Поточний № 44 (1231)

16.11.2018

Шановні читачі! Ми потребуємо вашої підтримки!

Dear readers! We need your support!

Залиште в спокої інший світ!


18.04.2013

З давніх-давен люди кажуть: поспіхом, не подумавши як слід, не можна нічого робити. Бо «що швидко робиться, те сліпе родиться». Цей народний вислів можна застосувати і до деяких рішень уряду зі сфери обіцяного громадянам України «пакету реформ». Мова про спільний наказ Генпрокуратури, Міністерства внутрішніх справ та Міністерства охорони здоров’я від 28 листопада 2012 року «Про затвердження Порядку взаємодії між органами внутрішніх справ, закладами охорони здоров’я та органами прокуратури України при встановленні факту смерті людини». Він дещо пом’якшив аналогічний наказ від 25 жовтня 2011 року, проте вимога спільного огляду кожного померлого (!) лікарем і працівником міліції діє і зараз (матеріал на цю тему «Податок на небіжчика» - міф?» в «СН» за 7 лютого ц.р.). Саме ця вимога здебільшого і приносить чимало страждань і навіть потрясінь рідним та близьким небіжчика.

Нещодавно до редакції «Сільських новин» із колективним листом жителів Кіровської (у народі - Обухівської) селищної ради Дніпропетровського району завітав колишній селищний голова, а нині ветеран праці, наш читач Володимир Ярмоленко. У зверненні йдеться про наслідки впровадження в життя недоречного, на думку жителів селища, згаданого наказу:
- Ми шоковані антилюдськими, антигуманними пунктами цієї «реформи», бо вони порушують віками встановлені християнські звичаї поводження з покійником. Ми не заперечуємо проти цього порядку, коли мова йде про випадки насильницької смерті чи раптової, коли медпрацівник сумнівається - сповіщати в міліцію в таких випадках необхідно. Але ж переважне число летальних випадків інші! Нагадуємо вам про ті трагічні години, коли рідна людина зробила останній подих і навіки упокоїлась на очах рідних, близьких. Покійнику підв’язують підборіддя, стуляють очі, запрошують старших жінок обмити тіло, одягти і покласти в труну. За сьогоднішнього злиденного життя у рідних розриваються в цей час голови від думок: скільки коштує труна, хрест, церковні атрибути ритуалу поховання, хто і за скільки викопає яму, де взяти транспорт, як приготувати поминальний обід і т. п.
А тепер уявіть собі, добродії міністри і прокурори, як це зазвичай відбувається зараз в Обухівці, Горянівці, Сугаківці і тисячах інших українських сіл. Людина в похилому віці помирає вдома ненасильницькою смертю. Треба повідомити лікаря, він сповіщає міліцію. Рідні чекають приїзду 3-5 годин, небіжчик за цей час дубіє, лице набуває викривленого вигляду. Або не дочекалися нікого, обмили, одягли. Потім прибулі роздягають покійника віком 85 років, щоб оглянути. Поряд в хаті дружина, діти покійного втрачають свідомість, можливі нервові зриви та інфаркти. У «реформі» криється і хабарницька складова, бо міліціонери теж люди і можуть помилятися в тому, направляти покійного на патологоанатомічний розтин чи ні. Рідні просять і молять не піддавати зайвій екзекуції, яка нічим не допоможе, а лише спустошить їхній гаманець, тіло рідної людини. При цьому навіть пропонують «дивіденди» за спокій небіжчика, не завжди в такому стані усвідомлюючи протиправність своїх дій. Після цього доходять згоди, і необхідна довідка видається на місці. Такий сценарій, скажете, неможливий? Та чому ж. А бували випадки, що міліціонери в рідних покійного… просили кошти на бензин, бо їм не було на чому їхати!
Панове міністри і Генеральний прокуроре! Ваші реформи повинні приносити мир і злагоду в суспільство і хоча б не погіршувати і так жебрацький стан українських селян. Подумайте про тих нещасних, яким уже довелося та й ще доведеться проводжати в останню дорогу своїх рідних та близьких, не завдавайте іще більших моральних страждань своїм cпільним наказом. Ми просимо, наполягаємо і вимагаємо набратися громадянської мужності та відмінити його!
Від імені дев’яти тисяч мешканців Обухівки, Сугаківки та Горянівки звернення підписали Віктор Баранець, Семен Лисенко, Єфросинія Сагайдак та інші громадяни (всього 51 підпис). Окрім листа, Володимир Ярмоленко привіз до редакції цілу теку відповідей високопосадовців України на власні та колективні звернення земляків. Від Мінохорони здоров’я, Генпрокуратури, Міністерства юстиції, Міністерства внутрішніх справ, комітету з питань охорони здоров’я Верховної Ради України попереднього скликання і т. п. Більшість із них в тому чи іншому вигляді констатують «положення «Порядку взаємодії…» не суперечать вимогам чинного законодавства України». Та заступник міністра юстиції Д. Ворона надав висновок Мінюсту України від 18 червня 2012 року «наказ Генпрокуратури, МВС, Мінохорони здоров’я від 25 жовтня 2011 року «Про затвердження Порядку взаємодії…» не відповідає Конвенції про захист прав людини. А також основоположних свобод 1950 року і протоколів до неї та практиці Європейського суду з прав людини». Ось так - не від-по-ві-дає! Чому ж ухвалювали наказ, не давши підлеглим з’ясувати, як це роблять люди в цивілізованому світі? А чи відповідає Конвенції дещо видозмінений і діючий сьогодні «Порядок взаємодії…»? Невідомо.
Між тим Конституція України визначає нашу державу як соціально-правовий суб’єкт міжнародного права, що має всебічно забезпечувати права своїх громадян та їхній добробут. Має, але… не забезпечує. Це питання знаходиться скоріше вже в політичній площині. Хоча всі соціальні питання, мабуть, теж не оминають її. А поки наші владоможці розчерком пера чи помахом руки ухвалюють подібні згаданій «реформи», абсолютно не зважаючи ні на думки власних громадян, ні на закони євроспільноти, доти людям і доводитиметься в надзвичайно нелегкий спосіб допомагати їм виправляти помилки. Як тим же обухівцям, котрі стукають в усі владні двері, прагнучи, щоб їх почули. До речі, перші зустрічні пенсіонери в Обухівці повністю підтримали звернення краян:
- Мені вже довелося пережити їхню «реформу»,- розповіла Валентина Палаш з Горянівки. - Помер колишній чоловік, було йому 74 роки. Зробили закон - і не торкайся, і не обмивай, і не одягай нічого, доки не приїдуть. Тіло задубіє, і що далі - ламай руки, ламай ноги, щоб покласти в труну? Це ж пряме знущання і з живих, і з мертвих!
- На папері задумують одне, а в житті воно не так буває,- каже Анастасія Якименко з Обухівки. - Нещодавно помер старенький чоловік вночі, хворів. Поки всі приїхали вранці, поки понаписували все, що треба… Так могли б поховати того ж дня, але довелося відкласти на день. А влітку, всі ж знають, просто ніяк довго тримати померлого вдома. Треба вернути все, як було раніше.
В Обухівці Володимира Ярмоленка називають «найсправедливішим селищним головою» з усіх, котрим довелося обіймати цю посаду. «У приймальний день,- каже Володимир Іванович,- я крячкою сидів у кабінеті до вечора, щоб кожен міг до мене зайти». Давня його звичка знати усі біди земляків змушує і тепер робити все можливе, щоб захистити їх від страшного державного примусу. Змушує забувати про власні турботи і заслужений відпочинок. Ось як він сам розповідає про надзвичайну cитуацію, в яку кинули усіх українців:
- На перший погляд мотиви спільного наказу ніби й благородні: мовляв, не допустити фактів приховування навмисних убивств тощо. Але ж міліція не несе відповідальності за термін прибуття до покійного. Питання про те, направляти тіло на розтин чи ні, носить суб’єктивний характер. Адже кожна людина може помилятися, так само і міліціонер. Буває, під час останнього свого кроку хворий в поважному віці помирає «на ходу», як кажуть, або сидячи. Якщо поруч в цей час немає рідних, то він падає і отримує якісь травми, через які тіло можуть направити на розтин. Навіщо? Знаю чимало прикладів, коли ця «реформа» завдала чимало страждань людям. Де, наприклад, рідним брати машину для перевезення небіжчика в морг? А якщо з рідні є лише бідна одинока людина чи взагалі немає нікого? Одного разу покійного повезли в Дніпропетровськ на розтин, а там кажуть «у нас черга, через два дні заберете». Лише коли пообіцяли більше не приїжджати, аж тоді все зробили. В іншому випадку дали 200 гривень, щоб намарне не затягувати справу. У Горянівці таку ж суму дали за те, щоб не направляти тіло в морг… Ця «реформа» є лише підставою для хабарів. Дехто з народних депутатів уже зрозумів її абсурдність. Валентин Королюк у парламентській газеті «Голос України» опублікував дві статті на цю тему. Треба усім разом відмінити цей антилюдський наказ. Тіло людини після смерті костеніє, тому проведення якихось дій з ним через кілька годин вважаю протиправним. Сподіваюсь, наше звернення почує діюча Верховна Рада і зуміє вплинути на уряд.
Через наведені випадки «Порядок взаємодії…» і прозвали в народі «податком на смерть», або на покійника. Тому Володимир Іванович, сам колишній держслужбовець, щиро вірить у його відміну. Вірить ще й тому, що з молодих років живе за знаменитим висловом Пирогова «без натхнення немає волі, без волі немає боротьби, без боротьби - нікчемність і сваволя». І справді, нікчемність і сваволю «Порядку взаємодії…» без боротьби годі подолати. Рішучий спротив «реформі» у сфері переходу людини в інший світ висловлює і голова Обухівської селищної ради ветеранів Семен Калниш:
- Наша організація налічує 2835 ветеранів з різним статусом, жоден з нас не підтримує спільний наказ медиків і силових відомств. Зараз сімейні лікарі добре знають стан здоров’я людей похилого віку, тож приїзд міліції в разі чого тут зайвий. А направлення на розтин тіла, окрім дійсно кримінальних випадків, має здійснюватися лише за наполяганням рідних. Ось дивіться, що насправді відбувається після введення «спільного наказу». Шостого січня о першій дня помер фронтовик Іван Трохимович Кирпа на 92-му році життя. Доглядали діти, онуки, був під наглядом сімейного лікаря, який і констатував природну смерть. Сповістили в міліцію. До її приїзду покійний захолонув, після огляду з великими труднощами довелося робити обмивання, одягання. Оперативники запропонували рідним написати пояснення, згодом, бачачи їхній стан, написали самі. Поставили вимогу перед рідними, щоб довідка про смерть з мокрою печаткою була оформлена протягом дня. Бо через її відсутність факт смерті буде внесений до реєстру, ним буде займатися прокуратура. Був передсвятковий день, документи і печатка були зачинені в сейфі амбулаторії. Другу половину дня родичі займалися пошуком працівників і паперотворчістю, а не організацією поховання. З великими труднощами їм вдалося до кінця дня оформити довідку і вже ввечері відвезти в Дніпропетровськ у райвідділ. І таким чином позбутися клопоту з прокуратурою. Це пряме знущання над людиною після смерті та її рідними. Пункт про відміну «Порядку взаємодії…» ми вже внесли до соціального договору з народним депутатом по нашому округу Віктором Бутківським. Вісімнадцятого квітня у Дніпропетровську відбудеться рада обласної ветеранської організації. Я винесу на обговорення перед членами ради питання відміни згаданого спільного наказу, сподіваюсь, колеги мене підтримають.
Певно ж, обласна ветеранська організація зрозуміє справедливе обурення своїх обухівських побратимів (саме обухівських, а не кіровських, бо рішення про повернення селищу його історичної назви одноголосно ухвалене ними і передане до Дніпропетровської районної ради ще три роки тому) і підтримає його. Бо і в Дніпропетровщині, і у всій Україні кожна людина на схилі літ зазнає подібних описаним екзекуцій, а її рідні - додаткових моральних й інших страждань. Чому, навіщо, задля чого? Вочевидь, ріст злочинності, який розпочався в Україні три роки тому, відвідуваннями міліції кожного померлого не зменшиш, скоріше навпаки… Окрім усього, «Порядок взаємодії…» грубо перекреслює глибоку моральність українського народу, давні християнські цінності любові і поваги до свого ближнього. Бо підозрює кожного з нас у неймовірних для людини речах… Звісно ж, винятки з писаних і неписаних правил поведінки в наших селах таки бувають. Але, на щастя, не так часто. Тому відміна «спільного наказу» є лише питанням часу. І разом з тим питанням боротьби українців за свої права людини на цьому і навіть іншому світі…

Григорій ДАВИДЕНКО.