Як ніколи на часі сердечні щирі слова розлуки козака з коханою дівчиною і рідною матір’ю. За тими ж козацькими лицарськими звичаями оборони рідної землі українці живуть і сьогодні. Бо Російська Федерація, щойно визнана Верховною Радою країною-агресором, продовжує підлу війну проти України. Прикро, що до значних площ федеративних територій, чи не найменш у світі заселених, частина їхніх жителів пнеться іще щось, як і впродовж віків, доточити. Нащо? Чи щоб з собою, як писав Тарас, взять у домовину?

УВЕСЬ цивілізований світ мусить давати тому раду. Щойно Парламентська асамблея ради Європи зробила рішучий крок і позбавила Росію права голосу, всуціль брехливого. З січня у нас розпочалася чергова хвиля мобілізації, до армії йдуть кращі сини українського народу. А у вересні минулого року вийшло розпорядження Генштабу Збройних Сил України про створення територіальних батальйонів оборони на всій території держави. Це добровільні загони, перебування в яких, звичайно, не дає гарантії на «броню» від мобілізації людям, які підпадають за віком і станом здоров’я, до загальнодержавних Збройних сил. Генеральний штаб покладає на місцеві батальйони такі завдання:
охорона адміністративних будівель, важливих споруд та комунікацій;
розгортання та несення служби на блокпостах;
боротьба з диверсійно–розвідувальними силами противника, терористичними формуваннями та мародерами;
організація руху опору та партизанських загонів у разі захоплення противником території району.
Особовий склад загонів оборони після мобілізації включається до складу Збройних сил України та має правовий статус військовослужбовців з поширенням на них усіх прав, пільг, соціальних гарантій та фінансових виплат, встановлених чинним законодавством для контрактників. Як проходить формування оборони у Петриківському районі Дніпропетровщини, розповідає командир одного із трьох місцевих загонів, депутат Петриківської районної ради сержант Анатолій Лисенко:
- Ніхто не може напевне сказати - чи розпочне Путін повномасштабне військове вторгнення в Україну чи ні? Але бути готовим до нього треба вже сьогодні, бо наш північний сусід поважає лише силу! Це – закон, який ніколи й нікому порушувати не можна! До лав загону оборони приймаємо добровольців з Петриківки, Хутірського, Лобойківки і Чаплинки - чоловіків від 25 до 60 років, йдуть і старші, без проходження медогляду. В моєму загоні мобілізаційні посвідчення вже отримали більше ста шістдесяти чоловік, більшість служила в армії. Двічі вже проводили навчальні стрільби, саме після них до нас дужче пішли люди. Бо всі побачили, що ставлення до загонів оборони серйозне. Беремо переважно людей, які не проходять комісію щодо здоров’я, не мають «дефіцитних» військових спеціальностей. Але це зовсім не «інвалідні війська», як дехто думає. Бо у всіх високий бойовий дух, є життєвий та армійський досвід і беззастережна впевненість у перемозі. Моральну перемогу Україна вже отримала, бо нас дієво підтримує увесь цивілізований світ.
Інші два територіальні загони оборони Петриківщини формуються жителями Шульгівки з навколишніми селами та Курилівки. У Царичанському районі командиром одного із двох загонів територіальної оборони батальйону «Калитва» призначений професійний військовий, колишній афганець, старший прапорщик Віктор Білик:
- Переконаний - тільки армія може бути гарантом незалежності України, це незаперечна істина. Згадаймо часи Української Народної Республіки, ось щойно ми вшановували пам’ять Героїв Крут. Якби тоді юнача відчайдушна звитяга була підтримана спільною військовою потугою українців, то ніякі більшовики сюди й не поткнулися б, і наша держава була б європейською розвиненою країною вже майже століття! Тепер Путін мавпує більшовицький примітивний «фокус», намагаючись звабити частину жителів Донбасу міфічними перевагами життя в «самостійних» дірках і тероризуючи іншу частину нещадними бомбардуваннями. Від того «раю» сотні тисяч людей змушені покинути рідні домівки, бо російські терористи застосовують тактику випаленої землі, не зважаючи навіть на світові економічні санкції щодо метрополії. Українська армія вже має ту перевагу, що веде справедливу війну для захисту своєї території.
З власного досвіду знаю, як затято б’ються люди за рідну землю. Нам треба брати приклад з афганців – вони на морозі мінус двадцять воювали в калошах на босу ногу! На військових картах вся територія Афганістану була в позначках різноманітних військових загонів, опір яких, попри нашу військову перевагу, було дуже важко здолати. Та і в нас самих є добрий досвід Української повстанської армії. Вона майже двадцять літ героїчно протистояла радянській військовій системі! Сьогодні українська армія в обороні дуже сильна, військові спеціалісти порівнюють її з британською, найкращою в світі. Служити в нашому приорільському правобережному загоні зголосилися біля ста п’ятдесяти чоловік, з них чимало козаків і колишніх афганців. Добре організувала нашу зустріч у Залелії з місцевими жителями сільський голова Юлія Червона. Опісля до «Калитви» подали заяву лише з цього невеликого села шістнадцять чоловік! Така одностайна позиція гарантує: ворог ніколи не підкорить наші землі. Зараз бійці загону займаються індивідуальною фізичною підготовкою. Далі заплановані стрільби з автомата і бойове злагодження. Ще воїну в бою потрібна психологічна стійкість, вміння подолати власний страх. На передовій, та і кожному українцю, раджу прочитати романи «Холодний яр» Юрія Горліса-Горського і «Чорний ворон» Василя Шкляра. Там йдеться саме про боротьбу проти російських окупантів у часи Української Народної Республіки.
Скажена путінська собака, що вже вкотре за часи історії і собі прицурпелила власний біснуватий виводок до України, боляче кусає всіх і гавкає на усенький світ про свій «гуманізм». І перекладає власну провину при цьому за руйнування і вбивства людей з хворої голови на здорову. Якраз про цю планетарну підлість Ліна Костенко, творчість якої гідна висунення на здобуття Нобелівської премії, щойно сказала людям Землі гірку правду:
Це ж треба мати
сатанинський намір,
Чаїть в собі
невиліковний сказ,
Щоб тяжко так
знущатися над нами,
Та ще й у всьому
Звинуватить нас!
Україна знаходить на те раду. Непросту, але єдино правильну – відстоює свої землі зі зброєю в руках. До священної боротьби за власне майбутнє стають молоді і ветерани, здорові і не дуже, всі, хто здатен зброю втримати в руках… Українці залишаються на території цивілізованої Європи, де діють права людини і саме людське життя визнається найвищою соціальною цінністю. Іншого гідного шляху, славне козацьке товариство, просто не існує в природі. Нищівна засторога Володимира Самійленка часів УНР мусить пеком пекти сумління кожного потенційного захисника України:
Українськая піч – то фортеця міцна,
В ній на чатах лежать патріоти…
Подібного більше не може повторитися. Краще вистояти, як би не було тяжко, в одній війні, аніж воювати потім усе життя нації за свою свободу. І бути постійним «гарматним м’ясом» біснуватого московського «фюрера» для загарбання іще більших територій по всьому світу. Чи проведення Голодоморів, висилок, розкуркулень. Досить!

Григорій МИКОЛАЙЧУК.