Раніше зайдеш до аптеки, скупишся на пів пенсії, а якщо якихось ліків немає, дівчата замовляють, і вже через день-два необхідні ліки у продажу. А тепер, навіть аби купити пігулок від головного болю, треба їхати за 13 кілометрів до Покрова – центру громади. Хоча і зробили нам три пільгових маршрути, але цей великий автобус, куди набивається багато люду, не охоплює всі села громади. Можливо, так краще боротися з пенсіонерами: на сьогодні у селі залишилося близько 3 тисяч людей, хоча за переписом 1897 року тут мешкало понад 5 тисяч селян. Ще за часів Запорозької Січі у нашій місцевості виникло козацьке займище. З 1740 року тут постійно проживали родини та челядь запорозької старшини Нової Січі. Після ліквідації Запорозької Січі за розпорядженням Новоросійської губернської канцелярії Шолохове було перетворене на державну військову слободу. Тобто наше поселення має свою давню історію.

А тепер розповім, як живеться у Шолоховому літнім людям, ветеранам праці, які все життя працювали і були впевнені, що держава за них подбає і не кине напризволяще. Так ось, на відстані 500-800 метрів по селу поставили сміттєві баки. Комунальна служба зажадала, аби за вивезення сміття платили по 20-30 гривень та уклали договір на вивезення твердих побутових відходів. А нещодавно мені надійшло попередження: за відсутності оплати комунальники звертатимуться про стягнення заборгованісті через суд. Але ж у мене немає укладеного з ними договору! З цього приводу зверталася і до нашого старости Віктора Базилевича. А в нього ніби немає таких повноважень.

Про що можна говорити! Я пригадую 1986-й рік, коли працювала нормувальником Управління механізації будівництва-3 на спорудженні Марганецького холодокомбінату. Саме в той час цією будовою керував головний інженер тресту «Дніпробудмеханізація» Валерій Пустовойтенко. Зустрічалася з ним по роботі 23 рази. Запам’ятався він мені не лише як хороший організатор виробництва, а й тактовний керівник, який ніколи ні на кого не підвищував голосу, дослуховувався до думки спеціалістів. Це вже пізніше він став градоначальником обласного центру, а ще пізніше – прем’єр-міністром. До речі, коли його відправили до Києва, мені стало його шкода, адже у столиці не дуже поважають людей, які щось вміють робити.

І останнє. Донедавна на українському телебаченні було лише ток-шоу Савіка Шустера. Тепер чи не кожен канал має у своїй програмі власне шоу. Політики високого і не дуже високого рангу годинами обговорюють проблеми. Але чомусь жоден з них не дає відповіді на головне питання: що треба зробити, аби простим людям краще жилося. Дуже хотілося, аби такі добродії не заважали нашому президенту Володимиру Зеленському виконувати свої обіцянки перед своїми виборцями. Йому зараз  і так нелегко здолати супротив корупціонерів та політиканів.