Шановна редакціє! Оце пишу, хоч і не знаю, чи надрукуєте. Дуже допікають мені величезні, нетрудові зарплати, пільги, пенсії депутатів, міністрів, суддів тощо (українських не пишу, бо дехто й мови української цурається. Зарплат, пенсій – ні!). За що ми їм платимо такі неймовірні суми? Кожен з них що – амбразуру закривав? Та ні ж. Ночами недосипав, жили на собі рвав (чи рве) для загального добра? Ні. Він недоїдав, роками робив без вихідних, за затірку, без копійки, як наші батьки? Теж – ні. Тоді - за що? Народ – гибіє, вони - жирують! Невже 1917 рік їх нічому не навчив? Чому над ними немає ні людського, ні якогось іншого закону? 
Моя бабуся приходила зі степу, як смеркне. Поночі обмивала дітей, годувала. Як починало сіріти, топила в печі, щось варила дітям на день і йшла ранесенько знову на степ. Майже нічого вона не мала за ту пекельну працю, так само й на старість. І всі селяни так працювали – за палички. Зараз подивишся, в селах уже людей не стає. А вони там, у сесійній залі, на очах усього народу сміюфться на всю душу – дорвалися… Один стрибає, за сімох кнопки натискає. Інші – гуляють. Зарплата – усім семи. Та за що, скажіть, будь ласка? Спікер це бачить і теж добролагідно усміхається й собі… За що вони визискують наш народ? Не знаю, чи хоч один із них зробив хоч щось путнє своїми пучками чи головою? Бо те, що вони зараз творять у парламенті, то краще б вони його й не відчиняли. Що не зроблять – все на біду людям.
За новим законом селяни залишаться без пенсій, бо стільки стажу – 35 років чоловікам і 30 жінкам – мало хто виробить. Не зможуть виробити, бо немає де. А де жінки у селах зможуть працювати (і чи зможуть) після 55-ти? Може, хоч Президент, обіцянкам якого багато хто колись вірив, не підпише цей закон-одоробло? Оце за таку «працю» - десятки тисяч гривень щомісяця в одні руки «трударю». Тисячам «трударів». І відпустки – два місяці, і гроші на «оздоровлення» - тридцять п‘ять, здається, тисяч. Саме тому ми - бідні…
Шкодую за тим, що в Україні й досі не знайшовся добрий голова колгоспу чи інший тямущий і совісний чоловік, який би присік оце жирування, коли людям нізащо лікуватися, жити. Отак «реформувати» вже далі нікуди, українців довели «до ручки». Давно годиться за отаку «працю» - за хвіст та на сонце.

Микола, 52 роки, водій, 
сел. Петриківка, Дніпропетровська область.