Сімдесяту переможну весну українці знову зустрічають у війні. Війні, яка не має вагомих причин і є абсурдною зі всіх точок зору. Тим не менше колишні силоміць зведені «брати», що певний час так себе іменували, продовжують на наших землях свою багатовікову підлу ординську справу – захопити, украсти, потрощити і… перекласти провину на іншого. Тепер від власних фашистських дій і падіння рубля внаслідок світових санкцій Росія відволікає увагу помпезним святкуванням Дня Перемоги. На яке, проте, ніхто, навіть білоруський президент Лукашенко, вже не поїде... Бо святкувати падіння фашизму колишнього у лігві фашизму сучасного, який пнеться до завойованого раніше доточити іще щось – це, погодьтеся, пряма підтримка божевільного агресора.

А українські ветерани Другої світової проводжають на неоголошену війну онуків.

І допомагають, чим можуть, учасникам Антитерористичної операції. За рік боїв наша армія в Донецькому аеропорту, під Маріуполем, на горі Карачун, на кожному блокпосту показала свою відвагу і незламну стійкість. Активізувалася і робота тилу – до праці у військкомати Дніпропетровщини приходять люди з бойовим досвідом. Сьогодні про причини виникнення війни, стан справ з мобілізацією у Петриківському

та Царичанському районах і найголовніше, що треба знати громадянам у цей нелегкий час, розповідає військовий комісар Царичанського об’єднаного районного військового комісаріату майор Олександр Світенко:

- Доки не зрозуміє кожен мешканець села, району, області і України, що її захист – першочергове завдання, доти нам не збудувати міцну, економічно розвинену державу. Коли б ми останні 20 років готувалися до війни, то зараз в нас був би мир. На жаль, багато хто вважав, що на нас нікому нападати і ми нікому не потрібні. Тепер вони бачать, як глибоко помилялися. Географічне розміщення, природні ресурси і працьовиті люди є найкращими умовами для того, щоб Україна стала однією з найуспішніших країн світу, через це і сьогоднішня агресивна заздрість. Нас другий рік продовжують випробовувати на міцність. Коли світ побачить, що ми до останнього громадянина готові відчайдушно себе захищати, ніхто й не подумає на нас нападати. Ні Америка, ні хтось інший не вирішить наших проблем, ми самі собі повинні допомагати – вміти захищатися.

- Олександре Олександровичу, після кількамісячної служби в зоні АТО Вас щойно призначили військовим комісаром двох районів Дніпропетровщини. Які перші враження?

- Інколи здається, що частина мешканців області наче сплять. Така байдужість насамперед до власної майбутнього дуже дивує. Це щось подібне до випадків голосування на виборах за 100 гривень тощо. Кожен, хто голосує так, а не за покликом серця, продає власну долю і долю своїх дітей! Зараз добре розуміють всі загрози і належно діють відсотків двадцять населення. Ще в декого побутує думка: Донбас, мовляв, далеко, буду захищати свій дім і село, як прийдуть вороги. Дорогий мій, та тоді буде пізно - ти будеш один, а не у військовій лаві, і не навчений! Дехто не може втямити, що на місці донбаських сіл і містечок можуть опинитися і їхні оселі… Активність треба проявляти одразу, такий суворий закон війни, бездіяльністю її не виграєш. Наведу зрозумілий усім приклад з сільського життя, я, до речі, виріс у Сумщині: якщо несподівано потривожити бджолину родину – одразу отримаєш страшну атаку сотень бджіл. Отакою єдиною могутньою родиною повинна стати вся Україна.

- Які труднощі ротації військовослужбовців доводиться долати на місцях?

- Після року служби в зоні проведення Антитерористичної операції у наші два райони вже демобілізувалися 52 чоловіки. Статус учасника бойових дій, нагадую, надається «за період перебування в бойових умовах», все записується до військового квитка та облікової картки і враховується при виході на пенсію як рік за три. Тому на цю процедуру потрібен певний час. У навчальні пункти, а потім на місце звільнених ідуть військовослужбовці запасу. Підкреслюю: захист держави – першочергове завдання, всі інші – другорядні. Це повинні зрозуміти і громадяни, і керівники підприємств та установ усіх рівнів. Саме керівник має проводити оповіщення і сприяти виконанню громадянами свого військового обов’язку. Найбільш патріотичною є Петриківка, а в Царичанському районі – Могилів, звідціля свідомо іде більше людей служити. Є гарні приклади і в інших селах – щойно з Китайгорода добровільно поїхав до навчального пункту Юрій Галаган, а з Царичанки – Олександр Трусов. Йому, до речі, 57 років, він працював архітектором Царичанського району. З іншого боку не можу зрозуміти декого, хто намагається заховатися за чужими спинами і навіть виїжджає геть з дому, щоб не отримувати повістки. Шановні, та мирне життя кожного з нас теж постійний неабиякий ризик. Щодня на дорогах України в ДТП гине, за статистикою, біля десяти чоловік. Але ж то смерть випадкова, нікому не потрібна, а на війні, коли й доведеться загинути, то це смерть ради своїх рідних, їхнього щасливого майбутнього. Це подвиг, який будуть пам’ятати усі наступні покоління. Ми можемо бути впевненими у своїй щасливій долі на Землі лише тоді, коли матимемо потужну державу. Іншого варіанту, окрім як укріпити свою Україну, у нас немає.

ВИВАЖЕНІ і абсолютно справедливі слова українського офіцера. Вони перегукуються з мудрим відомим висловом давньоримського історика Корнелія Непота «Хочеш миру – готуйся до війни!» Так вважає і відомий письменник, українець Віктор Суворов:- Людське суспільство так влаштоване, що поважають лише сильного. Це закон і армійського, і тюремного, й будь-якого іншого середовища. Ми, люди, де в чому звірі. Коли не огризаємося, то кожен намагається і собі куснути. А коли відбиваємося, то всі починають поважати. Як тільки ми почали давати належну відсіч російській «ваті», світ одразу почав нам допомагати. Так буде і надалі. Завтрашній День Перемоги з росіянами ми вже не зможемо святкувати разом ніколи. Перемога вже ніколи не буде для нас спільною. Термін «Велика вітчизняна війна» придумав Сталін, щоб забути злочини власні – напад на Польщу 1939 року, Фінляндію, 1940 року - Естонію, Латвію, Литву, Бессарабію тощо. Другу світову СРСР розпочав як агресор і завершив як агресор. Сьогоднішня війна з нашого боку є народною, тому український народ переможе.  Українці всебічно підтримують свою армію, волонтерський рух давно вийшов за межі держави. Відомий волонтер Олексій Мочанов, який неодноразово їздив у зону АТО, нещодавно оприлюднив свої поради кожному громадянину України:«Вимагайте від чиновників справедливості, чесності та відкритості. Змушуйте журналістів писати правду, а не свої трактування почутої десь від когось напівправди, що спотворює істину. Так, Україна воює. В дивній, гібридній, безглуздій, немислимій і жорстокій війні. Не проти когось, а – за Себе. Допоможіть, хто чим може. А хто не може – просто не заважайте, будь ласка. Проявіть мудрість і розсудливість. І не принижуйте недовірою, зневірою чи жалістю Воїнів Світла і Воїнів Добра, які захищають Країну і Державу, кожного з Вас. Кожного з нас. Ми – переможемо». Така свята віра в нашу перемогу на своїй землі мусить бути в кожного з нас. Віра і дія мають іти поруч. Сьогодні той, що повторює, як мантру, одне-єдине «Нам потрібен мир!» практично працює на агресора. Завтра Росія може штовхнути свій найманий набрід на подальшу ескалацію збройного конфлікту. В такому випадку Президент України Петро Порошенко, як щойно заявлено, оголосить воєнний стан. Тож до зброї і до праці, браття і сестри, заради самих себе і своєї України!

Григорій УКРАЇНЕЦЬ.