Поточний № 31 (1218)

14.08.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Задирака


18.06.2015

Тамара Доброгорська – людина добра і світла. У цьому можна переконатись, прочитавши її твори. Хоча вони адресовані маленьким читачам, прочитати їх варто і дорослим. Адже у кожного з нас була та незабутня миттєвість дитинства, в яку хочуться повернутись хоч на якусь мить.
У свій час Тамара Микитівна викладала українську мову і літературу у Дніпропетровському технікумі залізничного транспорту. У 2002 році у видавництві «Дніпрокнига» вийшла її перша збірка «Мій степ». Її твори також увійшли до збірки «Золотий гомін», друкувалась у журналі «Свічадо»,а у «Сільських новинах» виходять вперше.

У нас колись жив грізний півень, його прозвали Задиракою. Бо, крім дорослих хазяїв, він на всіх інших налітав ззаду, намагаючись клюнути та ще так несподівано. До Софійки і Михайлика навіть друзі перестали приходити у двір, а гукали їх від воріт. Так Задирака і туди мчав, стараючись підлетіти вище паркана, щоб таки клюнути. На сусідку, тітку Настю Петренчиху, нападав багато разів, то вона теж остерігалася і гукала бабусю чи кого іншого, стоячи у своєму садку. Вже вся вулиця знала, що у нас півень б’ється.
А із сусідськими півнями бився так, що кров юшила з гребенів і у нього, і у них …
Якось Задирака, як звичайно, завів сварку, а потім і бійку із сусідським півнем. Що вже вони там не поділили – невідомо. Бій був справжній, до крові… Кури, спостерігаючи за поєдинком, тривожно кричали.
І ось звідкись з’явилися наші качки, хоча вони ще зранку прямували в балку. Селезень з трохи викривленою шиєю, якого у дворі називали Суддею, почав шипіти, приблизившись до забіяк-півнів. Але вони ніяк не реагували. Селезень зашипів голосніше – знову ніякої уваги, тільки пір’я летить…Тоді Суддя пішов на півнів: підняв голову, витяг наскільки зміг скалічену шию і, ставши між забіяками, зашипів з усієї сили! Ті отямилися, припинили бійку і неохоче розійшлися…
Ми з Шарком теж зраділи, бо не любимо, коли б’ються по-дурному. Дружимо з усіма, хто живе у нашому дворі, ще більше стали поважати Суддю за його мудрість. Не дарма носить своє ім’я наш Суддя! Але не подумайте, що Задирака змінив свою поведінку, і це дуже турбувало хазяїв.
Невдовзі по тому, Шарко і я почули розмову бабусі Ганни і тітки Олени (мами Софійки і Михайлика) про те, що далі не можна тримати у дворі такого забіяку.
- Може, відправити його вже в борщ? – запропонувала тітка Олена.
Але бабуся не погоджувалася. На її думку, Задирака гарно співав, добре порядкував у курячій сім’ї, взагалі був красенем… Ну, а те, що б’ється … то, може, згодом пройде…
І справді, Задирака найголосніше за інших півнів у селі провіщав новий день. Співав і серед дня, б’ючи себе крилами по боках. Обов’язково слідкував, щоб були нагодовані курчата, щоб не сварилися і гарно неслися курки, щоденно водив свою курячу сім’ю на луки пастися. Ось бабуся Ганна й говорили, що вони можуть спокійно залишати курей на Задираку – і догляне, й збереже.
Виходять якось бабуся на поріг хати – і зупинилася: посеред двору лежав новий зелений емальований таз, який вона тільки недавно принесла з лавки. А оце сьогодні перший раз зварила у ньому варення, вимила і повісила на стовпець паркана сушитися:
- А хто ж то таз скинув? – здивувалася бабуся.
Дідусь Михайло, що майстрував під навісом, швиденько підійшов до них і щось тихо сказав. Бабуся уважно подивилася на таз, покрутила головою і пішла в хату. А дідусь якось таємниче усміхнувся, повертаючись до своєї роботи.
Шарко і я нічого не змогли зрозуміти…
Як раптом таз почав… тихенько рухатися. Ми завмерли, бо ще ніколи не бачили, щоб сам рухався посуд чи якесь кухонне начиння! Таз трохи покрутився на місці – і затих. А потім потихеньку рушив – рушив, на цей раз уперед. І знову зупинявся, крутився на місці, рухався у різних напрямках. Та все якось беззвучно, таємниче… Ми не зводили з нього очей … Аж раптом голосний вигук:
- Нечиста сила! Ой, виходьте, нечиста сила у вашому дворі!
Ми з несподіванки схопилися на ноги, Шарко, мабуть, розгубився, бо й не гавкнув. Дідусь упустив молотка, а з хати вискочила бабуся.
- Нечиста сила! – волала тітка Настя, сусідка, - ой, людоньки, рятуйте!
Вона, певно, з переляку, забула про нашого бойового Задираку, який не пропускав її жодної появи, і швидко прямувала до бабусі, показуючи рукою на таз.
- Насте, та заспокойся, - заговорила бабуся, а то ще й люди з усього кутка збіжаться…
Де тут взятися тій нечистій силі? То тобі здалося. Ходімо в хату. Ходімо.
Тітка Настя, озираючись на таз, пішла в хату. Дивно, але дідусь ніяк не зреагував на крик, підняв молоток і спокійно продовжив роботу, інколи поглядаючи на таз. Ми ж спостерігали за тазом, який під час шуму, було, зупинився, а потім продовжив свій рух.
Але йому на перешкоді стала товста дошка, яка лежала біля навісу, де працював дідусь. Таз зупинився. Покрутився, покрутився – і затих. І в цей час із хати вийшли тітка Настя з бабусею.
- Ой, - ойкнула тітка Настя, - він поближчав!
- Нічого, - заспокоїла її бабуся, - що нам таз лихого зробить…
І в цей момент таз різко піднявся, лігши краєм на дошку, а з-під нього появилися … міцні курячі ноги…
- Ой, - вдруге зойкнула тітка Настя, - та це ж ваш сатана… Тьху!
І, мабуть, боячись, що той «сатана» почне налітати, хутенько зникла у своєму садку.
Дідусь і бабуся, дивлячись, як Задирака ще трохи посунув таз на дошку і виліз з-під нього, засміялися. Шарко зустрів друга вітальним гавканням, а я голосно нявкнув!
Задирака ж якийсь пом’ятий, наче побитий, похитуючись, почвалав у сарай.
А дідусь, коли перестали сміятись, промовив до бабусі:
- От личина… га? Перевернув на себе таз і, подумай, зумів таки сам вибратися… І у курей є розум…
Бабуся, нічого не відповівши, враз опинилася біля таза, уважно його розглядала, примовляючи:
- Тільки ж недавнечко купила… А він, проявище, мабуть, побив… Ну, підеш же ти у борщ… Отаку шкоду зробив…
Але таз, певно, був цілий, бо вона швиденько понесла його до колодязя – мити…
Проте Задирака не «пішов у борщ», бо пригода з тазом його вилікувала: він утратив свій бойовий запал і перестав битися. Здійснилося бабусине сподівання – «пройшло». Півень продовжував старшинкувати у курнику і все так же голосно і гарно співав. Але ім’я Задирака так і залишилося у нього.
Тамара ДОБРОГОРСЬКА.