке, що й з місця не зрушити.
- Директорське, - зізнається Полуда. – А в нього, самі розумієте, ноша важка.
- Ще б пак! - вихопилось мимоволі. - Таким господарством керувати! Техніка світового рівня. А про ваших коней начувані далеко за межами області… За одного такого жеребця можна купити дво- і трикімнатну квартиру в Чернігові і навіть Києві.
- І навіть «Мерседеса» останньої моделі, - посміхається поблажливо і щиро директор. – Не в багатстві щастя. На жаль…
Тоді в чому ще? Адже в господарстві Миколи Полуди хіба що пташиного молока немає – мед з власної пасіки, новенької, на 130 вуликів, лини розміром з добрячу долоню з власного ставка, картопля зі свого поля, навіть така розкіш, як сік березовий з найближчого лісу. Не гріх, мабуть, і про шашличок згадати власного виробництва!
Тут серйозно відроджують і розвивають практично заново призабуте вівчарство і, зокрема, знамениту романівську породу, якої майже не залишилося навіть у колись спеціалізованих господарствах. Збирають по дещиці, звозячи з усієї України.
…Здавалося, що ще треба людині для щастя, для повноти життя, для задоволення здорового чоловічого самолюбства, для втіхи власних амбіцій? Грошей? Слави? Визнання? Перемог? У Миколи Полуди все це є. Численні нагороди, грамоти, звання за підписами міністрів, що змінювались раз по раз зі зміною уряду. Ось і цей, особливий, диплом Почесного звання «Лицар Вітчизни» з врученням «Золотого Хреста честі і звитяги» за високу національну гідність, патріотизм, вручений у минулому році, виблискує «золотом» на робочому столі. Або генеральські погони козацького війська на національному мундирі, що сповнюють груди гордістю за особливий статус…
...Та як на мене, наймиліша і найдорожча його серцю з-поміж усіх тих благ його рідна Велика Дорога. Бо для Миколи Полуди то Велика Земля і Велике Село. Бо то - його рідне з діда-прадіда і найкраще у світі.
З Великої Дороги він вийшов на Великий Шлях, що вивів його у Великі люди.

Лариса НЕСІНА. Фото автора.

На знімках: вручення Миколі Полуді (крайній зліва) Золотого хреста честі
і звитяги «Лицар Вітчизни» у Маріїнському палаці; договір про співпрацю й взаємодопомогу з сусіднім СВК ім. Прядка змушує зустрічатись і планувати на майбутнє. Один із співзасновників «Злагоди» Олександр Полуда і заступник голови правління Геннадій Штанько; виявляється, і коні люблять жіночу ласку… Керуюча ТОВ АПК «Магнат» Галина Шамрило не байдужа
до рисистих красунчиків.

Чернігівська область.