Цивільним законодавством гарантовано право фізичної особи призначити спадкоємців на свій розсуд шляхом складання заповіту. Заповіт – це особисте розпорядження особи (заповідача) щодо майна, яке їй належить, майнових прав та обов’язків на випадок своєї смерті. Законодавством встановлений перелік осіб, які мають право на обов’язкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту, а саме:   особи, які належать до першої черги спадкоємців за законом і є малолітніми, неповнолітніми, повнолітніми непрацездатними дітьми спадкодавця (в тому числі усиновленими), непрацездатною вдовою (вдівцем), непрацездатними батьками (усиновителями) та дітьми, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені після відкриття спадщини. Таким чином законодавець гарантує захист прав та інтересів спадкоємців першої черги. 

Обов’язкова частка у спадщині визначається в розмірі половини від тієї частки, яка належала б кожному зі спадкоємців, що мають право на неї, при спадкуванні за законом, незалежно від змісту заповіту. Право на обов’язкову частку в спадщині не залежить від згоди інших спадкоємців на її отримання, а також місця проживання спадкоємця. 

Документальними доказами того, що особа має право на обов’язкову частку у спадщині, є щодо малолітніх та неповнолітніх дітей – свідоцтво про народження; щодо осіб, які досягли пенсійного віку – пенсійне посвідчення; щодо інвалідів І, ІІ, ІІІ групи – пенсійне посвідчення та/або довідка МСЕК про надання особі статусу інваліда відповідної групи. Також спадкоємцю необхідно підтвердити родинні відносини із спадкодавцем (надати нотаріусу відповідне свідоцтво про народження або шлюб).

У разі, якщо особа досягла пенсійного віку, але продовжує трудову діяльність, вона не позбавляється права на обов’язкову частку у спадщині. В осіб, які не досягли встановленого чинним законодавством пенсійного віку, але які мають право на отримання пенсії на пільгових підставах, право на обов’язкову частку у спадщині не виникає.

Спадкування обов’язкової частки є правом, а не обов’язком спадкоємця. У зв’язку з чим такі особи мають реалізувати своє право шляхом прийняття спадщини (подати до нотаріуса заяву про прийняття спадщини) або відмови від неї (подати заяву про відмову від прийняття спадщини). При цьому малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину автоматично. Відмова таких осіб від прийняття спадщини можлива лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування.