Це незриме питання немовби поставало перед кожним у затишній, вмитій весняним дощем Березнуватівці Солонянського району, де на стіні рідної школи на другий день Великодня урочисто відкрили пам’ятну дошку Сергію Нігояну. Важко без глибокого сердечного жалю дивитися на його батьків, яким судилося поховати єдину свою кровиночку… На початку дев’яностих років вони приїхали сюди з Вірменії, і доля розпорядилася так, що їхній син став першим в Україні Героєм Небесної Сотні. Участь у відкритті пам’ятної дошки взяла і лідер Всеукраїнського об’єднання «Батьківщина» Юлія Тимошенко, яка вперше після звільнення з-за ґрат офіційно відвідала рідну Дніпропетровщину. Юлія Володимирівна звернулася до присутніх з такими словами:

- Сьогодні велике свято. Дуже хочу, щоб разом із воскресінням Христа воскресала й міцніла і вся Україна. Важливо, щоб ми пам’ятали Сергія і всіх Героїв Небесної Сотні й зберігали цю пам’ять у своєму серці. Після надзвичайно тяжкої перемоги Майдану, де полягло значно більше відомих ста людей, Путін не змирився з поразкою його збанкрутілого регіонального режиму, що віддано плазував перед ним навколішки, і де-факто оголосив нам війну. Та ми всі разом ніколи не віддамо нашу країну на поталу знахабнілому агресору, хочу і вам передати цю віру. Цим ворожим підступним кроком Росія як непередбачувана войовнича неоімперія ставить себе під удар усієї світової спільноти. Вже запущений механізм самознищення цієї імперії, що не вміє із сусідами жити по-людськи. Ми зробимо все, щоб Україна стала європейською правовою державою. І допоможе в цьому нам Небесна Сотня, вони охороняють усіх нас і нашу рідну Україну.
У невеликому селі, де проживає близько восьмисот жителів, Сергія Нігояна всі добре пам’ятають. Березнуватівський сільський голова Володимир Хрен розповідає про нього таке:
- Раніше родина Нігоянів жила «на Сахаліні», як у нас кажуть, на віддаленій вулиці. А сусідами у них були кілька одиноких бабусь, то Сергій любив їм чимось допомогти – дров нарубає, води принесе… І з жодної ніколи й гривні не взяв, за це його люди любили. Він вихований гідно, як справжній українець, ніхто ніколи не казав про нього поганого слова. Прикро, що трапилося таке горе, ніщо не поверне батькам дитину. Щойно у нас сходка була – узаконили пам'ятну дошку на школі, назвали парк, там до гектара землі, іменем Сергія Нігояна. Після його героїчної загибелі на Майдані до нас майже щодня приїздить чимало людей, привезли берізки, діаспора посадила канадські ялинки. Пам’ять про Героя буде жити в селі.
На траурному мітингу довелося поспілкуватися і з однокласниками Нігояна – Олею Кузьменко та Ірою Півненко. Їм і досі важко повірити в те, що Сергій відтепер буде приходити на зустрічі зі своїми випускниками 2011-го року Березнуватівської ЗОШ лише вічним поглядом з граніту як національний герой України:
- Досі не віриться, що в Києві влада вбивала людей за правду. Сумно, що Сергій через це загинув… Він завжди був спортивним хлопцем – грав у футбол, волейбол, займався легкою атлетикою. Тому після школи і вступив до Дніпродзержинського коледжу фізичної культури, який не встиг і закінчити. Любив, щоб йому давали в школі якісь ролі. Чим захоплювався, те вивчав глибоко, багато читав. Завжди обстоював правду і справедливість.
Певно ж, загострене почуття справедливості, що підкреслюють і його вчителі, змусило Сергія поїхати до Києва і півтора місяця до героїчної загибелі на День Соборності України 22 січня бути охоронцем Майдану. Не досипати ночей, днями і ночами стояти на морозі і хурделиці, лише присутністю своєю протестуючи проти свавілля озвірілого від вседозволеності і тотальної корупції «гаранта». Стояти і не відступати навіть тоді, коли бере гріх на душу і цілиться в тебе, в твою людську душу так само очманілий від безкарності снайпер… На це здатні люди з великим почуттям власної гідності, яких, на щастя, в Україні багато.
Нігоян, як і переважна більшість українців, обрав свободу. У трудовій вірменській родині на українській землі виріс юнак, який мав справжні акторські здібності, на Майдані їх помітили митці і встигли зняти коротку стрічку. У ній Сергій на барикадах напам'ять читає рядки з поеми «Кавказ» улюбленого свого Тараса Шевченка з віщими словами:
Борітеся – поборете,
Вам Бог помагає,
За вас правда, за вас сила
і воля святая…
Ім’я Нігояна вже обростає деякими міфами, що не відповідають дійсності. Його батько Гагік Нігоян спростовує їх:
- Наша родина приїхала в Україну не через війну на Кавказі, а тому, що тут була робота. Дружина працювала в колгоспі, я на будовах. Коли Сергій виріс, кілька разів брав його із собою на заробітки до Криму. Він дуже любив Україну, книги ночами читав. Цікавився політикою, на Майдан вирішив поїхати сам. Це сталося тоді, коли побачив, як вранці 30 листопада в Києві побили студентів. Сказав: «Не можу дивитися, коли людей отак нещадно б’ють, поїду туди». А сам був скромним, мухи не зобидить. Одного разу запитую його – чому ти частіше допомагаєш сусідам, ніж удома? То він сказав так: «У нас є кому працювати, а в них – немає…».
У цих батькових словах, мабуть, розгадка величі душі одного з Героїв Небесної Сотні, що загинув за справедливість. І нашим найкращим пам’ятником для них буде «правда і любов на світі, а на сторожі правди стане труд», про що мріяв Кобзар. Бо ще багато чого треба змінити і в Березнуватівці, і в Україні. І про це до і після мітингу йшла непроста розмова селян з присутнім народним депутатом України Іваном Кириленком.
Цього ж дня на зворотному шляху до Дніпропетровська Юлія Тимошенко поспілкувалася з учасниками автопробігу «Схід і Захід – разом», а наступного взяла участь у зустрічі з представниками малого та середнього бізнесу Дніпропетровщини, відвідала один з блокпостів Національного руху опору, відповідала на запитання журналістів.
Під час спілкування з підприємцями лідер «Батьківщини» наголосила, що саме зараз є шанс докорінно змінити Україну, зробити її успішною, прикладом для усього світу, але для цього треба прибрати «тіньову владу та включити кожного громадянина в управління країною».
Напевно, про таку країну мріяв Сергій Нігоян та усі ті, хто загинув на Майдані за нову Україну.

Підготував Григорій МИКОЛАЙЧУК.